65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3172/21
Господарський суд Одеської області у складі судді С.В. Літвінова, розглянувши справу за позовом Департамента комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, Одеса, 65039) до відповідача: Кострик Олег Володимирович ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 15402,47 грн.;
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 2, 5 ст. 252 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Кострик Олега Володимировича , в якому просить господарський суд: про стягнення 15402,47 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.11.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3172/21, Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була вручена, що підтверджується поштовим повідомленням.
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
20.07.2018 року між Позивачем (орендодавець) та Відповідачем (орендар) було укладено договір оренди № 375, за яким Відповідачу надано в строкове платне користування об'єкт комунальної власності - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 42,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11, строком до 20.06.2021 р.
Згідно з п. 2.1. Договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 року зі змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради.
Умовами п. 2.2. договору оренди, яке є його невід'ємною частиною, передбачено, що за орендоване приміщення Орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший місяць, після підписання договору оренди місяць 1 646,00 грн. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати на місяць. Розмір орендної ставки за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 2.4. Договору Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Як зазначає позивач, Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.04.2021 р. по справі № 916/3829/20, позовні вимоги Департаменту до Фізичної особи-підприємця Кострика Олега Володимировича про розірвання договору оренди, виселення та стягнення задоволено у повному обсязі.
Умовами п. 7.11. Договору передбачено, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
26.05.2021 р. Відповідач у добровільному порядку передав Департаменту об'єкт оренди - нежитлові підвальні приміщення, загальною площею 42,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11, про що складено акт приймання-передачі.
Відповідно до умов п. 4.10 Договору, а саме, у випадку припинення дії Договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання, Орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання- передачі приміщення.
Кострику Олегу Володимировичу за прострочення виконання зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди вчасно, Департаментом нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 06.05.2021 р. по 26.05.2021 р. складає 2 685,08 грн.
Крім того, позивач звертаємо увагу, що під час розгляду справи № 916/3829/20, договір оренди діяв та Орендар повинен був виконувати зобов'язання перед Департаментом, яке визначене у п.п. 2.2., 2.4. Договору та ст.ст. 525, 526, 530, 629, 762 Цивільного кодексу України, а саме, виконання істотних умов договору оренди щодо сплати орендної плати вчасно та у повному обсязі.
Однак, Орендар не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання у частині сплати орендної плати, що є порушенням умов договору оренди визначених у п.п. 2.2. 2.4 (щодо сплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі).
Відповідно до розрахунку заборгованості від 13.09.2021 р., за порушення істотної умови договору оренди щодо сплати орендної плати вчасно та у повному обсязі за користування об'єктом оренди, утворилась заборгованість по орендній платі за період з 01.12.2020 р. по 05.05.2021 р„ яка становить 11 885,83 грн.
Крім того, позивачем Орендарю нарахована пеня за несвоєчасне внесення орендної плати, яка відповідно до розрахунку заборгованості від 13.09.2021 р. становить 831,56 грн.
Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси Департамента, позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 11 885,83 гри., пеню у розмірі 831,56 гри. та неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2 685,08 грн та судові витрати.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як встановлено судом, 20.07.2018 року між Позивачем (орендодавець) та Відповідачем (орендар) було укладено договір оренди № 375, за яким Відповідачу надано в строкове платне користування об'єкт комунальної власності - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 42,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11, строком до 20.06.2021 р.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.04.2021 р. по справі № 916/3829/20, позовні вимоги Департаменту до Фізичної особи-підприємця Кострика Олега Володимировича про розірвання договору оренди, виселення та стягнення задоволено у повному обсязі.
Зазначене вище рішення суду у апеляційній та касаційній інстанціях не оскаржувалось, та набрало законної сили 06.05.2021 р.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприсмців та громадських формувань, з 07.04.2021 р. здійснено державну реєстрацію по припиненню підприємницької діяльності суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Кострик Олега Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
У п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 зроблено висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Умовами п. 7.11. Договору передбачено, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
У відповідності до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України та п. 4.7. Договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об'єкта оренди.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до норм законодавства.
Положеннями ч. 1 та 2 ст. 283 Господарського кодексу України, які кореспондуються з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке сталося під час дії договору (ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України).
26.05.2021 р. Відповідач у добровільному порядку передав Департаменту об'єкт оренди - нежитлові підвальні приміщення, загальною площею 42,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 11, про що складено акт приймання-передачі.
Однак, зобов'язання щодо повернення орендованого майна Департаменту виконано невчасно, тому несе за собою наступні правові наслідки.
За змістом ст. 610,611,612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кдексу України).
Законодавець у ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Невиконання передбаченого ч. 1 ст. 785 вказаного вище Кодексу обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує право на застосування відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання.
Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України тает. 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).
Тобто, неустойка згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 зазначеного вище Кодексу, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним.
Аналогічна умова передбачена п. 4.10 Договору, а саме, у випадку припинення дії Договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання, Орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання- передачі приміщення.
В пункті 5.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 р. № 12 зазначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України. Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.
Кострику Олегу Володимировичу за прострочення виконання зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди вчасно, Департаментом нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 06.05.2021 р. по 26.05.2021 р. складає 2 685,08 грн.
Крім того, під час розгляду справи № 916/3829/20, договір оренди діяв та Орендар повинен був виконувати зобов'язання перед Департаментом, яке визначене у п.п. 2.2., 2.4. Договору та ст.ст. 525, 526, 530, 629, 762 Цивільного кодексу України, а саме, виконання істотних умов договору оренди щодо сплати орендної плати вчасно та у повному обсязі.
Однак, Орендар не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання у частині сплати орендної плати, що є порушенням умов договору оренди визначених у п.п. 2.2. 2.4 (щодо сплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі).
Приписами ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України визначено, що однією із істотних умовою договору оренди є орендна плата.
Як вбачається з приписів ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендар повинен вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно із ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до розрахунку заборгованості від 13.09.2021 р., за порушення істотної умови договору оренди щодо сплати орендної плати вчасно та у повному обсязі за користування об'єктом оренди, утворилась заборгованість по орендній платі за період з 01.12.2020 р. по 05.05.2021 р„ яка становить 11 885,83 грн.
У відповідності до п. 5.2. Договору за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через один рік з дня. коли обов'язок повинен був бути виконаний.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу, пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 зазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, згідно з п. 5.2. Договору та відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», Орендарю нарахована пеня за несвоєчасне внесення орендної плати, яка відповідно до розрахунку заборгованості від 13.09.2021 р. становить 831,56 грн.
Наданий позивачем розрахунок суми позову, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом заборгованість з орендної плати у розмірі 11 885,83 грн., пені у розмірі 831,56 грн. та неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2685,08 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Кострик Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська. 1. м. Одеса, 65039, р/р: № НОМЕР_2 ; код ЄДРПОУ 26302595) заборгованість з орендної плати у розмірі 11 885,83 гри., пеню у розмірі 831,56 грн. та неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2 685,08 грн. та 2270 грн. судового збору.
Повний текст рішення складено 10 січня 2022 р.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов