Головуючий у І інстанції Захарчук С.С.
Провадження №22-ц/824/10581/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
23 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни про визнання протиправними дій державного реєстратора, скасування рішень,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .
23 травня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав в позику грошові кошти у розмірі 2 520 150 грн. 60 коп. Згідно умов договору позика є безпроцентною.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики між позивачем та ОСОБА_2 23 травня 2016 року було укладено договір іпотеки, згідно умов якого він передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .
13 вересня 2017 року позивачу стало відомо, що державним реєстратором, приватним нотаріусом Войтовським В.С. прийнято рішення про реєстрацію прав власності на зазначену вище квартиру за ОСОБА_2 .
Разом з тим, будь-яких повідомлень від ОСОБА_2 про порушення ним договору іпотеки позивач не отримував.
Отже, дана реєстрація права власності вчинена з порушенням умов договору іпотеки та вимог закону, тому підлягає скасуванню, оскільки письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, ОСОБА_1 не отримував, документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, відсутній, погодження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги також не було.
Таким чином, приватний нотаріус Войтовський В.С. за попередньою змовою з ОСОБА_2 зареєстрував право власності на квартиру, що свідчить про незаконність прийнятого рішення та проведених на підставі цього рішення реєстраційних дій.
02 листопада 2017 року позивачу стало відомо, що державним реєстратором, приватним нотаріусом Скульською Т.А. зареєстровано договір іпотеки між іпотекодавцем ОСОБА_2 та іпотекодержателем ОСОБА_3 , предметом якого є квартира позивача за АДРЕСА_1 . В подальшому, державним реєстратором, приватним нотаріусом Скульською Т.А. прийнято рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1
Своїми діями нотаріус Скульська Т.А. вчинила декілька порушень, так як їй не могли надати легітимного звіту про оцінку майна, оскільки квартиру ніхто не міг оглянути, та не могли надати Форму № 3 - документів, без яких нотаріус не має права реєструвати договір іпотеки, вартість предмету іпотеки була занижена. Згоди на переоформлення належної йому на праві власності квартири ОСОБА_1 не надавав.
Крім того, однією з передумов державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно. У випадку договору позики та іпотеки - це розрахунок заборгованості боржника, наявність якого формально надає право кредитору здійснювати дії по реєстрації на себе заставного майна в рахунок погашення заборгованості.
Розрахунок заборгованості боржника за своєю природою є спірним, оскільки є одностороннім, та боржник може його не визнати, відповідно спір може бути відсутній лише за наявності рішення суду, що фіксує розмір заборгованості боржника чи погодження розміру заборгованості з боржником.
В даній справі погодження розміру заборгованості позичальника та визнання розміру заборгованості позивачем не відбувалось.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, позивач на підставі ст.ст. 202-203, 215-235, 321, 392 ЦК України просив визнати протиправними дії державного реєстратора, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. від 11.09.2017 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. від 11.09.2017 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнати протиправними дії державного реєстратора, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т.А. від 01.11.2017 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т.А. від 01.11.2017 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та постановити по справі нове рішення про задоволення позову. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що при реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Войтовським В.С. було порушено вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки він, як іпотекодавець та боржник, до цього часу не отримував ніяких листів та інших повідомлень від ОСОБА_2 про будь-які порушення умов іпотечного договору. Приватний нотаріус Скульська Т.А. своїми діями також порушила ст. 35 Закону України «Про іпотеку», крім того, здійснила реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 без звіту про оцінку майна. Дії приватного нотаріуса Скульської Т.А., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були направлені на здійснення фіктивного правочину і створення перешкод у володінні позивачу його власністю. Відповідачі фактично шахрайським шляхом позбавили позивача права власності на належну йому квартиру.
Також позивач у скарзі зазначив, що обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним Іпотекодержателем лише у разі, якщо така вимога отримана Іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання цієї вимоги. Крім того, суд не звернув уваги і на те, що погодження розміру заборгованості позичальника та визнання розміру заборгованості позивачем не відбувалось.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Гайдаш О.В. проти задоволення скарги позивача ОСОБА_1 заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону.
В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Гайдаш О.В. проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив та просив рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 16.03.2007 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_1 (том 1, а.с.5-8).
Згідно з договором позики від 23.05.2016 року, укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (том 1, а.с.153-154), ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 2 520 150 грн. 60 коп., що становить еквівалент суми у розмірі 100 000 дол. США. Остаточний розрахунок за цим договором позики має бути здійснено не пізніше 23.06.2016 року (п. 3 договору позики).
Відповідно до п. 1.1. іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 23.05.2016 року (том 1, а.с.9-13), іпотекодавець ОСОБА_1 у забезпечення виконання всіх зобов'язань перед іпотекодержателем ОСОБА_2 по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями договору позики, із всіма змінами і доповненнями до нього, якщо такі будуть, укладеним між іпотекодержателем та позичальником в простій письмовій формі, передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, зазначене у пункті 2.1. цього договору, а іпотекодержатель приймає його в іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами позичальника.
Даний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, як позикодавця за умовами договору позики від 23.05.2016 року. За умовами договору позики позичальник зобов'язаний іпотеко держателю: повернути грошові кошти (позику) в сумі 2 520 150 грн. 60 коп., що на день укладення цього договору за курсом Національного банку України становить еквівалент 100 000 доларів США 00 центів. Остаточний розрахунок за цим договором позики має бути здійснено не пізніше 23.06.2016 року; сплатити пеню та штрафи у розмірі, випадках та в порядку, передбачених умовами Договору позики та/або цього договору, з урахуванням змін та доповнень до договору позики та/або цього договору, якщо такі будуть прийняті, у тому числі у разі будь-якого збільшення зобов'язань за договором позики.
Згідно з п. 2.1.1. іпотечного договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
У разі порушення іпотекодавцем та позичальником обов'язків, встановлених цим договором та/або договором позики, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за договором позики, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (п. 4.3 іпотечного договору).
Пунктом 6.1. іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких умов договору позики, в тому числі одноразової чи неодноразових прострочок позичальником сплати та/або неповернення позики та/або цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або договором позики та/або законодавством України. У цьому випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, у зв'язку з яким іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки. В цій вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань; вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-ти денний строк від дня направлення вимоги на адресу іпотекодавця, вказану в цьому договорі; попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель з наступного після закінчення зазначеного терміну дня набуває право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказана вимога не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права на звернення стягнення на предмет іпотеки без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Вимога про усунення порушень може також містити вимогу про дострокове виконання позичальником основного зобов'язання за основним договором.
Вимога про усунення порушень надсилається поштою рекомендованим листом. Письмова вимога направляється за місцезнаходженням іпотекодавця, зазначеним у цьому договорі. У разі зміни адреси реєстрації (фактичного місця проживання), іпотекодавець зобов'язаний в 3-денний термін повідомити іпотекодержателя щодо зміни адреси реєстрації (фактичного місця проживання). У разі, якщо іпотекодавець не повідомить щодо таких змін, направлення повідомлення за адресою, вказаною в даному договорі, вважається як направлене належним чином і іпотекодавець не може оспорювати факт відсутності такого повідомлення іпотекодержателем.
Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства.
Якщо порушення, викладені у письмовій вимозі про усунення порушень, не будуть усунені у строк, зазначений іпотекодержателем у згаданій письмовій вимозі, то вважатиметься, що у іпотекодержателя виникає право задоволення вимог шляхом стягнення на предмет іпотеки наступного календарного дня після закінчення строку, вказаного у письмовій вимозі про усунення порушень.
Пунктом 6.2. іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно умов п.п. 6.2.1., 6.2.2. цього договору. Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, визначених цим договором, належить іпотекодержателю.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов'язання за договором позики, укладеним 23.05.2016 року між ним та ОСОБА_2 , у зв'язку із чим останній, як кредитор та іпотекодержатель, задовольнив свої вимоги на підставі іпотечного застереження шляхом набуття предмета іпотеки у власність.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.
Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, розділом IV вказаного Закону.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав свої зобов'язання по поверненню суми позики позикодавцю ОСОБА_2 , останній, як іпотекодержатель, згідно вимог ст. 33 Закону України «Про іпотеку» набув право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений у іпотечному договорі, укладеному між сторонами. Відтак, звернення ОСОБА_2 з метою реєстрації права власності до приватного нотаріуса Войтовського В.С., який здійснив подальшу реєстрацію права власності, відповідає вимогам закону та прав позивача не порушує.
За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Вищенаведені вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 та приватним нотаріусом Войтовським В.С. були виконані, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 приватному нотаріусу, як державному реєстратору, було надано весь пакет документів, необхідних для реєстрації права власності, зокрема і в частині надіслання боржнику ОСОБА_1 передбаченої законом письмової вимоги про усунення порушень.
Так, 13.03.2017 року, 06.06.2017 року, 03.07.2017 року, 17.08.2017 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , та самим ОСОБА_2 ОСОБА_1 були надіслані повідомлення-вимоги про повернення повної суми заборгованості за договором позики від 23.05.2016 року. У вказаних повідомленнях було вказано зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги (а.с.10-35, том 2).
Крім того, 01.08.2017 року в газеті «Урядовий кур'єр» було надруковано повідомлення-вимогу ОСОБА_2 про повернення повної суми заборгованості за договором позики від 23.05.2016 року, адресоване ОСОБА_1 (а.с.38-39, том 2).
Також засобами оператора поштового зв'язку ТОВ «Нова Пошта» було направлено ОСОБА_1 вимогу про повернення суми заборгованості, про що свідчить Експрес-накладна № 59000267407560 від 03.07.2017 року, в якій міститься відмітка про отримання вимоги 11.07.2017 року (а.с.36-37, том 2).
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки позивачем суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про те, що при реєстрації права власності на квартиру, яка належала йому на праві власності та була передана ним в іпотеку, було порушено вимоги закону, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачами вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» колегією суддів відхиляються, оскільки ці доводи були предметом судової перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та обґрунтовану оцінку у своєму рішенні. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателем про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку.
Вищенаведене свідчить про дотримання ОСОБА_2 усіх умов, передбачених ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.1. укладеного між сторонами іпотечного договору.
Крім того, у договірних відносинах та законодавстві передбачається, що сторони договору мають сумлінно ставитись до виконання своїх обов'язків. Позивач не міг не знати/не розуміти, що не повернувши у передбачені Договором позики строки, грошові кошти, він порушує права відповідача і, як наслідок, нестиме відповідальність, передбачену договором.
Так, у Постанові Верховного Суду від 09.02.2021 року по справі №908/1152/18, міститься висновок, що "поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора".
Натомість, позивач ОСОБА_1 , порушуючи права відповідача ОСОБА_2 , жодним чином не намагався узгодити порядок погашення заборгованості перед останнім, що свідчить про намагання уникнути відповідальності, яка виникла через невиконання ним обов'язків, передбачених договорами позики та іпотеки.
Необгрунтованими є і доводи скарги про неузгодження із боржником розміру заборгованості, оскільки визначення розміру вимог кредитора до боржника за договором на момент переходу до відповідача права власності на майно, положеннями Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачено. Крім того, на момент переходу до ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки розмір вимог визначено належним чином, що підтверджується змістом повідомлень-вимог, копії яких наявні у справі.
Інші доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; законності та обґрунтованості рішення суду ці доводи не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: