м.Чернівці
05 січня 2022 року Справа № 926/1329/21
Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик Світлана Миколаївна, розглянувши заяву Національного природного парку "Вижницький" про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню по справі №926/1329/21
За позовом Керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій оборонній сфері Західного регіону (58001, м. Чернівці, вул. Аксенина, буд.2 - А)
В інтересах держави, в особі Державної екологічної інспекції Карпатського округу (76014, м. Івано - Франківськ, вул. Академіка Сахарова, буд. 23-А)
До Національного природного парку "Вижницький" (59233, Чернівецька обл., смт. Берегомет, вул. Центральна, 27 - А)
Про відшкодування шкоди в сумі 369968,00 грн, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території об'єкту природно - заповідного фонду
За участю представників:
Від прокурора: не з'явився
Від позивача: Книговський В.О. - заст. нач. відділу прав. забезпечення (довіреність)
Від відповідача: не з'явився
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.06.2021 року задоволено позовні вимоги Керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави, в особі Державної екологічної інспекції Карпатського округу до Національного природного парку "Вижницький" про відшкодування шкоди в сумі 369968,00 грн, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території об'єкту природно - заповідного фонду.
На виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.06.2021 року, яке набрало законної сили 25.06.2021 року видано відповідні накази.
09.08.2021 року на виконання ухвали Західного апеляційного господарського суду від 06.08.2021 року матеріали справи №926/1329/21 направлені до Західного апеляційного господарського суду.
20.08.2021 року Головним Управлінням ДКСУ у Чернівецькій області повернуто до Господарського суду Чернівецької області наказ про примусове виконання рішення суду по справі №926/1329/21 від 25.06.2021 року.
27.08.2021 року Керівником Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій оборонній сфері Західного повернуто до Господарського суду Чернівецької області наказ про примусове виконання рішення суду по справі №926/1329/21 від 25.06.2021 року.
10.11.2021 року постановою Західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.06.2021 року по справі №926/1329/21 залишено без змін.
17.11.2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява про видачу судового наказу (вх.№2109) на виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 року, яке набрало законної сили 10.11.2021 року.
13.12.2021 року на адресу Господарського суду Чернівецької області від Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №926/1329/21.
16.12.2021 року на виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 року видано відповідні накази.
29.12.2021 року відповідачем через відділ документального та інформаційного забезпечення подано заяву про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню (вх.№5415).
Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду заяву про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню по справі №926/1329/21 передано на розгляд судді Гушилик С.М.
У вказаній заяві відповідач просить суд визнати такими, що не підлягають виконанню накази Господарського суду Чернівецької області від 16.12.2021 року по справі №926/1329/21, оскільки один з наказів видано на користь різних одержувачів грошових коштів, що вимагає вчинення окремих дій щодо кожного з них, а тому по відношенню до кожного одержувача грошових коштів повинен бути окремий наказ. Крім того, грошові зобов'язання, які підлягають виконанню по вищевказаним наказам припинились поєднанням боржника і кредитора в одній особі - Держава Україна, тому наявні підстави для визнання наказів такими, що не підлягають виконанню.
Також у поданій заяві представник відповідача просить зупинити виконання за наказами від 16.12.2021 року.
Ухвалою суду від 30.12.2021 року заяву Національного природного парку "Вижницький" про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню по справі №926/1329/21 призначено до розгляду у судовому засіданні на 05.01.2022 року, виконання за виконавчими документами, а саме наказами Господарського суду Чернівецької області від 16.12.2021 року по справі №926/1329/21 зупинено до розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
До початку судового засідання, 05.01.2021 року уповноважений представник позивача через відділ документального та інформаційного забезпечення подав заперечення на заяву про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню (вх.№56) відповідно до яких вважає, що посилання боржника на порушення норм ч. 5 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України безпідставними, адже єдиним стягувачем у даній справі є Державна екологічна інспекція Карпатського округу. Крім того, що стосується зарахування грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, то порядок зарахування та розподілення таких стягнень, визначений Бюджетним кодексом України, який передбачає, до бюджетів якого рівня та в якому відсотковому співвідношенні повинні зараховуватись грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Прокурор та відповідач в судове засідання, 05.01.2022 року не з'явились, причини нез'явлення суду не відомі, хоча останні були належним чином повідомленні про дату, час та місце проведення судового засідання. Слід відмітити, що ухвалою суду від 30.12.2021 року про призначення заяви до розгляду попереджено про те, що неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Розглянувши заяву про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню по справі №926/1329/21, суд вважає, що в її задоволенні необхідно відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 1 статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною 3 статті 327 ГПК України встановлено, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Частиною 2 статті 11 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 року та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 року вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.
Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.97, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002 року, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі Чижов проти України зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до п. 3.3 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012 року, Господарський процесуальний кодекс України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:
- якщо його видано помилково;
- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:
- матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання)
- процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього документа до виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Першої судової палати КЦС від 13.03.2019 року по справі N 755/388/15-ц).
Так, 16.12.2021 року на виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 року, на рішення Господарського суду Чернівецької області по справі № 926/1329/21, яке набрало законної сили 10.11.2021 року видано відповідні накази.
У поданій заяві відповідач посилається на те, що суд, в порушення вимог частини 5 статті 327 Господарського суду Чернівецької області України, в одному з наказів стягнув на користь різних одержувачів коштів грошові суми, зокрема на користь спеціального фонду місцевого бюджету Вижницької територіальної громади, спеціального фонду Чернівецького обласного бюджету, Державного бюджету України, що вимагає вчинення окремих дій щодо кожного з них, а тому по відношенню до кожного одержувача грошових коштів повинен бути виданий окремий наказ.
Щодо вказаного посилання відповідача, як на підставу визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, суду зазначає наступне.
Так, частиною 5 статті 327 Господарського суду Чернівецької області України передбачено, що якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька наказів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Згідно статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Приписами частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
В свою чергу, згідно частини 3 статті 15 ЗУ "Про виконавче провадження" за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.
Позивачами та відповідно стягувачами у даній справі є Керівник Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій оборонній сфері Західного регіону та Державна екологічна інспекція Карпатського округу, відповідачем та боржником у справі є Національний природній парк Вижницький.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення у даній справі прийнято на користь Керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій оборонній сфері Західного регіону та Державної екологічної інспекції Карпатського округу та проти одного відповідача - Національний природній парк Вижницький та відповідно вказані сторони зазначені у виданих судом наказах. Крім того, виконання рішення не проводиться в різних місцях, рішенням суду не передбачено вчинення кількох дій.
Тобто видані 16.12.2021 року накази на виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 року, на рішення Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1329/21, яке набрало законної сили 10.11.2021 року відповідають вимогам частини 5 статті 327 Господарсько-процесуального кодексу України.
Що стосується зарахування грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, то порядок зарахування та розподілення таких стягнень визначений Бюджетним кодексом України.
Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Пунктом 4 частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України визначено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належить 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
За змістом ст. 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється зокрема за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
З цією метою відповідно до ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Також, суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що у резолютивній частинні рішення суду та відповідно наказах зазначено орган, через який грошові кошти повинні перераховуватись, оскільки в них відсутнє вказане посилання, а зазначено реквізити щодо грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської, що відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (вимоги до виконавчого документа).
Крім того, щодо посилання відповідача на те, що накази від 16.12.2021 року не підлягають виконанню з підстав поєднання боржника і кредитора в одній особі - Держава Україна, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.
Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі наявне в разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки.
Стаття 606 Цивільного кодексу України повинна застосовуватися судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи, яка є кредитором у цьому зобов'язанні, відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі. При цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, стає одночасно і боржником, і кредитором у тому ж самому зобов'язанні.
Така правова позиція є сталою та викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року провадження №6-43цс15, так і неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 березня 2019 року у справі № 757/31762/14 та у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року справа № 334/10417/14-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 501/1268/17, від 24 червня 2020 року справа № 640/18592/15.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України, юридична особа є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у справі.
Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та наявних матеріалів справи позивач Державна екологічна інспекція Карпатського округу та відповідач Національний природній парк Вижницький є окремими юридичними особами.
За вищевказаних обставин в даному випадку поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні статті 606 Цивільного кодексу України, не відбулося, а тому правові підстави для припинення зобов'язань відсутні.
У відповідності до пунктів 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, розглянувши заяву про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню слід відмовити.
Керуючись статтями 234, 238, 235, 256, 327, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні заяви Національного природного парку Вижницький про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню по справі №926/1329/21 за позовом Керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави, в особі Державної екологічної інспекції Карпатського округу до Національного природного парку "Вижницький" про відшкодування шкоди в сумі 369968,00 грн, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території об'єкту природно - заповідного фонду - відмовити.
Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку статті 235 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 23 статті 255 Господарського процесуального кодексу України ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою:http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повний текст ухвали складено та підписано 06.01.2022 року
Суддя Гушилик С.М.