29 грудня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд:
в складі головуючої судді - Потабенко В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Олійник Л.В.,
за участі:
представника позивача - Торопчина О.Д., згідно довіреності,
представника відповідача - Доскоч К.Р., згідно наказу,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - Департамент патрульної поліції, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.12.2021 вх. №94504 просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 07.06.2021 № 478 о/с в частині призначення по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектором взводу № 1 роти № 3 батальйону № 3, з 12.06.2021;
- поновити позивача на посаді інспектора взводу № 2 роти тактико - оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції;
- зобов'язати відповідача в особі Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 різницю у грошовому забезпеченні (між посадами інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № З УПП у Львівській області та інспектора взводу № 2 роти тактико - оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області), з часу призначення (12.06.2021) позивача на посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № З УПП у Львівській області, з проведенням усіх відрахувань відповідно до чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 07.06.2021 наказом Департаменту патрульної поліції №478 о/с «Про особовий склад» призначено по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3, одночасно із звільненням з посади інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування (далі - ТОР) УПП у Львівській області ДПП з 12.06.2021. Підставою звільнення є подання начальника УПП у Львівській області ДПП ОСОБА_2 від 19.02.2021. Позивач зазначає, що відповідно до подання, а не наказу, як це передбачено наказом МВС України від 23.11.2016 №1235, позивача звільнено з посади інспектора ТОР УПП у Львівській області ДПП та призначено (а не переміщено) згідно п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» для більше ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Однак, вказаний наказ не містить в собі посилання на пункт, частину, статтю та найменування закону, яким регламентовано звільнення з позивача з однієї та призначення на іншу посаду, а також посилання до матеріалів, які слугували підставою для видачі такого наказу. До спірного наказу окрім подання не долучено жодних інших документів, які б свідчили про доцільність такого переміщення з точки зору інтересів служби та задля ефективності та оптимізації штатної чисельності підрозділів поліції. Оскаржуваний наказ безпосередньо впливає на права позивача, як поліцейського, під час проходження (публічної) служби, оскільки видача наказу породила, серед іншого, порушення істотних умов служби (праці). Позивач був прийнятий на службу в поліцію, а згодом в порядку ретельного психофізіологічного відбору призначений на посаду взводу роти ТОР, працівники якого призначаються на посаду вже з числа діючих працівників поліції, а не з числа цивільної молоді (в порядку рекрутингу). За нормами належності однострою підрозділів ТОР патрульної поліції поліцейські оснащені більше, ніж інспектори (поліцейські) територіальних підрозділів патрульної поліції за нормою №7 (згідно наказу МВС України №434 від 04.06.2020), як і забезпечені в більшому обсязі спеціальними засобами та екіпіруванням в порівнянні з іншими патрульними поліцейськими, яким нормою №4 встановлено Перелік однострою, кількість та найменування яких є значно меншим ніж в підрозділах ТОР. За графіком несення служби позивач, з урахуванням специфіки посади, ніс службу позмінно, з менш щільним графіком (час на відпочинок більший) на відміну від графіку (робочих змін) проходження служби на посаді, на яку його переведено (призначено). Наведені обставини, на думку позивача, серед іншого, є порушенням істотних умов праці (служби). Позивач ніс публічну службу з рівномірним графіком роботи, на відміну від посади із службою позмінно та із нерівномірним графіком служби. Окрім специфіки служби в підрозділі ТОР (який впливає, як на час відпочинку, так і надбавки (премії), внаслідок звільнення і призначення позивача на іншу посаду порушено його права, як батька, який має на утриманні двох малолітніх дітей, а також непрацездатну особу пенсіонера-інваліда, з яким пов'язаний спільною адресою проживання та побутом. Внаслідок зміни графіку несення служби позивач не має достатнього часу (на відміну від попередньої посади, яка надавала йому більше часу для відпочинку) для вирішення соціально-побутових питань в сім'ї та побуті. Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських серед іншого здійснюється за п.2 на рівнозначні посади виключно для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський. Переміщення вважатиметься законним, якщо згідно зі ст.ст. 21 та 31 КЗпП України воно буде проводитися в межах трудового договору і не передбачатиме істотних його змін. У поданні про призначення позивача на посаду, датованому в лютому 2021, не наведено, в чому саме полягає оптимізація штатної чисельності та інтересів служби та чому з-поміж інших поліцейський вибір впав саме на позивача. На думку позивача, відповідач, під час видачі оскаржуваного наказу та підготовки матеріалів, які слугували його виданню, діяв не в межах та не в спосіб визначений Законом, як це вимагає ст. 19 Конституції України, чим порушено істотні умови проходження служби позивача. Відтак, наказ підлягає скасуванню, як протиправний, з відновленням позивача у його правах.
Ухвалою судді від 20.07.2021 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 01.09.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відповідач позову не визнав. 23.12.2021 від відповідача надійшов відзив (вх. №97825). Відповідач з позовними вимогами не погоджується, та зазначає, що переміщення відбувається шляхом призначення поліцейського на нову посаду з одночасним звільненням із займаної посади. Позивача звільнено з посади інспектора ТОР та призначено на посаду в батальйон тому, що згідно статті 59 ЗУ «Про Національну поліцію» та наказу МВС № 1235-2016 рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу, підставою для видання якого у випадку ОСОБА_1 (ст. 65 ЗУ «Про Національну поліцію» - переміщення поліцейських на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби) є подання начальника. Крім того, наказом МВС № 1235-2016 передбачено, що підставою для видання наказів по особовому складу є зміни в службовій діяльності, зокрема призначення на посаду. Наказом Департаменту патрульної поліції №478 о/с від 07.06.2021 «Про особовий склад» призначено по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3, звільнивши з посади інспектора взводу №2 роти ТОР управління патрульної поліції у Львівській області з 12.06.2021. Підставою слугувало подання начальника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 від 19.02.2021. Відповідно до вищезгаданого подання, клопотання про призначення інспектора взводу №2 роти ТОР управління патрульної поліції у Львівській області ОСОБА_1 інспектором взводу № 1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції порушено з метою вдосконалення та оптимізації організації несення служби на території Франківського району міста Львова, реагування на заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення чи події, забезпечення невідкладного прибуття працівника поліції до заявника або на вказане місце події та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» - для більш ефективної служби. Відповідач звертає увагу, що переміщення позивача відбулося саме на рівнозначну посаду. Так, ч. 2 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції. З наведеної норми закону слідує, що рівнозначні посади у поліції - це посади, за якими передбачені однакові спеціальні звання поліції. Закон України «Про Національну поліцію» не містить вимог відносно того, що рівнозначність посад включає в себе обов'язковість виконання тотожних/аналогічних функціональних обов'язків. Наказом Національної поліції України від 04.12.2015 №142 затверджений Перелік посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань. Розділ IV Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань встановлює граничні спеціальні звання для управлінь, відділів і відділень поліції (надалі - Перелік). Так, п. 4 Переліку встановлено граничне спеціальне звання «старший лейтенант поліції» для посади інспектора в управлінні, відділі, відділенні поліції. Рівнозначність посад доводиться також постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, якою затверджено схеми посадових окладів поліцейських. Так, у додатку 7 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 наведена Схема посадових окладів поліцейських управлінь, відділів (відділень) поліції, якою встановлено посадовий оклад для старшого інспектора відділу, відділення поліції в розмірі 2400 грн. (в категорії інші). Відповідно до ч. 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. За посадою «інспектор взводу, роти, батальйону, полку, в т. ч. тактико-оперативного реагування» посадовий оклад встановлюється згідно з схемою посадових окладів поліцейських стройових підрозділів поліції, що є додатком 8 до Постанови та становить 2400,00 грн. Оклади за спеціальним званням поліцейських та надбавка за стаж служби в поліції встановлюється в розмірах визначених у додатках 1 та 11. Також залежно від специфіки умов проходження служби поліцейським може встановлюватися надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції до 100 відсотків. Крім того, за вказаними посадами відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, керівником установи відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та в межах асигнувань, може встановлюватися премія. Додатково відповідач зазначив, що посадовий оклад ОСОБА_1 не змінився і становить 2400 грн., що підтверджується відомостями про нарахування грошового забезпечення за період з січня 2021 по листопад 2021. Щодо аргументів позивача про невідповідність форми подання начальника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Пилипенка P.O. від 19.02.2021 формі подання про призначення на посаду, затвердженої наказом МВС №1235 від 23.11.2016 «Про затвердження Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції», то зазначає, що таке зауваження містить формальний характер, відтак, є необґрунтованим. Крім того, позивач зазначає, що ніс службу позмінно, з менш щільним графіком (час на відпочинок більший), на відміну від графіку (робочих змін) проходження служби на посаді на яку його переведено (призначено). Однак, вказані аргументи не відповідають дійсності, оскільки спростовуються графіками несення служби роти ТОР управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (копії графіків несення служби батальйонів та роти ТОР УПП у Львівській області з квітня по липень 2021 включно, долученими до відзиву. Відповідач акцентує увагу суду, що у спірних відносинах пріоритетними до застосування є норми спеціальних законів, які в свою чергу не суперечать нормам трудового законодавства та їм відповідають. Нормами ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» встановлені спеціальні положення, що регулюють порядок переміщення поліцейських на вищі, рівнозначні посади та нижчі посади. Норми КЗпП України таких положень не містить. Відтак, позивач помилково застосовує до спірних відносин загальні положення трудового законодавства.
Протокольною ухвалою суду від 01.12.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Під час судового розгляду справи встановлено, начальником управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Р.Пилипенком складено подання про призначення на посаду інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування цього ж управління старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .
Як зазначено у вказаному поданні, таке складено з метою вдосконалення та оптимізації організації несення служби на території Франківського району міста Львова, реагування на заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення чи події, забезпечення невідкладного прибуття працівника поліції до заявника або на вказане місце події та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про національну поліцію» для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
Згідно витягу з наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України «Про особовий склад» від 07.06.2021 №478 о/с по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначено інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3, установивши посадовий оклад у розмірі 2400 грн. та надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 40 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби, звільнивши такого з посади інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області з 12.06.2021.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, адже в результаті його призначення на іншу посаду істотно змінились умови проходження служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
За визначенням ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Приписами ч. 4 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень визначених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Розділом VII Закону України «Про Національну поліцію» визначені загальні засади проходження служби в поліції.
При цьому, положеннями ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
Частинами 8, 9 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого перемішується поліцейський.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою визначення порядку підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 №1235 затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції та Перелік документів з питань проходження служби.
Згідно з положеннями розділу II Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції підставою для видання наказів по особовому складу є, зокрема, призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов'язків за іншою посадою.
Відповідно до п. 1, 2 розділу III Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Відповідно до Переліку документів з питань проходження служби такими документами є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що виданню оскаржуваного у даній справі позивачем наказу слугували обставини внесення 19.02.2021 начальником управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції начальникові Департаменту патрульної поліції полковнику поліції Є.Жукову подання, в якому зазначено що за період служби в патрульній поліції старший лейтенант поліції ОСОБА_1 зарекомендував себе посередньо. На належному рівні знає нормативні та законодавчі документи, що регламентують діяльність національної поліції, але не завжди дотримується їх у роботі. Дотримання службової та виконавчої дисципліни ОСОБА_1 вимагає постійного контролю з боку керівництва. В спілкуванні з громадянами та колегами по роботі не завжди коректний. За складом характеру спокійний, не завжди активний та не завжди проявляє ініціативу в роботі. Фізично розвинутий добре. Взвод №1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області здійснює обслуговування Франківського району міста Львова. Загальна площа зазначеного району складає 11,59 км2, населення району складає 151,1 тис. чол. У Франківському районі представлено всі основні торговельні мережі, як продуктовими товарами, так і мережі побутової техніки, різноманітних споживчих товарів, які працюють у місті Львові. Протягом 2020 року кількість викликів на лінію 102 у Франківському районі становили 29578 (16,50 % від усіх викликів по місту, в середньому 81 виклик на добу), з яких 1765 кримінальних правопорушень. Штатна чисельність взводу №1 роти №3 батальйону №3 складає 24 посади. Станом на 19.02.2021 некомплект складає 5 посад (інспектор - 3, поліцейський - 2). Орієнтовно щомісячно із взводу перебуває у відпустках (чергові, додаткові) 2 поліцейських. Відповідно при наявній чисельності особового складу з урахуванням працівників, що перебувають у відпустках, навантаження на один екіпаж, що патрулює Франківський район міста Львова становить 9-10 викликів на добу. Враховуючи вищевикладене, з метою вдосконалення та оптимізації організації несення служби на території Франківського району міста Львова, реагування на заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення чи події, забезпечення невідкладного прибуття працівника поліції до заявника або на вказане місце події та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби порушено клопотання про призначення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3.
Виходячи зі змісту вищезазначеного подання, а також згідно доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, відповідач здійснив переміщення позивача, звільнивши з посади інспектора взводу №2 роти ТОР управління патрульної поліції у Львівській області та призначивши інспектором взводу №1 роти №3 батальйону № 3 управління патрульної поліції у Львівській області.
Оглянувши зміст оскаржуваного наказу, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що такий не містить в собі посилання на пункт, частину, статтю та назву закону, яким регламентовано звільнення позивача з однієї та призначення на іншу посаду.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я (ч. 2 ст. 32 КЗпП України)
При цьому, Верховний Суд України у постанові Пленуму № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами та доповненнями) роз'яснив, що норма ст. 32 КЗпП України трактує поняття «переміщення» у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.
Якщо переведення на іншу роботу пов'язане зі зміною трудових функцій працівника, місця роботи (місцевості), то переміщення в інший структурний підрозділ передбачає збереження обумовленого трудовим договором місця роботи і трудових функцій.
Верховний Суд України також зазначив, що з метою охорони інтересів працівників при переміщенні на інше робоче місце законодавство передбачає такі юридичні гарантії: переміщення працівника забороняється, якщо воно протипоказане йому за станом здоров'я (ст. 32 КЗпП України); якщо в результаті переміщення працівника зменшується заробіток з незалежних від нього причин, здійснюється доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення (ч. 2 ст. 114 КЗпП України).
У вказаній вище постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 також зазначено, що переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.
Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці.
Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва, (роботи, служби), що не було враховано при видачі наказу про призначення позивач на іншу посаду, яка досі залишається вакантною.
Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці (п. 31).
Правовідносини у сфері переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції є предметом регулювання статті 65 Закону України «Про Національну поліцію».
Верховний Суд уже зазначав, що для цілей застосування ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» поняття «переміщення» і «переведення» є тотожними й під ними розуміється зміна таких умов служби в поліції як посада (посадових обов'язків) та/або місця несення служби (постанови від 17.10.2019 в справі №420/5192/18, від 26.01.2021 в справі № 826/10785/17, від 23.06.2021 у справі №240/14986/20).
У постанові від 17.02.2015 №21-8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Водночас, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не регулює питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну, вищу або нищу посаду, то у цій частині до спірних правовідносин належить застосовувати загальні положення трудового законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі №240/20512/20, від 23.06.2021 у справі №240/14986/20, від 26.01.2021 у справі №826/10785/17, від 30.09.2020 у справі №640/20160/18, від 11.08.2020 у справі №620/2624/19, від 17.10.2019 у справі №420/5192/18.
Відтак, з урахуванням приписів ч. 9 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 32 КЗпП України, переміщення поліцейського на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливо за умови надання поліцейським згоди на таке переміщення, за винятком тимчасового переведення та в інших випадках, передбачених законодавством.
Така правова позиція в тотожних за змістом правовідносинах була викладена Верховним Судом в постановах від 28.11.2018 в справі №820/6677/16, від 17.10.2019 в справі №420/5192/18, від 11.08.2020 в справі №620/2624/19, від 30.09.2020 № 640/20160/18, від 26.01.2021 в справі №826/10785/17.
Однак, матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на його переміщення з посади інспектора взводу №2 роти ТОР управління патрульної поліції у Львівській області на посаду інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області.
Також, як уже зазначав суд, переміщення позивача повинно було бути вмотивованим.
Суд не приймає до уваги викладені у поданні та відзиві на позов судження про те, що переміщення позивача відбулося з метою вдосконалення та оптимізації організації несення служби на території Франківського району міста Львова, оскільки згідно відповіді на адвокатський запит від 16.06.2021, наданої Управлінням патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за № 612аз/41/12/01-2021 повідомлено, що некомплект роти ТОР управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції станом на 07.06.2021 становить 9 одиниць.
А, отже, при наявності некомплекту роти ТОР управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції станом на 07.06.2021 суд не вбачає доцільності переведення позивача в інший підрозділ Департаменту патрульної поліції.
Інших мотивів доцільності переведення позивача судом не встановлено, а відповідачем не підтверджено. Як не підтверджено і ймовірної його ефективності на новій посаді.
Крім того, слід зазначити наступне.
Положеннями Закону України «Про Національну поліцію» визначені й інші умови, які мають бути дотримані при здійсненні переміщення працівника на підставі приписів п. 2 ч. 1 ст. 65 такого Закону.
Так, відповідно до п. 8 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію», яка визначає гарантії професійної діяльності поліцейського, поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.
Водночас, докази оцінки результатів виконання покладених на позивача обов'язків в відповідачем не надано. На момент переміщення ОСОБА_1 не мав жодних дисциплінарних стягнень та жодних обмежень щодо несення служби в підрозділі тактико-оперативного реагування.
Враховуючи все викладене вище, судом встановлено порушення відповідачем норм чинного законодавства при звільненні позивача з однієї посади з одночасним призначенням на іншу.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що зумовило звернення ОСОБА_1 за захистом свого порушеного права до суду.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «RuizTorija v. Spain" від 09.12.1994 ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не доведено та не надано до суду доказів дотримання ним необхідних юридичних гарантії при призначенні позивача на іншу посаду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 07.06.2021 №478 о/с в частині призначення ОСОБА_1 інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та в частині поновлення його на посаді інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції з 13.06.2021 (дня, наступного за звільненням позивача).
Щодо вимоги про зобов'язання Департаменту патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю у грошовому забезпеченні між посадою інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та посадою інспектора взводу №2 роти тактико - оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції за період з 13.06.2021 по день фактичного поновлення на посаді, то така є похідною від вимог про поновлення на посаді, а, отже, теж така теж підлягає задоволенню.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited” проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:
- ордеру серії ВС №1085746 від 09.07.2021;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ№000145;
- акта наданих послуг від 13.12.2021;
- книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Зі змісту акта наданих послуг робіт від 13.12.2021 з'ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію та вартості наданої послуги:
- усні консультації ОСОБА_1 - 1 год.; вартість 500 грн.;
- інформаційні запити в ДПП, два адвокатські запити в УПП у Львівській області ДПП та ДПП - 3 год.; вартість 4*500=2000 грн.;
- позовна заява з додатками - 4 год.; вартість - 2500 грн.;
- клопотання про долучення доказів - 1 год.; вартість - 500 грн.;
- запит (клопотання) про витребування доказів -1 год.; вартість -500 грн.;
- запит про уточнення позовних вимог - 1,5 год.; вартість - 1000 грн.;
- участь у судових засіданнях (судодні) - 4 год.; вартість -3*3000 грн.
Згідно п. 2 акта наданих послуг робіт від 13.12.2021 вартість послуг з наданої правничої допомоги за цим актом, з урахуванням принципу розумності та співмірності становить -10000 грн.
23.12.2021 представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу. Зазначає, що поданий представником позивача акт надання послуг від 13.12.2021 за договором про надання правової допомоги не містить інформації про час, витрачений адвокатом для надання відповідних робіт. Окрім того, зауважує, що справа є незначної складності, тоді як адвокат не обґрунтував. в чому саме полягає складність цієї справи. В договорі про надання правової допомоги від 03.01.2020 відсутні відомості щодо погодинної оплати роботи адвоката.
Дослідивши вказані вище письмові докази суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваних судових витрат.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, кількістю проведених засідань та об'єму роботи представника позивача, а тому його належить зменшити до 8000,00 грн.
Щодо судового збору, оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 72-77, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 478 о/с від 07.06.2021 в частині призначення ОСОБА_1 інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції.
Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти тактико - оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції з 13.06.2021.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Ф.Ернста, 3) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) різницю у грошовому забезпеченні між посадою інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та посадою інспектора взводу №2 роти тактико - оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції за період з 13.06.2021 по день фактичного поновлення на посаді.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамент патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Ф.Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 8000 (вісім тисяч) гривень рівно судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамент патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Ф.Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень рівно судових витрат у вигляді судового збору.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 06.01.2022.
Суддя Потабенко В.А.