73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
27.05.2010 Справа № 17/96-10
Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б. при секретарі Реві Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська Торгово-промислова Компанія", м.Новомосковськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь-Юг", м.Херсон
про стягнення 15835 грн. 96 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - Воскобойник А. А., дов. від 19.04.10р. № 53-04, паспорт серії АК № 555804, виданий 06.07.99р. Новомосковським МВ УМВС України у м. Дніпропетровську.
від відповідача - Кірющенко Д. М., дов. від 12.05.10р.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Дніпропетровська Торгово-промислова Компанія” (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Сталь-Юг” (відповідач) заборгованості за договором транспортного експедирування №37 від 28.05.2009р. у сумі 15835 грн. 96 коп., з яких 10000 грн. 00 коп. основної заборгованості, 758 грн. 22 коп. пені. 466 грн. 78 коп. інфляційних збитків, 110 грн. 96 коп. 3% річних та 4500 грн. 00 коп. витрат на юридичну допомогу.
В судове засідання, яке відбулось 13.05.2010р., позивач, належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи, явку уповноваженого представника не забезпечив, вимог ухвали про порушення провадження у справі в частині надання додаткових доказів не виконав, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 27.05.2010р.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.05.2010р. зазначив, що відповідач копію позовної заяви та доданих до неї документів не отримував, про розгляд справи в господарському суді йому стало відомо з ухвали про порушення провадження у справі.
Ухвалою від 13.05.2010р. про відкладення розгляду справи суд зобов'язав позивача повторно направити відповідачеві копію позовної заяви, докази направлення надати суду; а також зобов'язав надати письмове пояснення з нормативним обґрунтуванням підстав включення до ціни позову вимоги про стягнення витрат на юридичну допомогу та документи, що підтверджують надання юридичної допомоги адвокатом.
В судовому засіданні 27.05.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити їх в повному обсязі; вимоги ухвали від 13.05.2010р. виконав частково та надав суду пояснення щодо включення до ціни позову вимог про стягнення витрат на правову допомогу; інших витребуваних судом документів, в тому числі доказів повторного направлення відповідачеві позовної заяви, не надав.
Представник відповідача проти позову заперечує, просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що в договорі транспортного експедирування від 28.05.2009р. сторонами не обумовлено строку повернення коштів, які були перераховані позивачем авансом; а вимоги ч.2 статті 530 ЦК України щодо порядку пред'явлення вимоги про повернення коштів позивачем не дотримано.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд -
28 травня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Дніпропетровська Торгово-промислова Компанія” (клієнт, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „Сталь-Юг” (експедитор, відповідач) було укладено договір транспортного експедирування №37, за умовами якого експедитор зобов'язується на замовлення клієнта за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання перевезення залізничним або автомобільним транспортом склобою (вантаж), що належить клієнту на праві власності. На виконання замовлень, передбачених умовами договору, експедитор зобов'язується діяти лише в інтересах клієнта та в межах повноважень, визначених довіреністю, яку йому видає клієнт.
В п.2.1.3 договору сторони обумовили, що експедитор має право приступати до виконання обов'язків за даним договором після отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором.
В розділі 3 договору сторони дійшли згоди щодо оплати та порядку розрахунків. Так відповідно до п.3.2 оплата за послуги, передбачені умовами договору, здійснюється клієнтом шляхом внесення готівкою або перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора протягом п'яти банківських днів з моменту фактичного надання експедитором послуг на підставі виставлених експедитором рахунків-фактур.
Як свідчать матеріали справи, позивач 04.11.2009р. платіжним дорученням №72 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 10000 грн. 00 коп. за послуги транспортного експедирування.
Господарський суд, з метою повного та всебічного розгляду справи, двічі ухвалами від 30.04.2010р. та 13.05.2010р. зобов'язував позивача надати докази подання експедиторові замовлення на здійснення транспортного експедирування та копію замовлення на отримання договірних послуг, за які було перераховано кошти в сумі 10000,00 грн.
Зазначені документи позивачем надані не були, а представник позивача в судовому засіданні пояснив, що кошти було перераховано відповідачеві в якості авансу за послуги, які передбачалось замовити та отримати в майбутньому.
Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, у зв'язку з відсутністю у позивача потреби в послугах транспортного експедирування, у листопаді і грудні 2009 року відповідачеві було направлено вимоги про повернення коштів в сумі 10000,00 грн., які останнім залишені без відповіді та задоволення.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, майново-господарське зобов'язання як один з основних видів господарських зобов'язань, виникає при здійсненні господарської діяльності, під якою слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що має цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України). Юридичним об'єктом майново-господарського зобов'язання є певна господарська дія - виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, передача майна, сплата грошей тощо або утримання від певної дії. Такому зобов'язанню відповідає активна (позитивна) поведінка зобов'язаної сторони, спрямована на виконання нею вимог управненої сторони. Матеріальним об'єктом майново-господарського зобов'язання є відповідна продукція, товари, роботи, послуги, гроші або інше майно.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як доказ про направлення вимог про повернення коштів в сумі 10000,00 грн. позивачем надано копії листів №17/11-09 від 17.11.2009р., №1/17-02 від 16.02.2010р. та претензії від 07.04.2010р. №07-04/10-П., адресовані відповідачеві.
В той же час суд звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що лист від 17.11.2009р. №17/11-09 (а.с.11) було направлено рекомендованою кореспонденцією на ім'я громадянки Мурашової (повідомлення про вручення від 27.11.2009р. №2052559 - а.с.12).
З пояснень представника позивача слідує, що громадянка Мурашова є головним бухгалтером товариства - відповідача по справі, а даний лист було направлено на її домашню адресу.
З огляду на викладене суд зазначає, що доказами у справі, відповідно до приписів ч.1 ст.32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються як за допомогою письмових доказів так і, зокрема, за поясненнями представників сторін.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначено в ч.1 статті 33 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.
Надана позивачем в матеріали справи копія повідомлення про надіслання листа-вимоги від 17.11.2009р. №17/11-09 відповідачеві в порядку ч.2 статті 530 ЦК України не може бути прийнята судом як належний доказ, оскільки відповідачем по справі є юридична особа -товариство з обмеженою відповідальністю „Сталь-Юг”, а не громадянка Мурашова.
Що стосується листа-вимоги від 16.02.2010р. №1/17-02, то в матеріалах справи відсутні докази про його направлення або вручення відповідачеві. В судовому засіданні 27.05.2010р. судом було запропоновано позивачеві відкласти розгляд справи на інший строк для надання можливості надати суду належні докази щодо направлення даного листа відповідачеві, однак представник позивача зазначив про недоцільність відкладення розгляду справи, оскільки у позивача відсутні такі докази.
Таким чином суд констатує, що єдиним належним доказом направлення відповідачеві вимоги в порядку ч.2 статті 530 ЦК України є претензія від 07.04.2010р. (а.с.14). Однак суд звертає увагу на наступне.
Як вже зазначалося, відповідно до приписів ч.2 статті 530 ЦК України боржник повинен виконати свій обов'язок, в даному випадку щодо повернення коштів, у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Як свідчать матеріали справи, а саме квитанція про направлення рекомендованою кореспонденції та опис вкладення у лист (а.с.15), претензія №07-04/10-П була направлена відповідачеві 10.04.2010р.
Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між обласними центрами України становить 3 дні. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в п.4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Таким чином, з урахуванням вихідних днів відповідач мав отримати претензію-вимогу 15.04.2010р. та виконати свій обов'язок до 22.04.2010р. включно.
Втім, як свідчать матеріали справи, а саме штамп поштового відділення на конверті (а.с.26), позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою 20.04.2010р., тобто до закінчення семиденного строку, встановленого ч.2 ст.530 ЦК України.
Представник позивача в судовому засідання зазначив, що позивач взагалі не мав наміру додержуватись строків, встановлених ст.530 ЦК України, оскільки, на його думку, у відповідача було достатньо часу для добровільного виконання обов'язку щодо повернення коштів в сумі 10000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що станом на 20.04.2010р. у позивача були відсутні підстави для звернення до суду з вимогою про примусове стягнення коштів, оскільки строк виконання зобов'язання не настав.
На думку суду, позивач належним чином не обґрунтував обставини, на які посилається, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
За правилами статті 49 ГПК України витрати на оплату державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
В судовому засіданні за згодою представників позивача та відповідача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про дату виготовлення його у повному обсязі.
На підставі наведених вище норм матеріального права, керуючись статтями 32, 33, 49, 82, 84 ,85 ГПК України -
1. В задоволенні позову відмовити.
Суддя М.Б. Сулімовська
Дата підписання рішення
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України
31.05.2010р.