91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
01.07.10 Справа № 24/22
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Білки Закарпатської області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Луганськ
про стягнення 5000 грн. 00 коп.
Суддя Рябцева О.В.
Секретар судового засідання Гаврілова І.В.
в присутності представників сторін:
від позивача -ОСОБА_3 -предст. за дов. від 28.06.2010 б/н;
від відповідача -не прибув.
Позивачем заявлена вимога про стягнення заборгованості за надані транспортні послуги в сумі 5000 грн. 00 коп.
На обґрунтування заявленої вимоги позивач вказує, що між ним і відповідачем укладено договір-заявку від 24.11.2009 № 26 на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Відповідно до вказаного договору-заявки позивач зобов'язався перевезти вантаж - пральні машини за маршрутом Ліпецьк - Дніпропетровськ, а відповідач оплатити вартість послуги в розмірі 5000 грн. по оригіналах СМР протягом 10-15 днів. Позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджено міжнародною товарно-транспортною накладною № 10109040/251109/0004599, та 27.11.2009 виставив відповідачу рахунок № 0416. Проте відповідач оплату за виконану послугу не здійснив. 30.01.2010 позивач направив відповідачу претензію від 29.01.2010 про оплату, але відповідач відповіді на неї не надав, борг не оплатив.
Позивачем у судовому засіданні 01.07.2010 подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме відповідно до ст.ст. 30, 44 ГПК України позивач просить стягнути з відповідача 4800 грн., що складає вартість відрядження представника позивача (вартість бензину для проїзду власним транспортом, вартість проживання, добові).
Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Крім того, статтею 46 ГПК України передбачено необхідність сплати державного мита за збільшеними позовними вимогами.
За своїм змістом додаткові вимоги позивача не є збільшенням позовних вимог. Однак подана заява розцінюється судом як клопотання про збільшення відшкодування судових витрат і приймається до розгляду.
Відповідач на порушення ухвал суду від 20.05.2010 та від 10.06.2010 відзив і витребувані судом документи не надав, у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце слухання справи обізнаний, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення - ухвали від 20.05.2010. Ухвали суду від 10.06.2010 направлені за двома відомими адресами (зазначеною в договорі та адресою реєстрації і проживання) також не повернулись до суду, що свідчить про їх одержання адресатом. Про поважність причин нез'явлення у судове засідання відповідач не повідомив, участь свого представника у судовому засіданні не забезпечив.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За таких обставин, справа розглядається за наявними матеріалами.
Оцінивши надані докази і доводи позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач одержав факсом заявку № 26 від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на здійснення перевезення побутової техніки і підписав її. Такі дії свідчать про укладання договору.
Згідно даного договору позивач зобов'язався перевезти вантаж - пральні машини за маршрутом Ліпецьк - Дніпропетровськ, адреса завантаження - м. Ліпецьк, пл. Металургів, 2, Росія, дата завантаження - 24.11.2009, адреса розвантаження - м. Дніпропетровськ, вага - 20 тон, умови оплати - переказ по оригіналах СМR протягом 10-15 банківських днів, сума фрахту - 5000 грн.
Відповідно по СМR № 10109040/251109/0004599 позивач отримав зазначений вантаж та виконав умови договору-заявки на виконання транспортно-експедиційного обслуговування в повному обсязі, що додатково підтверджується актом здачі-приймання робіт від 27.11.2009 № 0416, підписаним позивачем і відповідачем. Проте відповідач оплату транспортних послуг не здійснив.
Позивач направив відповідачу претензію від 29.01.2010 з вимогою про перерахування спірної суми, яка залишилась без відповіді.
Несплата грошових зобов'язань стала підставою для звернення з цим позовом до суду.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також, приписами ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.
Частиною 3 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За умовами договору позивач, як перевізник зобов'язувався доставити ввірений йому вантаж до місця призначення, а відповідач, як замовник (експедитор) зобов'язувався сплатити за перевезення 5000 грн.
Відповідачем не доведено факту виконання своїх зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг за договором.
За таких обставин, з урахуванням наведеного, вимоги щодо стягнення боргу в сумі 5000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується додаткових вимог позивача про збільшення відшкодування судових витрат у зв'язку з проїздом до господарського суду Луганської області і проживання в м. Луганську, то вони судом відхиляються з огляду на наступне.
Статтею 44 ГПК України передбачено віднесення до складу судових витрат, інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В обґрунтування вимог щодо компенсації відповідачем 4800 грн., позивач посилається на положення ст. 30 ГПК України. Даною нормою визначено, що в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.
Суд не залучав до участі у справі будь-яких посадових осіб або інших працівників позивача для дачі пояснень. Участь представника позивача у судовому засіданні регламентується, зокрема, ст. 28 ГПК України, яка регламентує правове становище представників сторін у судовому процесі. Господарським процесуальним законодавством України не передбачено можливості компенсувати в якості судових витрат сторін витрати, здійснені у зв'язку з викликом їх представників до суду.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача стягуються витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.
У судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд
1.Позов задоволити у повному обсязі.
2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 заборгованість в сумі 5000 грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп., наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
3.Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
4.Рішення підписане - 06.07.2010.
Суддя О.В.Рябцева