1[1]
16 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області районного суду м. Києва від 05 листопада 2021 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, строком на 60 днів - до 03 січня 2022 року включно,
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області районного суду м. Києва від 05 листопада 2021 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 у виді тримання під вартою строком на 60 днів - до 03 січня 2022 року включно.
Цією ж ухвалою визначено розмір застави у виді 280 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 635600 гривень.
Рішення суду мотивовано наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема тим, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, на даний час, не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_5 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість судового рішення, просить ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області районного суду від 05 листопада 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник вказує, що під час розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який є винятковим, найсуворішим видом запобіжного заходу, судом не було належним чином розглянуто ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Так, посилання суду на існування такого ризику як незаконний вплив на свідків базується на припущеннях та нівелюється матеріалами кримінального провадження, оскільки на момент розгляду клопотання прокурора свідки вже були допитані в судовому засіданні, при цьому будь-яких клопотань про їх повторний допит стороною обвинувачення та захисту не заявлялось.
При цьому, посилання суду на ч. 14 ст. 352 КПК України про те, що свідок може бути допитаний повторно, є, на думку апелянта, лише припущенням, позаяк на момент розгляду клопотання прокурора будь-яких обставин стосовно яких свідок може надати показання щодо яких він не допитувався встановлено не було.
Окрім того, суд в своїй ухвалі не надав належної оцінки існування ризику переховування від суду, вказуючи лише на те, що даний ризик існує, оскільки обвинувачений не визнає обставин, що викладені в обвинувальному акті, а також зазначає про ступінь тяжкості інкримінованого злочину та тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_6 в разі визнання його винуватим у вчиненні даного кримінального правопорушення.
Проте, суд вказуючи про наявність такого ризику, як переховування від суду, не врахував, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, зокрема, хвору матір та вітчима, має постійне місце проживання, а тому жодним чином не зацікавлений у переховуванні від суду.
Також апелянт зазначає, що судом не було враховано низки рішень Європейського суду з прав людини щодо того, що сама по собі тяжкість обвинувачення та можливого покарання не може бути обґрунтуванням продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Окрім того, суд необґрунтовано не взяв до уваги, що обвинувачений допомагає утримувати свою хвору матір та вітчима, які потребують його допомоги у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, а інших осіб, які б могли надавати їм допомогу, немає, а також не враховано стан здоров'я ОСОБА_6 , який значно погіршився за час його перебування під вартою.
Окрім того, захисник звертає увагу на те, що визначений судом розмір застави у виді 280 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не відповідає вимогам ч. 4 ст. 182 КПК України, оскільки є непомірним для ОСОБА_6 та його родини.
При цьому захисник посилається на те, що мати обвинуваченого ОСОБА_7 та вітчим ОСОБА_8 мають серйозні проблеми зі здоров'ям та лікування вимагає чималих грошових коштів. Також сім'я утримує бабу ОСОБА_9 , яка є пенсіонеркою та також потребує фінансової допомоги, що є складно, бо сім'я має невисокий дохід.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, яка набрала чинності 14.01.2021, у зв'язку з відсутністю клопотання захисника ОСОБА_5 про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
Висновок, викладений в ухвалі Васильківського міськрайонного суду Київської області районного суду м. Києва від 05 листопада 2021 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Так суд, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , врахував наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу згідно з вимогами ст. 178 КПК України.
Доводи захисника про те, що судом що під час розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не було належним чином розглянуто ризики, передбачені ст. 177 КПК України є безпідставними, оскільки суд врахував, серед іншого, також положення ч. 1 ст. 194 КПК України та формулювання обвинувачення, що викладене у обвинувальному акті.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України при розгляді питання про продовження строку запобіжного заходу суд повинен встановити наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Вказані обставини були перевірені судом першої інстанції та свої висновки стосовно цього суд зазначив в ухвалі.
Посилання захисника на те, що на момент розгляду клопотання прокурора будь-яких обставин стосовно яких свідок може надати показання щодо яких він не допитувався встановлено не було, а отже ризик впливу на свідків базується на припущеннях та нівелюється матеріалами кримінального провадження, є необґрунтованими, оскільки, як зазначив суд в оскаржуваній ухвалі суд, судове слідство по даному кримінальному провадженні не завершено, судові засідання неодноразово відкладалися за клопотанням захисту, а тому, в силу ч. 14 ст. 352 КПК України, свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду з'ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався.
Доводи апелянта про те, що суд в своїй ухвалі не надав належної оцінки існування ризику переховування від суду, вказуючи лише на те, що даний ризик існує, оскільки обвинувачений не визнає обставин, що викладені в обвинувальному акті, є неспроможним, позаяк при розгляді клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції врахував, зокрема, суспільну небезпечність та характер наслідків дій, що інкриміновані обвинуваченому, а тому суд визнав небезпідставними доводи прокурора щодо наявності високої ймовірності переховування обвинуваченого від суду, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, що має високий ступінь суспільної небезпеки і у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, може бути засудженим до позбавлення волі до 12 років, а тому з метою уникнути покарання ОСОБА_6 може переховуватись від суду. Крім того, судом також враховано ту обставину, що станом на дату розгляду клопотання прокурора не відпали підстави, за яких суддею було обрано обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
При цьому, посилання захисника на те, що суд вказуючи про наявність такого ризику, як переховування від суду, не врахував, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, є неспроможними, позаяк дані обставини, зокрема, наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, була врахована судом під час розгляду клопотання прокурора.
Доводи апелянта про те, що суд необґрунтовано не взяв до уваги, що обвинувачений допомагає утримувати свою хвору матір та вітчима, які потребують його допомоги у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, є необґрунтованими, оскільки дані обставини жодним чином не спростовують ризики, на які посилається суд в оскаржуваній ухвалі щодо підстав продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , зокрема, ризик переховування від суду.
Посилання захисника на те, що судом не було враховано низки рішень Європейського суду з прав людини щодо того, що сама по собі тяжкість обвинувачення та можливого покарання не може бути обґрунтуванням продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є безпідставними, оскільки, при продовженні обвинуваченому строку тримання під вартою судом врахована, серед іншого, також практика Європейського суду з прав людини, а отже, на думку колегії суддів, прийняте судове рішення суду першої інстанції не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника щодо непомірного для ОСОБА_6 та його родини розміру застави у виді 280 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не можуть бути взятими до уваги, оскільки матеріали провадження не містять жодних даних на підтвердження тверджень захисника про те, що родина ОСОБА_6 перебуває у скрутному матеріальному стані, а також те, що на утриманні обвинуваченого перебувають його мати, баба та вітчим, які потребують фінансової допомоги.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи законною і обґрунтованою ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2021 року про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2021 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, строком на 60 днів - до 03 січня 2022 року, включно, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №362/1551/21
Провадження № 11-кп/824/4585/2021 Категорія КК: ч. 3 ст. 307
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Доповідач ОСОБА_1