Єдиний унікальний номер справи: 362/3823/20 Головуючий у суді першої інстанції: Ковбель М.М.
Номер провадження: 22-ц/824/9926/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
18 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року та на додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В Васильківський міськрайонний суд Київської області звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач, позикодавець) із вказаним позовом в якому просив стягнути із ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) на свою користь заборгованість за договором позики в сумі 10 000 доларів США, та три відсотка річних, що становить 148 доларів США.
Позов обгрунтовував тим, що 11 листопада 2019 року між сторонами по справі було укладено договір позики, що підтверджується наданою розпискою, згідно з якою, ОСОБА_1 отримала в якості позики 10 000 доларів США, частину з яких в сумі 6 000 доларів США зобов'язувалась повернути позивачу в строк до 25 листопада 2019 року, а решту коштів в сумі 4 000 доларів США - в строк до 01 квітня 2020 року, проте, у визначений строк, відповідач взятого на себе зобов'язання не виконала.
Враховуючи викладене, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 10 000 доларів США (десять тисяч доларів США), суму за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 148 доларів США (сто сорок вісім доларів США), а всього разом: 10148 доларів США (десять тисяч сто сорок вісім доларів США).
Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 28 000,00 гривень.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з"ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року та додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити та ухвалити нове рішення, яким зменшити суму витрат на правову допомогу до 2 800 грн.
В доводах апеляційної скарги зазначила про те, що Васильківський міськрайонний суд Київської області при розгляді справи не прийняв до уваги пояснення відповідача про обставини і факти, які передували написанню нею розписки про отримання від ОСОБА_2 в позику грошових коштів, а саме те, що надана позивачем розписка не є підтвердженням договору позики між сторонами, оскільки була складена нею виключно з мотивів забезпечення відшкодування витрат її колишнім співмешканцем ОСОБА_3 , який в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) повністю пошкодив автомобіль, який належить позивачу і завдані ним матеріальні збитки склали суму 10 000 доларів США.
Також вказує на те, що між сторонами договір позики на спірну суму 10 000 доларів США в передбаченій законом формі не укладався, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, а саме: не заявлено вимог про визнання договору позики дійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив, вважає їх необгрунтованими та безпідставними.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року про стягнення заборгованості залишенню без змін, а додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу зміні, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, Васильківський міськрайонний суд Київської області виходив із того, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими, оскільки відповідач в добровільному порядку кошти, отримані в позику у встановлений у розписці позичальника від 11 листопада 2019 року строк, не повернула, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягнення борг за договором позики та три процентів річних за час простроченнявиконання грошового зобов'язання. Відповідачем в свою чергу позовні вимоги не спростовані. Останньою не надано належних та достатніх доказів тому, що нею виконані боргові зобов'язання за договорами позики від 11 листопада 2019 року.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи і узгоджуються з вимогами закону.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
За принципом диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
В ч. 1 ст. 526 ЦК Українизазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК Українипередбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку встановлені договором.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Тому, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками, договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 11 листопада 2019 року ОСОБА_1 склала розписку, яка знаходиться у ОСОБА_2 , за якою, відповідач взяла в борг у ОСОБА_2 кошти у сумі 10 000 доларів США, частину з яких в сумі 6 000 доларів США зобов'язувалась повернути позивачу в строк до 25 листопада 2019 року, а решту коштів в сумі 4 000 доларів США - в строк до 01 квітня 2020 року ( а.с.64).
Відповідач ОСОБА_1 про складення і підписання нею розписки від 11 листопада 2019 року не заперечувала, проте, посилалась на те, що грошові кошти у сумі 10 000 доларів США від ОСОБА_2 вона не отримувала, фактичного договору позики не відбулося, а сама розписка є суто формальним документом, складеним для забезпечення зобов'язань зовсім іншою особою, що свідчить про недоведеність наявності у ОСОБА_2 права вимоги в даних зобов'язаннях.
Перевіривши вказані доводи відповідача, суд першої інстанції вірно застосував положення ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, вказавши про те, що наявна в матеріалах справи розписка позичальника ОСОБА_1 від 11 листопада 2019 року підтверджує факт укладення договору позики між сторонами спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що Васильківський міськрайонний суд Київської області обгрунтовано послався на практику Верховного Суду, який у своїй постанові від 12 листопада 2020 року (справа № 154/3443/18) зазначив, що розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Оскільки боргова розписка ОСОБА_1 знаходиться у позивача ОСОБА_2 і на ній відсутні відмітки про повернення оспорюваних сум, то ця обставина свідчить про невиконання ОСОБА_1 боргового зобов'язання перед ОСОБА_2 у встановлений у розписці строк.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до законного і обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідач в обумовлений у борговій розписці строк борг за договором позики не повернула, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню борг за договором позики в сумі 10 000 доларів США та три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 148 доларів США.
Доводи апеляційної скарги про те, що Васильківський міськрайонний суд Київської області не взяв до уваги пояснення відповідача про обставини і факти, які передували написанню нею розписки про отримання від ОСОБА_2 в позику грошових коштів, а саме те, що надана позивачем розписка не є підтвердженням договору позики між сторонами, оскільки була складена нею виключно з мотивів забезпечення відшкодування витрат її колишнім співмешканцем ОСОБА_3 , який в результаті дорожньо-транспортної пригоди повністю пошкодив автомобіль, який належить позивачу і завдані ним матеріальні збитки склали суму 10 000 доларів США не підлягають врахуванню за таких обставин.
Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки розписка позичальника від 11 листопада 2019 року підтверджує факт укладення договору позики, який в установленому законом порядку відповідачем не оспорено і не визнано недійсним, а посилання ОСОБА_1 на те, що вона склала розписку виключно з мотивів забезпечення відшкодування витрат її колишнім співмешканцем ОСОБА_3 , який в результаті дорожньо-транспортної пригоди повністю пошкодив автомобіль, який належить позивачу і завдані ним матеріальні збитки склали суму 10 000 доларів США є недоведеними, тому судом вказані доводи відповідача обгрунтовано відхилені.
Також відповідачем не надано доказів складення нею боргової розписки позичальника від 11 листопада 2019 року під тиском із сторони позивача.
Доводи позивача про вільне і добровільне волевиявлення відповідача щодо отримання нею в борг грошових коштів із складенням боргової розписки та зверненням для укладення письмового договору позики 11 листопада 2019 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шкетової Оксани Павлівни підтверджуються листом приватного нотаріуса Шкетової Оксани Павлівни на адвокатський запит адвоката позивача - Бахуринського Віталія Станіславовича від 11 листопада 2020 року (а.с.56).
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на не встановлення Васильківським міськрайонним судом Київської області при розгляді справи обставин дорожньо-транспортної пригоди з участю ОСОБА_3 , перебування його на лікуванні, не стосуються предмету розгляду вказаної справи і відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України не є предметом доказування у справі.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності додаткового рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 28 000 гривень підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 05-1 від 05 жовтня 2020 року, п. 4.1 якого визначено розмір гонорару, який Клієнт ОСОБА_2 сплачує Адвокатському бюро «Бахуринський баристерс» в сумі 28 000 грн., рахунок на оплату гонорару № АБ 1/02 від 23.02.2021р., в якому визначено обсяг годин участі адвоката всього: 10 годин, акт надання правової допомоги від 23 лютого 2021 року (а.с.86-95).
Станом на час ухвалення рішення суду, гонорар в сумі 28 000 грн. позивачем на рахунок Адвокатського бюро «Бахуринський баристерс» не сплачено.
Розглянувши рахунок на оплату гонорару № АБ 1/02 від 23 лютого 2021року, та акт надання правової допомоги від 23 лютого 2021 року, в яких зазначено детальний опис робіт (послуг) правової допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що заявлена позивачем і стягнута судом сума витрат позивача на правову допомогу 28 000 гривень є неспівмірною із складністю даної справи, затраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги, наданим обсягом послуг адвоката у суді.
З врахуванням вимог ст.137 ЦПК України апеляційним судом визначається розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 5 000 грн., що відповідає затраченому адвокатом часу на надання правничої допомоги, наданим обсягом послуг адвоката у суді першої інстанції.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року необхідно змінити і стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн.
Керуючись ст. 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року залишити без змін.
Додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року змінити в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар