91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
31.05.10 Справа № 4/74
Розглянувши матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна”, м. Енергодар Запорізької області
до Державного підприємства “Ровенькиантрацит”, м. Ровеньки Луганської області
про стягнення 78282 грн. 68 коп.
Суддя: Батюк Г.М.
за участю секретаря судового засідання: Чорній І.М.
за участю представників сторін:
від позивача - Білоконь О.П., довіреність № 5 від 04.02.10;
від відповідача - Шамкій В.М., довіреність № 1-3/3д-14 від 10.12.09;
Розпорядженням заступника голови господарського суду Рябцевої О.В. від 19.04.2010 справі № 4/74 передано на розгляд судді Батюк Г.М.
В судовому засіданні 11.05.2010 по справі № 4/71, згідно ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 31.05.2010.
Рішення господарського суду Луганської області виноситься 31.05.2010.
Обставини справи: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 58000 грн. 00 коп., пеню у сумі 10614 грн. 00 коп., штраф у сумі 4060 грн. 00 коп., інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1177 грн. 48 коп.
Відповідач відзивом на позовну заяву від 19.04.2010 позовні вимоги визнає частково в сумі основного боргу -58000 грн. 00 коп. Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, відповідач вказує на те, що умовами договору така відповідальність не передбачена, у зв'язку з чим застосування положень ч. 2 ст. 231 ГК України з боку позивача є необґрунтованим.
Позивачем до суду надана заява про зміну та зменшення позовних вимог, здану до суду 31.05.2010,за якою, останній, в порядку ст. 22 ГПК України, просить суд: стягнути з відповідача основний борг у сумі 58000 грн. 00 коп., пеню у сумі 5961 грн. 29 коп., інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1368 грн. 16 коп.
До вказаної заяви позивачем наданий розрахунок 3% річних та пені.
Представник відповідача був ознайомлений з поданою заявою та підтримав свої заперечення.
Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
З огляду на викладене, заява позивача приймається до розгляду, у зв'язку з чим позовними вимогами слід вважати: вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 58000 грн. 00 коп., пеню у сумі 5961 грн. 29 коп., інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1368 грн. 16 коп.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд -
Заява про зменшення розміру позовних вимог підлягає до задоволення.
Позовними вимогами слід вважати: вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 58000 грн. 00 коп., пеню у сумі 5961 грн. 29 коп., інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1368 грн. 16 коп.(з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Новою ціною позову (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог) слід вважати: вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 58000 грн. 00 коп., пеню у сумі 5961 грн. 29 коп., інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1368 грн. 16 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами у справі був підписаний договір поставки № 19-870гп від 12.06.2009, та специфікація №1 до договору, за умовами якого ТОВ «Україна»- «Постачальник»(позивач у справі) зобов'язується поставити, а ДП «Ровенькиантрацит»в особі ВП «УМТП»- «Покупець» (відповідач у справі) зобов'язується прийняти і оплатити відповідний товар.
На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв певний товар на загальну суму 58000 грн. 00 коп., який останній в повній мірі не оплатив, у зв'язку з чим залишилась заборгованість на вказану суму, яку позивач просить стягнути на свою користь. Також, позивачем до стягнення заявлені інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1368 грн. 16 коп., нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, а також двійна ставка НБУ - пеня у сумі 5961 грн. 29 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Відповідач позовні вимоги визнав частково в сумі основного боргу.
Оцінивши по матеріалам справи доводи представника позивача у їх сукупності, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення частково, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.
Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно ( товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі було укладено договір на поставку товару № 19-870гп від 12.06.2009, та специфікація №1 до договору. За умовами вказаного договору позивач постачає відповідачу певний товар, а останній приймає та оплачує його на умовах договору.
Як свідчать матеріали справи, позивач, на виконання умов договору за видатковою накладною № РН-0000029 від 15.06.09 (а.с.10), за довіреністю на отримання товару (а.с.17) поставив відповідачу відповідний товар на загальну суму 58000 грн. 00 коп., який відповідач не оплатив, у зв'язку з чим залишилась заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 58000 грн. 00 коп.
Зазначена сума підтверджена матеріалами справи та визнана відповідачем.
Згідно п.3.4 договору оплата поставленої продукції здійснюється відповідачем на протязі 30 днів з моменту поставки товару.
Також з метою отримання вартості поставленого товару позивач надавав відповідачу відповідні рахунки, які останнім не оплачені.
Відповідачем вказаний факт не спростований.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення із даним позовом у позивача виникло право вимоги заборгованості за поставлений товар, яка є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи.
Відповідач доказів оплати зазначеної суми не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 58000 грн. 00 коп. слід задовольнити.
Щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за період з вересня 2009 р. по лютий 2010р. в сумі 4431 грн. 20 коп. та 3% річних за період з 17.07.09 по 30.04.10 в сумі 1368 грн. 16 коп. слід зазначити наступне.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку інше в договорі сторонами визначено не було.
З урахуванням викладеного слід зазначити, що позивач інфляційні нарахування та 3% річних нарахував правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Щодо стягнення з відповідача пені - двійної ставки НБУ за період з 17.07.09 по 17.01.10 в сумі 5961 грн. 29 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) слід вказати на наступне.
Вказана сума позивачем нарахована як пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором поставки. Первісно позивач для розрахунку пені керувався п.2 ст. 231 ГК України, а відповідно до заяви про зміну позовної заяви здійснив розрахунок пені із застосування подвійної ставки НБУ.
Виходячи зі змісту статей 546,548,549 ЦК України, зобов'язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Стаття 231 ГК України передбачає, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Таким чином, однією статтею встановлено дві бази нарахування пені.
Системний аналіз даної норми свідчить, що законом визначено два способи нарахування пені, а саме -за невиконання зобов'язання в натурі стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (за умови якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки). Та за порушення грошових зобов'язань штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Даний спосіб нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань цілком узгоджується з положеннями ст.549 Цивільного кодексу України, ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
За спірним договором у відповідача перед позивачем відсутній обов'язок виконати зобов'язання в натурі (поставити товар, надати послуги), він має сплатити кошти і не сплатив їх. Тобто відповідач порушив саме грошове зобов'язання.
Стаття 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума,її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Вищезазначені акти цивільного законодавства не визначають конкретного відсотку, який має нараховуватись, це мають встановити сторони у договорі.
Статтею 6 ЦК України також передбачено, що сторони мають право укласти договір, врегулювавши відносини на свій розсуд, навіть якщо такий договір не передбачений законодавством але не суперечить йому.
Разом з цим, спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платними і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Вказаним законом передбачено, що закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Але, сторонами у договорі на поставку товару № 19-871гп від 12.06.2009 не визначена міра відповідальності за несвоєчасний розрахунок.
З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити.
За таких обставин, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у сумі 58000 грн. 00 коп., інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1368 грн. 16 коп.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.
Слід звернути увагу позивача на те, що діючим законодавством не передбачено відшкодування судових витрат у випадку зменшення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Ровенькиантрацит», м. Ровеньки Луганської області, вул. Комуністична, 6, код ЄДРПОУ 32320704 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», м. Енергодар Запорізької області, а/ящ 98, код ЄДРПОУ 25215440 заборгованість за поставлений товар у сумі 58000 грн. 00 коп., інфляційні витрати у сумі 4431 грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1368 грн. 16 коп., витрати по оплаті держмита у сумі 637 грн. 99 коп., витрати на інформаційне -технічне забезпечення судового процесу у сумі 215 грн. 83 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Дата підписання рішення -07.06.2010.
Суддя Г.М.Батюк