ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 2/431-11/7402.07.10
За позовомКиївської міської ради професійних спілок
до 1) Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
2) Закладу дитячо-юнацької учбово-спортивної бази “Зеніт”
3) Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1)Міська благодійна організація “Дитячо-оздоровчий спортивний клуб “Мала флотилія”,
2) Завод “Арсенал”,
3) Профспілка працівників Відкритого акціонерного товариства “Квазар”,
4) Київська міська рада
провизнання права власності
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивача Буркацький В.Л. -представник
від відповідача-1 Зайченко Ю.В. -представник
від відповідача-2Петренко І.В. -представник
від відповідача-3не з'явились
від третьої особи-1Лисюк М.О. -представник
від третьої особи-2Надич Б.М. -представник
від третьої особи-3не з'явились
від третьої особи-4Дорошенко О.С., Касьяненко А.М. -представник
від Прокуратури м. КиєваСоляннік Д.Є. -старший прокурор відділу, Морозов В.Ю., НекрасовО.М. -прокурор відділу
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні Київської міської ради професійних спілок про визнання за позивачем права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Київ, Труханів острів згідно переліку, зазначеного у позовній заяві.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2005 у справі № 2/431 позов задоволено частково.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2005 у справі № 2/431 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Підставою для скасування рішення у справі № 2/431 Вищим господарським судом України було визначено, що судом не досліджено чи було спірне майно зазначено у переліку про закріплення майна за позивачем, який розмір даного майна; не досліджено обставин щодо належності позивачу земельної ділянки, на якій розташовані відповідні об'єкти нерухомого майна та правові підстави щодо володіння і користування цією земельною ділянкою, а також не досліджено обставин щодо того, чи дійсно відповідач оспорює право власності позивача чи іншим чином порушує право позивача щодо нерухомого майна, право власності на яке просить визнати позивач.
Під час нового розгляду справи позивач неодноразово подавав заяви про зміну, уточнення позовних вимог та з урахуванням останніх уточнень позовних вимог, поданих в судовому засіданні 28.05.2010 просить визнати за ним право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Київ, Труханів острів, Паркова дорога, 28 згідно переліку, зазначеного в уточненнях та зобов'язати Комунальне підприємство “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” зареєструвати право власності на вказані об'єкти нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що будівництво спірного нерухомого майна здійснювалось за рахунок профспілкових коштів. Майно, яке належало профспілкам СРСР на праві власності, згідно Постанови Президії Ради загальної конфедерації професійних спілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990. Постановою Президії Федерації профспілок України № П-3-5 від 24.03.1993 майно відповідно до переліку було закріплено за Київською міською радою профспілок. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 21 Закону України “Про об'єднання громадян” та ст. 34 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.
Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-1) проти позову заперечує та зазначає, що на момент подання позовної заяви питання щодо оформлення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна відповідачем-1 не розглядалось і спору між позивачем та головним управлінням не було. До компетенції відповідача-1 не віднесено питання визнання права власності.
Міська благодійна організація “Дитячо-оздоровчий спортивний клуб “Мала флотилія” (третя особа-1) проти позову заперечує та зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності спору між позивачем та Закладом дитячо-юнацькою учбово-спортивною базою “Зеніт” відносно майна, на яке просить визнати право власності позивач.
Завод “Арсенал” (третя особа-2) у наданих суду письмових поясненнях зазначає, що 1974 року втратив право на користування земельною ділянкою на правому березі р. Десенка на Трухановому острові.
Київська міська рада (третя особа-4) проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не надано доказів здійснення державної реєстрації прав на зазначене майно, а баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Заклад дитячо-юнацька учбово-спортивна база “Зеніт” (відповідач-2) та Комунальне підприємство “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” (відповідач-3) відзиву на позов не подали. Відповідач-3 явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. У зв'язку з нез'явленням представників відповідача-3 та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялись відповідачам-2,3 за всіма наявними у матеріалах справи адресами. Доказів на підтвердження поважних причин невиконання вимог ухвали суду та нез'явлення в судове засідання відповідачі-2,3 суду не надали. Заявлені позовні вимоги не заперечили.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
Київська міська рада профспілок була створена на підставі поста нови Президії Української республіканської ради профспілок від 30.06.1975 (Пр.№ 8) “Про створення Київської міської ради та місцевих ко мітетів профспілок”. Угода про створення об'єднання профспілок - Київської міської ради профспілок укладена у грудні 1992 року, зі змінами та доповненнями, внесеними 30.11.1999 конференцією повноважних представників профспілок.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 67 від 21.01.1974 дозволено обласній Раді добровільного спортивного товариства “Зеніт” тимчасово користуватись земельною ділянкою площею близько 1,0 га в районі Матвіївської затоки на Трухановому острові в Подільському районі, враховуючи згоду Київського комітету по фізичній культурі і спорту, якому відведена вказана територія.
На даний час Заклад дитячо-юнацька учбово-спортивна база “Зеніт” є закладом з фізичної культури та спорту, який заснований на власності Київської міської ради профспілок (п. 1.1 Статуту).
Постановою Президії ради Загальної Конфедерації Професійних Спілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990 затверджено Договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном, укладений між Загальною Конфедерацією Професійних Спілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок.
Постановою Президії Федерації профспілок України № П-3-5 від 24.03.1993 затверджено переліки майна профспілок України, що відноситься до загальнопрофспілкової власності, власності галузевих профспілок, регіональних профоб'єднань та обласних галузевих комітетів профспілок. Додатком № 2 до вказаної постанови затверджений перелік майна профспілок України, що відноситься до власності галузевих профспілок, де зокрема визначено санаторно-курортні заклади, підприємства, установи й об'єднання, що знаходяться на балансі галузевих профспілок або споруджені за їх пайовою участю, оздоровчі табори, що знаходяться на балансі галузевих профспілок, фізкультурно-спортивні споруди та інші установи фізкультурно-спортивного призначення, що знаходяться на балансі галузевих профспілок.
Постановою Президії Федерації профспілок України № П-22-26 від 17.11.2005 внесено зміни та доповнення до Постанови Президії Федерації профспілок України № П-3-5 від 24.03.1993.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про об'єднання громадян” об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.
Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.
Згідно з положеннями ст. 34 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.
Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі:
придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством;
передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Профспілки, їх об'єднання мають право власності також на майно та кошти, придбані в результаті господарської діяльності створених ними підприємств та організацій.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.
Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності.
Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно.
Це може випливати із представлених ним доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному випадку, це стосувалось Київської міської ради професійних спілок, яка мала довести приналежність їй спірного майна.
Однак, надані позивачем документи, зокрема Постанова Президії Федерації профспілок України № П-3-5 від 24.03.1993 та Постанова Президії Федерації профспілок України № П-22-26 від 17.11.2005 не містять конкретного переліку майна, яке закріплено за позивачем, розміру, площі, місцезнаходження вказаного майна. Тому посилання позивача на зазначений перелік суд відхиляє.
Також позивачем не надано суду доказів придбання позивачем спірного майна, а також доказів того, що вказані об'єкти були збудовані за кошти позивача на підставі дозвільної документації, передбаченої чинним законодавством України в галузі будівництва. Докази прийняття в експлуатацію спірного майна та проектно-технічна документація на нього позивачем суду не надана.
Перебування спірного майна на балансі Київської міської ради професійних спілок не є безспірною ознакою права власності позивача на вказане майно, оскільки баланс організації не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства, організації, а є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна.
Право власника на забудову земельної ділянки встановлено ст. 375 Цивільного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди ті інше нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Правові наслідки самочинної забудови регламентовані ч. ч. 2 -7 цієї статті Цивільного кодексу України.
Будь-яких документів на право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно, позивач не надав. Відповідно до листів № 03-56/13497 від 27.04.2010 та № 07-387/13860 від 29.04.2010 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданих у відповідь на запит суду, станом на 23.04.2010 земельні ділянки на Трухановому острові на парковій дорозі, 28 у Дніпровському районі на підставі документів, що посвідчують право власності на землю або право користування нею, відповідно до норм чинного законодавства, не зареєстровані.
Крім того, Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 67 від 21.01.1974 Обласній Раді добровільного спортивного товариства “Зеніт” було дозволено тимчасово користуватись земельною ділянкою площею близько 1,0 га в районі Матвіївської затоки на Трухановому острові без права здійснення будівництва будь-яких капітальних споруд.
А згідно чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(ст. 5) державній реєстрації речових прав на нерухоме майно підлягають лише капітальні споруди. Тобто, звернення позивача з вимогою про визнання права власності та реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна свідчить про те, що позивач просить визнати право власності на об'єкти нерухомості, збудовані на земельній ділянці, переданій в тимчасове користування без права здійснення будівництва будь-яких капітальних споруд.
За вищевикладених обставин у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на пірне майно.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності зазначеного Закону, визнаються державою.
У відповідності до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна.
Слід зазначити, що позивачем у спорі про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Тобто, позовні вимоги щодо визнання права власності, зокрема, на нерухоме майно можуть бути заявлені до особи, яка не визнає або оспорює таке право позивача. Разом з тим, право власності такої особи повинно підтверджуватись відповідними правовстановлюючими документами, на підставі яких у встановлених законом випадках проводиться реєстрація права власності.
Але, як вбачається з матеріалів справи та з пояснень відповідачів-1, 2, правомірність набуття позивачем спірного майна відповідачами не заперечується.
Заклад дитячо-юнацька учбово-спортивна база “Зеніт” у поясненнях, наданих 24.10.2005 під час первісного розгляду справи, зазначила, що спірне майно створено за рахунок профспілкових коштів, воно було передано відповідачу-2 в користування позивачем, який і є власником його власником.
Отже, позивач не довів суду порушення його прав з боку відповідачів, оскільки по суті спір між сторонами виник у зв'язку з необхідністю оформлення права власності на спірне майно, а не стосовно належності такого права позивачеві.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Судом встановлено, що позивачем належними засобами доказування не доведено права власності на майно та порушення цього права відповідачами.
Інших обґрунтувань своїх вимог ніж ті, що наведені у позовній заяві та письмових поясненнях і уточненнях позовних вимог, позивачем суду не надано.
За таких обставин, позов в частині визнання за позивачем права власності задоволенню не підлягає.
Позивачем на новому розгляді справи також заявлені вимоги до Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” про зобов'язання зареєструвати право власності на спірні об'єкти нерухомого майна.
Позивач звертався з вимогою про зобов'язання Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” про проведення реєстрації права власності лише у 2009 році у зв'язку з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2005 у справі № 2/431.
Відповідно до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.
У Додатку № 1 до п. 2.1 вказаного Тимчасового положення визначений перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, якими, зокрема, є:
- договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договори іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності;
- свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, що видаються нотаріусами.
- свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусами;
- свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), видані нотаріусами;
- свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусами;
- свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування;
- свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
- свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України;
- договори відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржових чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов'язання;
- рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності;
- ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
- рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації;
- дублікати правовстановлювальних документів, видані нотаріусами, органами місцевого самоврядування, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами;
- свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які видаються Фондом державного майна;
- свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.
Як свідчать матеріали справи, позивач не звертався до відповідача-3 з будь-якими іншими правовстановлюючими документами, що підтверджують право власності на спірне майно, які визначені у переліку, окрім рішення суду у справі № 2/431, яке скасовано постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2010.
Факту порушення відповідачем-3 прав позивача під час розгляду справи судом не встановлено.
З огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача-3, а також у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності, суд приходить до висновку, що вимога про зобов'язання відповідача-3 зареєструвати за позивачем право власності на спірний об'єкт також задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржено в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя Ю.М. Смирнова