Запорізької області
10.06.10 Справа № 28/138/10
Суддя
м. Запоріжжя
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69035, АДРЕСА_1)
до відповідача Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №13”(69032, м.Запоріжжя, пр.Металургів, буд.11)
про визнання недійсним договору про спільне володіння та дольову участь в утриманні житлового будинку та прибудинкової території від 01.08.2005р. №1788
Суддя Яцун О.В.
Представники сторін:
Від позивача -ОСОБА_3, довіреність №5645 від 07.06.2010р.;
Від відповідача -Лихолат О.П., довіреність №18 від 1.1.2010р.;
Заявлений позов про визнання недійсним договору про спільне володіння та дольову участь в утриманні житлового будинку та прибудинкової території від 01.08.2005р. №1788 між КП “ВРЕЖО №13” та ПП ОСОБА_1
Ухвалою господарського суду від 27.04.2010р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 28/138/10, судове засідання призначено на 07.06.2010р. На підставі ст.77 ГПК України у судовому засідання оголошувалась перерва до 10.06.2010р.
10.06.2010р. за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовані наступним. В березні 2010р. ПП ОСОБА_1 від КП “ВРЕЖО “13” отримано позовну заяву про стягнення заборгованості за договором про спільне володіння та дольову участь в утриманні житлового будинку та прибудинкової території від 01.08.2005р. №1788 разом з копією цього договору, в якому відсутнє узгодження терміну дії та який виявився не підписаним з боку позивача, що суперечить приписам ст.180 ГК України, ч.2 ст.207 ЦК України. Примірник вказаного договору у позивача відсутній. За таких обставин, неможливо вважати, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, тому він не відповідає вимогам закону. На підставі ст..207 ЦК України, ст.ст.179, 180, 181, 207 ГК України просить позов задовольнити, визнати зазначений договір недійсним.
Відповідач позов не визнав, вважає, що підстави для визнання договору недійсним відсутні. Заперечення обґрунтовані тим, що ПП ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу належить частина нежитлового приміщення, розташованого в підвалі будинку АДРЕСА_2. З моменту придбання цих нерухомих об'єктів у власність позивач став співвласником будинку, який знаходиться у власності Запорізької міської ради, та відповідно до приписів ст.360 ЦК України зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Отже, утримання будинку та прибудинкової території, яка використовується позивачем, є його обов'язком, а не правом. Враховуючи зазначене, а також на підставі Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожити комунальні послуги та утримання при будинкових територій”, Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, наказу №176 від 05.09.2001р. Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України між відповідачем та позивачем було укладено договір №1788 від 01.08.2005р. Норми закону, вказані у підставі позову, є формальними та такими, що не повинні прийматись до уваги, оскільки загальні вимоги, додержання яких є необхідними для здійснення правочину передбачені ст.203 ЦК України. Всі ці вимоги сторонами були додержані, укладення цього договору є обов'язковим відповідно до закону. Договір відповідає усім вимогам закону і не порушує інтересів держави або суспільства. Крім того, позивачем частково виконувались зобов'язання за цим договором, здійснювалися часткові оплати, що підтверджується відповідними банківськими виписками, та до подання до нього позову про стягнення заборгованості за договором, жодного разу не заявляв про його недійсність. Відповідач зазначив, що договір дійсно не підписаний зі сторони позивача, але скріплений його печаткою, що є підтвердженням досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов. Просить у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Відповідно до п.1.1. представленого суду договору №1788 від 01.08.2005р. про спільне володіння та дольову участь в утриманні житлового будинку та прибудинкової території між КП “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №13” (відповідач у справі) та ПП ОСОБА_1 (Співвласник, позивач), предметом договору є спільне володіння 5-поверховим житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_2, і пайова участь співвласника в затратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території згідно з договорами купівлі-продажу №926 від 24.11.2004р. та №927 від 24.11.2005р.
Договір містить наступні розділи: І.Предмет договору (п.1.1.), ІІ Обов'язки сторін (п.2.1, 2.1.1.-2.1.3; п.2.2., 2.2.1-2.2.11), ІІІ Права сторін (п.3.1, 3.1.1-3.1.2, п.3.2, 3.2.1, 3.3), ІV Інші умови (п.п.4.1. -4.5.), V Юридичні адреси сторін (п.5.1).
З боку КП “ВРЕЖО №13” договір підписаний та скріплений початковою, з боку співвласника в графі “Підпис” міститься лише відтиск печатки, підпис ПП ОСОБА_1 відсутній.
В квітні 2010р. позивач звернувся до суду з позовом, за яким порушено провадження у даній справі та просить визнати зазначений договір недійсним. Вимоги обґрунтовані ст.207 ЦК України, ст.ст.179, 180, 181, 207 ГК України.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають на наступних підставах.
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 16 цього Кодексу передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Згідно з ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст.203 ЦК України. Так, відповідно до частин 1-3, 5 вказаної норми, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.180 ГК України, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Тобто, договір визнається неукладеним тоді, коли у ньому відсутня хоча б одна з істотних умов. Такий висновок прямо передбачено в п. 8 ст.181 ГК України, а саме: у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Приписами ст.208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу. Частиною 1 ст.206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Специфіка договору, який вказаний у підставі позову, виключає одночасність укладення та виконання угоди, фактично унеможливлює усну форму і свідчить про відсутність самої угоди.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В своїх письмових запереченнях відповідач КП “ВРЕЖО №13” підтвердив, що з боку ПП ОСОБА_1, що є його стороною -“Співвласником”, спірний договір дійсно не підписаний.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки оспорюваний договір не підписаний позивачем, як наслідок, за цим договором сторони не досягли згоди щодо істотних умов, тому, він є неукладеним, таким що не відбувся.
Твердження відповідача, що навіть за відсутності самого підпису позивача в договорі, досягнення сторонами згоди підтверджується скріпленням договору печаткою ПП ОСОБА_1, є необґрунтованим з огляду на приписи ч.2 ст.207 ЦК України.
Заперечення відповідача та посилання на той факт, що позивач частково виконував зобов'язання за договором по здійсненню оплати за експлуатаційні витрати, і ці дії є визнанням чинності договору, також не впливає на висновки суду, оскільки згідно з ч.8 ст. 181 ГК України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Стосовно посилання відповідача на обов'язковість укладення договору на утримання будинку та прибудинкової території відповідно до закону, то ці обставини не впливають на суть вирішення спору. За загальними правилами, укладення господарських договорів засноване на вільному волевиявленні сторін, порядок їх укладення встановлений ст.181 ГК України. Згідно з ст.187 ГК України у разі виникнення спору при укладенні договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, він може бути переданий на вирішення суду.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав з наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Приймаючи до уваги, що недійсною може бути визнана лише укладена угода, судом встановлено, що оспорюваний договір оренди є неукладеними, позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя О.В.Яцун
Рішення підписано: 14 червня 2010р.
Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання.
Рішення господарського суду може бути оскаржено сторонами в порядку та у строки встановлені нормами Господарського процесуального кодексу України.