ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" грудня 2021 р. справа № 300/5833/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Матуляка Я.П.,
при секретарі Баточенко О.-А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2021 за № 006478/0701, -
Товариство з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2021 за № 006478/0701.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення ґрунтуються виключно на висновках перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Лідс Стейт», який сформований на підставі податкової інформації щодо такого суб'єкта господарювання, отриманої згідно листа Офісу великих платників податків від 11.08.2020.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у даній адміністративній справі, за наслідками якого справу призначено до розгляду по суті.
02.11.2021 представник відповідача направив на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду відзив на позов (т.2 а.с.62-66). Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав правомірності висновків перевірки та, як наслідок, оскаржуваного рішення.
05.11.2021 представник позивача направив на адресу суду відповідь на відзив (т.2 а.с.86-87).
12.11.2021 від представника відповідача на адресу суду надійшли заперечення (т.2 а.с.96-102).
В підготовчому засіданні, яке відбулось 05.11.2021, судом у відповідності до вимог статті 52 Кодексу адміністративного судочинства, допущено заміну відповідача його правонаступником.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Представники сторін в судове засідання, яке відбулось 23.12.2021 не прибули, про причини неявки суд не повідомляли, хоча належним чином повідомлялись про дату час та місце розгляду справи.
Зважаючи на те, що станом на 23.12.2021 представниками сторін надано пояснення по суті заявленого позову та з приводу наявних в матеріалах справи доказів, суд з урахуванням вимог частини 1 статті 205 КАС України, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані у справі докази та надавши їм належної правової оцінки, судом встановлено таке.
Товариство з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" є юридичною особою та перебуває на обліку у ГУ ДПС в Івано-Франківській області як платник податків і зборів.
ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, про що складено акт за №4453/09-19-07-01/05495259 від 09.08.2021 (т.1 а.с.33-220).
Перевіркою встановлено ряд порушень, в тому числі пп. 14.1.36, пп.14.1.185, пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14, п.44.6 ст.44, п.50.1 ст.50, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7 ст.201 ПК України.
Внаслідок виявлених перевіркою порушень податкового законодавства, з урахуванням заперечень позивача до акту перевірки, 22.09.2021 відповідач виніс та направив позивачу податкове повідомлення-рішення за №006478/0701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 017 206 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 254 302 грн. (т.1 а.с.238-240).
Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення слугував висновок відповідача про те, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ в сумі 999 989,7 грн. за операціями з ТОВ “Лідс Стейт” проведеними без мети настання реальних наслідків та отримання доходів, а з метою безпідставного заниження бази оподаткування податком на додану вартість, шляхом завищення податкового кредиту на вказану суму.
На думку відповідача, доказами відсутності реальності господарської операції є:
- відсутність документів для підтвердження транспортування придбаних товарів;
- ненадання інформації з якою метою придбавались товари у ТОВ “Лідс Стейт”;
- відсутність результатів проведених інвентаризацій за місцем зберігання ТМЦ придбаних у ТОВ “Лідс Стейт”;
- відсутність в ТОВ “Лідс Стейт” основних засобів, нерухомого майна, необхідної кількості трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності (в тому числі зберігання товарів позивача);
- наявність інформації Офісу великих платників податків ДПС про неможливість фактичного здійснення ТОВ “Лідс Стейт” господарських операцій через відсутність складських приміщень;
- відсутність документів щодо походження товару (декларація виробника, сертифікати якості, сертифікати походження та ін.);
- позивачем на оформлені операції із придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ “Лідс Стейт” не надано жодних документів щодо якості та походження таких ТМЦ.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Між тим, як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
При цьому, пунктом 201.10 статті 201Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: - фактичності придбання такого товару, тобто, реальності здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності та їх реалізації; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.
Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
При цьому згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV(далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
За змістом частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті Закону № 996-ХІVвизначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.
Таким чином, обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, та мають оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.
Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість, суду необхідно з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) та їх реалізацією, спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.
Оцінка господарських операціях повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Згідно акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем приписів податкового законодавства з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лідс Стейт», оскільки, як стверджує відповідач, надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильність визначених позивачем податкових зобов'язань.
Так, щодо правовідносин позивача з ТОВ «Лідс Стейт», висновки податкового органу полягають у тому, що в ході перевірки з'ясовано ряд фактів, які нібито вказують на неможливість здійснення господарських операцій з ТОВ «Лідс Стейт», зокрема: відсутність документів для підтвердження транспортування придбаних товарів; ненадання інформації з якою метою придбавались товари у ТОВ “Лідс Стейт”; відсутність результатів проведених інвентаризацій за місцем зберігання ТМЦ придбаних у ТОВ “Лідс Стейт”; відсутність в ТОВ “Лідс Стейт” основних засобів, нерухомого майна, необхідної кількості трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності (в тому числі зберігання товарів позивача); наявність інформації Офісу великих платників податків ДПС про неможливість фактичного здійснення ТОВ “Лідс Стейт” господарських операцій через відсутність складських приміщень; відсутність документів щодо походження товару (декларація виробника, сертифікати якості, сертифікати походження та ін.); позивачем на оформлені операції із придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ “Лідс Стейт” не надано жодних документів щодо якості та походження таких ТМЦ.
Згідно з даними ЄРПН ТОВ «Лідс Стейт» у період відображення взаємовідносин з позивачем, не придбавало послуг з оренди складських та інших приміщень.
Як вказує відповідач, згідно листа Офісу великих платників ДПС від 11.08.2020, ймовірно встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Лідс Стейт» господарських операцій через відсутність складських приміщень.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження реальності правовідносин з ТОВ "Лідс Стейт" до перевірки надано:
- договір поставки за №07-20 від 03.07.2020 згідно якого ТОВ "Лідс Стейт" зобов'язується поставити у власність покупця ТДВ «Івано-Франківський хлібокомбінат» товари, асортимент, кількість та ціна якого визначаються специфікацією (т.2 а.с.10-13);
- рахунок №1403-17/1 від 14.03.2017р. на суму 194865,00 грн.
- видаткові накладні згідно яких поставлено товар - цукор кристалічний (т.2 а.с.26-34);
- договір про надання послуг відповідального зберігання за №07-20 від 03.07.2020, згідно з яким ТОВ «Лідс Стейт» приймає на зберігання матеріальні цінності покупця (т.2 а.с.14-16):
- акти приймання передачі товару відповідно до договору відповідального зберігання (т.2 а.с.17-25).
Суму податку на додану вартість включено до податкового кредиту відповідного періоду, згідно податкових декларації з ПДВ за відповідні звітні періоди.
Слід зазначити, що копії наданих до перевірки первинних документів позивачем долучено також до матеріалів адміністративної справи.
Окрім того, в ході розгляду справи представником позивача на вимогу суду долучено наступні докази:
- акти надання послуг до договору про надання послуг відповідального зберігання (т.2 а.с.147-163);
- товарно-транспортні накладні згідно з якими позивач в листопаді 2021 року здійснював транспортування придбаного цукру зі складу ТОВ «Лідс Стейт» (місця зберігання предмету договору поставки) (т.2 а.с.164-170);
- накладні на переміщення придбаного цукру зі складу у м. Києві до кондитерських та хлібопекарських цехів позивача (т.2 а.с.176-229);
- акти приймання-передачі товару до договору про надання послуг відповідального зберігання (т.2 а.с.230-237);
- якісні посвідчення та протоколи випробувань продукції при виробництві якої використано позивачем придбаний цукор (т.2 а.с.238-247);
- оборотно-сальдову відомість по рахунку 201 за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 (т.2 а.с.248).
В контексті наведеного, суд дійшов висновку про те, що реальність господарських операції між позивачем та ТОВ "Лідс Стейт" підтверджуються наданими до перевірки та до матеріалів справи доказами.
Зазначені господарські операції підтверджуються:
- видатковими накладними, які містять інформацію про номер накладної та дату її складання, договори, на підставі яких здійснювалась поставка товару/надання послуг зберігання, постачальника та одержувача товару, найменування, одиниці виміру, кількість та вартість (за одиницю та загальну вартість) товару, суму ПДВ.
- товарно-транспортними накладними, які містять інформацію про номер товарно-транспортної накладної та дату здійсненої операції з перевезення вантажу, транспортний засіб, яким здійснено перевезення, замовника послуг з перевезення, перевізника та водія, який здійснив перевезення, вантажовідправника та вантажоодержувача, маршрут (пункти навантаження та розвантаження), відомості про вантаж. Всі товарно-транспортні накладні скріплені підписами та печатками уповноважених сторін.
Окрім того, надані позивачем накладні на переміщення придбаного цукру зі складу у м. Києві до кондитерських та хлібопекарських цехів позивача, якісні посвідчення та протоколи випробувань продукції при виробництві якої використано позивачем придбаний цукор, оборотно-сальдова відомість по рахунку 201 за період з 01.11.2021 по 30.11.2021, свідчать про використання предмету договору в господарській діяльності товариства.
Суд зазначає, що відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про нереальність господарських операцій, адже підприємство - надавач послуг може здійснювати реальні господарські операції та не обов'язково має бути виробником товару (послуги, робіт) і за відсутності дослідження первинних документів підприємства-контрагента висновки про нереальність господарських операцій, обґрунтовані матеріальних ресурсів такого підприємства є передчасними.
Отже, сама по собі відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб'єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року по справі № 814/1439/17.
Аналогічних висновків суд дотримується при оцінці реальності господарських операцій у даній справі.
Суд зазначає, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни може мати правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу, продаж товарів відмінних від придбаних) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов'язання, які підтверджено документально.
Окрім того, слід зазначити, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність у постачальника товарів та послуг виробничих потужностей, приміщень, транспортних засобів.
На думку суду, висновки відповідача про те, що позивачем здійснювались нереальні операції, не відповідають фактичним обставинам, оскільки оцінка відповідачем виконання умов господарських відносин та фактичне заперечення його виконання сторонами правочину не може бути заснована на поверховому аналізі відомостей з інформаційних систем по контрагентам, без дослідження фактичного руху активів.
В той же час суд зазначає, що чинне законодавство України не зобов'язує платника податків при закупівлі товарів у контрагентів, встановлювати джерело походження цих товарів за їх ланцюгом і не пов'язує це з можливістю віднесення витрат з придбання у фізичних осіб-підприємців до складу витрат підприємства відповідного періоду з метою визначення результатів до оподаткування. Підприємство самостійно визначає для себе коло партнерів в різних сферах господарської діяльності, воно не обмежено будь-якими організаційно-правовими формами підприємницької діяльності. Правомірність набуття у власність постачальником товару, поставку якого він здійснює, належить виключно до його відповідальності і жодним чином не може стосуватись покупця. Крім того, в акті перевірки не міститься жодного посилання на проведення зустрічних перевірок або перевірок вказаних суб'єктів господарювання.
Суд зазначає, що податкова інформація наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб'єкта господарювання, не є обов'язковим свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, які є підставами формування бухгалтерського обліку.
При цьому, процес аналізу інформаційних баз даних ДПС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
В даному випадку позивачем надано весь необхідний перелік документів первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність вчинення господарських операцій між сторонами договору та про настання змін в майновому стані позивача, що само по собі спростовує висновки контролюючого органу про фіктивність таких операцій.
Враховуючи викладені обставини, з наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій. На підтвердження виконання господарських операцій позивачем було надано копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних.
Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".
Отже, доводи відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лідс Стейт» не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає до скасування.
Згідно із частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 19 072, 62 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" (код ЄДРПОУ 05495259, вул. С. Петлюри, 17, м. Івано-Франківськ, 76018) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2021 за № 006478/0701 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.09.2021 за № 006478/0701.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" (код ЄДРПОУ 05495259, вул. С. Петлюри, 17, м. Івано-Франківськ, 76018) сплачений судовий збір в розмірі 19 072 (дев'ятнадцять тисяч сімдесіт дві) гривні 62 копійки.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.
Рішення складене в повному обсязі 04 січня 2022 р.