Справа № 2-14\10 Категорія 4
30 червня 2010 року Ленінський районний суд м. Севастополя у складі
головуючого - судді Пузіної В.И.
при секретарі - Поліщук О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, Севастопольської міської державної адміністрації, ОСОБА_3, 3-тя особа ОСОБА_4, про визнання охоронного свідоцтва недійсним, визнання приватизації квартири частково недійсною, визнання права власності на 1\3 частку квартири в порядку спадкоємства , суд
06.06.2006 року до суду звернулась ОСОБА_5 з позовом, в якому просила суд визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 частково недійсною, виключивши з свідоцтва про право власності відповідачку - ОСОБА_3 Вимоги обґрунтовувала тим, що остання на момент приватизації не була зареєстрована в квартирі, проживала в Росії, була громадянкою Росії, отже не мала права участі в приватизації.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачка померла. 08.04.2008 року до участі у справі залучені правонаступники позивача (а.с. 69) - ОСОБА_4, який від позову відмовився (а.с. 70), та ОСОБА_1, який доповнив позов (а.с. 73).
В судовому засіданні представник позивача первісний та уточнений позови підтримала.
Доводить, що відповідачка ОСОБА_3 виїхала в 1971 році на постійне проживання в м. Полярний РФ, знявшись з реєстраційного обліку, але забронювавши право користування в квартирі АДРЕСА_1. Вважає, що оскільки підстави бронювання житла (служба чоловіка) закінчилися, відповідачка повинна була бути знята з реєстраційного обліку та не приймати участі в приватизації. Крім того, позивач звертає увагу на те, що ОСОБА_3 була громадянкою Росії, що також є перешкодою для приватизації житла в Україні. Тому просить визнати охоронне свідоцтво на спірну квартиру, що видано на ім'я ОСОБА_3 11.02.1972 року, недійсним, визнати частково недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 та виключити з свідоцтва про право власності на квартиру ОСОБА_3
Також вказує, що в разі визнання приватизації частково недійсною, ОСОБА_5 була б єдиним власником квартири, а після її смерті позивач - спадкоємцем 1 черги. Тому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\3 частку квартири в порядку спадкоємства після ОСОБА_5
Відповідачі Фонд коммайна СМР та СМДА в судове засідання не з'явились, надали заяви про можливість розгляду справи у відсутність їх представників. Вирішення справи залишили на розсуд суду.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник позов не визнали. Пояснили, що бронь оформлялась на час проходження чоловіком ОСОБА_3 служби в озброєних силах МО РФ. Оскільки він пішов у відставку в 1998 року, вважають, що охоронне свідоцтво було дійсним до цієї дати. Приватизація відбулася в 1994 році, тобто під час дії охоронного свідоцтва, тому вважають її законною. Щодо громадянства ОСОБА_3 пояснюють, що паспорт громадянки РФ відповідачка отримала в 2003 році на підставі паспорту громадянки СРСР 1982 року видачі, тобто після приватизації, від громадянства України з 1991 по 1994 року (час приватизації) не відмовлялась, отже вважалась громадянкою України, тому мала право участі у приватизації житла.
Також відповідачка та її представник заявили про застосування до вимог позивача позовної давності.
3-тя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.
Суд, заслухавши пояснення позивача, її представника, відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі клопотання ВМІС м. Полярний від 11.01.1972 року (а.с. 38) ОСОБА_3 видано охоронне свідоцтво (а.с. 39) про збереження за нею жилої площі АДРЕСА_2 на весь період служби чоловіка у віддалених районах.
ОСОБА_7, який є чоловіком відповідачки ОСОБА_3, проходив військову службу з 03.08.1965 року по 18.03.1998 рік (а.с. 115-118), зокрема з 1972 року - в вч 30976 м. Полярний (а.с. 94).
В липні 1994 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулись до органу приватизації з спільною заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 (а.с. 28). Дійсність підписів заявників сторони не оспорюють.
26.08.1994 року на підставі розпорядження № 812\8 від 25.08.1994 року відділом приватизації СМДА видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с. 5).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, що діяв на момент приватизації, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно ст.. 3 цього закону Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (ст.. 5 ч.1 Закону).
Суду доведено, що на момент приватизації ОСОБА_3 була членом сім'ї наймача ОСОБА_5 в розумінні ст.. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки за нею зберігалось право на житло (вона мала бронь).
Вимоги позивача про визнання охоронного свідоцтва недійсним не відповідають засобам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст.. 16 ЦК України, оскільки недійсним можливо визнати угоду(правочин), а не документ (охоронне свідоцтво). Щодо законності охоронного свідоцтва на момент приватизації житла, суд вважає, що позивачем не надано доказів протилежного. Посилання на Правила бронювання жилих приміщень є безпідставними, оскільки вони введені в дію в 1985 році, а бронь відповідачки оформлена в 1972 році, коли застосовувалась ст..5 п. „в” Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі"(в редакції до 1972 року), де передбачено, що працівникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі й у місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додатково наступні пільги: в) зберігати на весь період дії трудового договору житлову площу за місцем колишнього проживання, незалежно від того, залишаються чи там члени родини працівника або виїжджають разом з ним. В останньому випадку житлову площу зберігати також і за членами родини , що виїхали.
Отже за ОСОБА_3, як членом сім'ї особи, яка працює в районі Крайньої Півночі, зберігається право на житлову площу і їй правомірно було видано охоронне свідоцтво.
Обґрунтування вимог статтею 76 ЖК України суд вважає безпідставним, оскільки ця норма регулює відносини розірвання договору найму на заброньоване жиле приміщення, а не визнання його недійсним (незаконним). Питання про розірвання договору найму на заброньоване жиле приміщення позивачем не порушено, судом не досліджувалось.
Заява позивача про те, що відповідачка на момент приватизації була громадянкою Росії, тому не мала права на приватизацію житла в України, також не знайшла свого підтвердження.
Відповідно до ст.. 2 Закону від 8 жовтня 1991 р. "Про громадянство України" (в редакції Закону від 1994 р.) громадянами України є: 1) особи, які на момент набрання чинності цим Законом проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України.
Стаття 7 Закону передбачає, що проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не позбавляє його громадянства України.
Судом встановлено, що відповідачка до 1991 року (прийняття ЗУ „Про громадянство України) тимчасово (а не постійно) проживала за межами України, не заперечувала проти набуття нею громадянства України, тому суд робить висновок, що ОСОБА_3 була належним суб'єктом приватизації житла.
На підставі викладеного суд робить висновок, що оформлення охоронного свідоцтва та приватизація АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відбулася у повній відповідності до діючого на той час законодавства, тому в задоволенні позову в цій частині відмовляє.
Суд погоджується з доводами представника відповідача, що первісним позивачем пропущений строк позовної давності щодо вимог про визнання приватизації частково недійсною, а правонаступником щодо вимог про визнання недійсним охоронного свідоцтва, оскільки спірні дії вчинені в 1994 та 1972 роках відповідно, а з позовом ОСОБА_5 звернулась в 2006 році, тобто після спливу позовної давності. Однак суд не застосовує ст.. 267 ЦК України, оскільки ця норма стосується строку захисту порушеного права, а в даному випадку право позивача та його правонаступника не порушено, видача охоронного свідоцтва та приватизація відбулися без порушень закону.
Щодо вимог про визнання за позивачем права власності на 1\3 частку квартири, суд вважає, що ці вимоги також не підлягають задоволенню. Судом не задоволені вимоги про визнання приватизації частково недійсною, тому після смерті ОСОБА_5 спадкується належна їй 1\2 частка квартири (а не ціла квартира). В разі прийняття спадщини 3-ма спадкоємцями, частка позивача складає (1\2 : 3 =) 1\6. Даним часом існують умови для одержання позивачем в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину (ст.. 1296 ЦК України), що свідчить про відсутність спору про право, тому в задоволенні позову про визнання права власності суд також відмовляє.
Згідно з ст.. 88 ЦПК України з позивача підлягають стягненню судові витрати відповідно до відхиленої частини вимог, враховуючи, що при зверненні до суду позивачем сплачено 51 грн. судового збору та 30 грн. ІТЗ: судовий збір (1465,33 - 51 =) 1414,33 грн.., та (120 - 30 =) 90 грн. витрати на ІТЗ розгляду справи на час ухвалення рішення суду. Суму судового збору суд розраховував виходячи з ціни позову: 8,50 грн. за вимоги про визнання приватизації частково недійсною, 8,50 грн. за вимоги про визнання недійсним охоронного свідоцтва, 1448,33 грн. - за вимоги визнання права власності, виходячи з вартості 1\3 частки квартири (434500 грн. (55000 доларів США) : 3 =) 144833,33 грн., всього 1465,33 грн.
На підставі ст. 2, 7 ЗУ "Про громадянство України" від 1991 року, ст. 1, 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст..5 п. „в” Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", ст. 1296 ЦК України, керуючись ст. ст. 10,11,60, 88, 213-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, Севастопольської міської державної адміністрації, ОСОБА_3, 3-тя особа ОСОБА_4, про визнання охоронного свідоцтва недійсним, визнання приватизації квартири частково недійсною, визнання права власності на 1\3 частку квартири в порядку спадкоємства - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір в дохід держави в сумі 1414,33 грн., витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 90 грн. на користь Ленінського райсуду м. Севастополя.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя -