Справа №2-1936
2010р.
Іменем України
18 червня 2010 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Оздоби М.О.,
при секретарі - Скиданенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Антонов», третя особа: ОСОБА_2 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд, -
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача та з урахуванням доповнених позовних вимог просить суд визнати незаконним наказ №33/к від 01.03.2010р. про звільнення з роботи, поновити на роботі на посаді заступника директора департаменту забезпечення матеріалів та ПКВ з 01.03.2010р., а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2010р. по 17.06.2010р. у розмірі 36906,40грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивачка посилається на ті обставини, що 09.09.2003р. була прийнята на роботу в Київській авіаційний завод «Антонов», з 02.01.2009р. переведена на посаду заступника директора департаменту забезпечення матеріалів і в цей же день уклала з підприємством трудову угоду, відповідно до якої безстрокові трудові відносини було обмежено строком до 31.12.2009р. з правом подальшого продовження. Наказом №122/к від 03.11.2009р., її, позивачку, було звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, а рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25.02.2010р. поновлено на роботі. На підставі вказаного рішення, яке підлягає негайному виконанню, наказом №72 від 26.02.2010р. скасовано наказ від 02.11.2009р. та поновлено на роботі з 01.03.2010р. Позивачка вказує, що 01.03.2010р. вона приступила до виконання своїх обов»язків і відпрацювала повний робочий день, а в 17.00год. її ознайомили із наказом від 01.03.2010р., відповідно до якого вона була звільнена з займаної посади з 31.12.2009р. у зв»язку із закінченням строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України.
Позивачка вважає своє звільнення незаконним з тих підстав, що під час дії строкового трудового договору, відповідач вже звільнив її з роботи, в подальшому, поновлюючи на роботі, не поставив до відома про небажання продовження трудової угоди, 01.03.2010р. адміністрація підприємства попередила про скорочення посади та можливе звільнення з 03.05.2010р., 01.03.2010р. відповідач допустив до виконання трудових обов»язків, що в сукупності свідчить, на думку позивачки, про продовження трудової угоди.
В судовому засіданні позивачка збільшені позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та доповненні до неї, та порушення її трудових прав.
У ході розгляду справи замінено неналежного відповідача на належного - ДП «Антонов», представник якого в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість, а також ті обставини, що звільнення позивача з роботи проведено у відповідності до норм трудового законодавства.
Представник третьої особи ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на дотримання вимог закону при звільненні ОСОБА_1
Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судом встановлено та вбачається із копії трудової книжки, що 09.09.2003р. ОСОБА_1 прийнята на роботу в Київській авіаційний завод «Авіант», який з 11.01.2005р. перейменований на ДП «Київській авіаційний завод «Авіант». З 02.01.2009р. ОСОБА_1 переведена на посаду заступника директора департаменту забезпечення матеріалів та ПКВ (а.с.4).
31.12.2008р. між ОСОБА_1 та ДП «Київській авіаційний завод «Авіант» укладено трудовий договір на строк з 02.01.2009р. до 31.12.2009р. (а.с.5- 7).
Наказом №122/к від 02.11.2009р., ОСОБА_1 звільнена із займаної посади 03.11.2009р. у зв»язку із скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу згідно п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.11 - копія наказу).
З 09.02.2010р. підприємство перейменовано на ДП «Антонов» (а.с.40-67).
Наказом №72 від 26.02.2010р. та на виконання рішення Святошинського районного суду м.Києва від 26.02.2010р., наказ від 02.11.2009р. №122/к про звільнення ОСОБА_1 скасовано. ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора департаменту забезпечення матеріалами та ПКВ з 04.11.2009р. (а.с.12 - копія наказу).
Наказом №33/к від 01.03.2010р., заступника директора департаменту забезпечення матеріалів та ПКВ ОСОБА_1 звільнено 31.12.2009р. у зв»язку із закінченням строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.13). В цей же день видано трудову книжку та проведено розрахунок при звільненні.
Як пояснила в судовому засіданні позивача, даний наказ та своє звільнення вона вважає незаконним з тих підстав, з нею під час роботи неодноразово укладались трудові договори, під час дії останнього строкового трудового договору, відповідач звільнив її з роботи, в подальшому, поновлюючи на роботі, не поставив до відома про небажання продовження трудової угоди, 01.03.2010р. адміністрація підприємства попередила про скорочення посади та можливе звільнення з 03.05.2010р., 01.03.2010р. відповідач допустив до виконання трудових обов»язків, що в сукупності свідчить про продовження дії трудового договору.
Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні в обґрунтування заперечень проти позову вказували про те, що підприємством було дотримано усі вимоги КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади, 01.03.2010р. вона не працювала та відповідно до табелю обліку робочого часу не включалась, її поновлення на роботі на підставі рішення суду, яким допущено негайне виконання, було проведено з 04.11.2009р., тобто під час дії трудового договору, яким ОСОБА_1 було прийнято на роботу на строк до 31.12.2009р. Також представник відповідача вказала, що ОСОБА_1 було помилково вручено попередження про наступне звільнення.
Вирішуючи питання щодо відмови у задоволенні позову, суд виходив з наступних підстав.
Відповідно до п.2) ч.1 ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Згідно ч. 3 цієї , строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на не визначений строк з врахуванням характеру майбутньої роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
В науково-практичному коментарі до вказаної вище норми права зазначено про те, що працівник, який уклав строковий трудовий договір, після закінчення обумовленого строку підлягає звільненню. Звільнення здійснюється без його заяви за наказом власника.
Крім цього, законодавство не встановлює обов»язку власника попереджати працівника про майбутнє звільнення у зв»язку із закінченням строку трудового договору. Підставою для звільнення є п.2 ст.36 КЗпП.
Приймаючи до уваги, що між сторонами тривали строкові трудові відносини, які закінчилися 31.12.2009р., на цей день судом розглядалась справа за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, рішення по якій постановлено 25.02.2010р., і в подальшому на його виконання позивачка поновлена на роботі 01.03.2010р., а тому суд вважає, що відповідачем правомірно було змінено дату звільнення і видано наказ про звільнення 01.03.2010р.
Такі дії відповідача відповідають вимогам ст.ст. 23, 36 п.2 КЗпП України і посилання позивача, що у зв»язку з переукладенням строкових трудових договорів, його відносини з відповідачем стали носити характер безстрокового трудового договору, після закінчення його строку трудові відносини фактично було продовжено шляхом допуску до виконання своїх обов»язків та відпрацювання 01.03.2010р. повного робочого дня, не ґрунтовані на вимогах діючого трудового законодавства, а також спростовуються довідкою ДП «Антонов» про те, що ОСОБА_1 до табелю обліку робочого часу 01.03.2010р. не включалася (а.с.32).
Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, відсутність правових підстав для визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у ході розгляду справи не встановлено порушень з боку ДП «Антонов» щодо звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст.36 КЗпП України, у зв»язку із чим позов задоволенню не підлягає.
Керуючись п.2 ст.23, п.2 ст.36, 221, 232 КЗпП України, Постановою Пленум Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. із наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 10, 11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Антонов», третя особа: ОСОБА_2 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: