79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.12.2021 справа № 914/1762/21
За позовом: Фермерського господарства «Дружба», смт. Білогір'я Хмельницької області,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-бізнес партнер», смт. Славське, Львівської області,
про визнання недійсною третейської угоди,
Суддя Яворський Б.І.,
при секретарі Муравець О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Терлецька І.І.,
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу Акорд.
Суть спору. На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Дружба» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-бізнес партнер» про визнання недійсною третейської угоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що третейське застереження, що міститься в пунктах 9.9-9.12 укладеного між сторонами договору №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021 (аркуш 6) не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди» та ст.ст. 628, 207 ЦК України, адже не погоджувалися зі сторони ФГ «Дружба», такі сформовані відповідачем на власний розсуд, договір викладений на окремих аркушах і не становить єдиного (цілісного) документа, щоб вважати умови (п.9.9-9.12) такими, що погоджені позивачем шляхом підписання останнього аркуша, оскільки на аркуші, де містяться ці пункти, відсутні підписи та печатка фермерського господарства.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 18 червня 2021 року справу № 914/1762/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.08.2021, надано відповідачу строк на подання відзиву-протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
08.07.2021 відповідач у прядку ст.226 ГПК України подав заперечення проти вирішення спору в господарському суді з огляду на п.9.9 договору поставки сільськогосподарської продукції №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021 (вх.№15937/21), а 16.07.2021 подав відзив на позовну заяву (вх.№16596/21), у якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки договір поставки з додатком №1 до нього, у якому міститься третейське застереження, укладений з додержанням норм ст.ст. 6, 638, 181 ЦК України та ст.ст. 12, 13 Закону України «Про третейські суди». Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без будь-яких заперечень, третейське застереження не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист. Позивач при зверненні з позовом не повідомив, яке саме його право порушено, за захистом якого він звернувся до суду, та у чому полягає таке порушення, як і не навів наявність обставин, зазначених у ст.ст. 203, 215 ЦК України. Вважає, що позов подано з наміром уникнення фінансових зобов'язань за договором.
12.08.2021 позивач подав клопотання (вх.№18827/21) про витребування у відповідача оригіналу договору поставки, посилаючись на те, що ТзОВ «Окко-бізнес партнер» не надав для ФР «Дружба» оригінального примірника договору.
Ухвалою від 12.08.2021 суд, з огляду на те, що сторони є учасниками провадження у третейському суді, витребував у сторін договір поставки №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021 та відклав підготовче засідання на 03.09.2021.
03.09.2021 відповідач на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2021 подав заяву (вх.№20353/21) про долучення до матеріалів справи копії договору поставки №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021.
Протокольною ухвалою від 03.09.2021 Господарський суд Львівської області постановив продовжити строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 07.10.2021. Ухвалою від 03.09.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст. ст. 120-121 ГПК України викликав позивача і повідомив йому про дату, час і місце підготовчого засідання
07.10.2021 позивач через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх.№4041/21) про призначення почеркознавчої експертизи, проведення якої просив доручити експертам Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення судової почеркознавчої експертизи просив поставити питання: Чи виконано Кузьмуком В.С. підпис на аркуші із №8 в позиції «керівник Кузьмук В.С. договору поставки №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021, сторонами якого визначені ФГ «Дружба» і ТзОВ «Окко-бізнес партнер»?. Клопотання обгрунтоване тим, що наданий відповідачем примірник договору, у якому на 8 аркуші в позиції «Керівник Кузьмук В.С.» міститься підпис, який, на думку позивача, не належить даній особі. Зазначив, що договір містить ряд умов (штрафні санкції, третейське застереження), які не визначалися і не погоджувалися зі сторони ФГ «Дружба».
Протокольною ухвалою від 07.10.2021 Господарський суд Львівської області, з метою розгляду поданого позивачем клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, відхилив клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та відклав підготовче засідання на 21.10.2021. Ухвалою від 07.10.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив позивача про дату, час і місце підготовчого засідання, а також для вирішення питання щодо призначення у справі почеркознавчої експертизи поклав на позивача обов'язок забезпечити явку Кузьмука В.С. у судове засідання для відібрання експериментальних зразків підпису керівника ФГ «Дружба» та подання оригіналів 7-10 документів з підписами Кузьмука В.С., що співпадають з періодом укладення спірного договору поставки. Також суд попередив позивача про наслідки невиконання вимог ухвал суду та неявки у засідання суду.
21.10.2021 відповідач подав пояснення з приводу клопотання про призначення експертизи (вх.№24826/21). Зазначив, що спірний договір поставки виконувався сторонами, про що свідчать підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові, товарно-транспортні накладні з посиланням на спірний договір та платіжні доручення, у призначенні платежу яких міститься посилання на договір №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021. Відзначає, що наявність печатки на первинних документах позивачем не заперечується. Вважає, що підстав для призначення експертизи немає, адже спеціальних знань, ніж право, для встановлення відповідних обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, не потрібно.
Протокольною ухвалою від 21.10.2021 Господарський суд Львівської області відклав підготовче засідання на 04.11.2021. Ухвалою від 21.10.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив позивача про дату, час і місце підготовчого засідання та повторно поклав на позивача обов'язок забезпечити явку Кузьмука В.С. для проведення відповідних дій (отримання зразків підписів) та подання оригіналів документів з підписом Кузьмука В.С. та вдруге повідомив про наслідки невиконання вимог суду.
Ухвалою від 04.11.2021, у зв'язку з неподанням суду документів для призначення судової експертизи, суд відмовив ФГ «Дружба» у задоволенні клопотання про продовження підготовчого провадження, відкладення підготовчого засідання та клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи; закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.11.2021. Явка сторін обов'язковою не визнавалась.
Протокольною ухвалою від 25.11.2021 Господарський суд Львівської області відклав судове засідання на 09.12.2021. Ухвалою від 25.11.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив позивача про дату, час і місце судового засідання.
Судове засідання 09.12.2021 у даній справі не відбулося у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Яворського Б.І.
Ухвалою від 13.12.2021 судове засідання призначено на 23.12.2021, явка сторін у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась.
23.12.2021 позивач через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№31046/21) у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому провадженні.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.12.2021 позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки такі клопотання заявлялися неодноразово і позивач не обмежений колом осіб для представництва його інтересів. Крім того, наголосила, що це не перша неявка представника позивача у судові засідання.
Щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 2 ГПК України одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Як уже відзначалося, 04.11.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.11.2021, явка сторін обов'язковою не визнавалась. У дане судове засідання 25.11.2021 позивач участі представника не забезпечив, через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№28306/21). 09.12.2021 судове засідання не відбулось. 23.12.2021 позивач вдруге подав клопотання про відкладення розгляду справи (№31046/21). Відтак, після призначення справи до розгляду по суті суд неодноразово відкладав розгляд справи. Встановлений законодавством строк станом на 23.12.2021 сплив.
Суд звертає також увагу заявника на те, що нормами чинного законодавства не передбачено жодного обмеження щодо кола представників юридичної особи. За неможливості представництва інтересів товариства, представляти інтереси учасника судового процесу може керівник або інша особа як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Також сторона не позбавлена права згідно ст.197 ГПК України заявити клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
При цьому, частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду на викладене, суд відзначає, що заявлене позивачем клопотання про відкладення судового засідання не може бути задоволене судом.
У судовому засіданні 23.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
03 лютого 2021 року Фермерським господарством «Дружба» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Окко-бізнес партнер» (покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №ОБП-0302/21-2-В, відповідно до умов якого постачальник поставляє (продає) у власність покупцеві, а покупець приймає (придбає) та оплачує на умовах і протягом дії цього договору зернові та олійні сільськогосподарські культури (українського походження врожаю 2020 року) з якісними показниками, вказаними в додатку до цього договору.
У пунктах 9.9-9.12 договору зазначено наступне:
… « 9.9. Всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору, або у зв'язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні недійсним і т.ін) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація», який знаходиться за адресом - м.Львів, вул.Героїв УПА,72, якщо попередньо не досягнуто згоди шляхом переговорів.
9.10. Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється третейським судом в складі одного третейського судді, який призначається в порядку передбаченому регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація».
9.11. Сторони визнають обов'язковість рішення обраного третейського суду відповідно до статті 50 Закону України «Про третейські суди». Протокол засідання третейського суду не ведеться.
9.12 Сторони зобов'язуються сумлінно Виконувати обов'язки і вимоги третейського суду з метою об'єктивного розгляду спору. Рішення третейського суду для сторін є остаточним і підлягає виконанню.».
Цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох ідентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін (п.9.25 договору).
Позивач повідомив, що у провадженні Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація», який знаходиться за адресою - м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, розглядається справа №406/04.21 за позовом ТзОВ «Окко-бізнес партнер» до ФГ «Дружба» про стягнення штрафу за невиконання зобов'язання (недопоставкою товару) згідно договору поставки сільськогосподарської продукції №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021. Зазначає про недійсність третейського застереження, викладеного у пунктах 9.9-9.12 договору поставки сільськогосподарської продукції №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021 та вважає, що його права та законні інтереси порушені.
Відповідач заперечив проти позову та зазначив, що договір поставки, у якому міститься третейське застереження, укладений сторонами з додержанням норм ст.ст. 6, 638, 181 ЦК України та ст.ст. 12, 13 Закону України «Про третейські суди». Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без будь-яких заперечень, третейське застереження не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист. Вважає, що позивач не навів ознак недодержання у п. 9.9-9.12 договору істотних умов третейського застереження, передбачених ст. 12 Закону України «Про третейські суди», з якими цей Закон пов'язує його недійсність. Зазначив також, що позивач при зверненні з позовом не зазначив, яке саме його право порушено, за захистом якого він звернувся до суду, та у чому полягає таке порушення, як і не навів наявність обставин, зазначених у ст.ст. 203, 215 ЦК України.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просив визнати недійсними третейське застереження, викладене в пунктах 9.9-9.12 договору поставки сільськогосподарської продукції №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021 з підстав його невідповідності вимогам Закону України «Про третейські суди» та ст.ст. 628, 207 ЦК України.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов. вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсними положення про третейське застереження спірного договору суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства.
Також обов'язковою умовою визнання недійсним третейського застереження є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
03 лютого 2021 року між ФГ «Дружба» (постачальник) та ТзОВ «Окко-бізнес партнер» укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №ОБП-0302/21-2-В, у зв'язку з чим між ними виникли взаємні права та обов'язки.
Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3 Закону України «Про третейські суди»).
Статтями 2, 5, 8, 12, 14 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що передача будь-якого спору, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин на розгляд третейського суду є визначеним законом правом юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом. Така угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Тобто, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Суд наголошує, що умова правочину про розгляд спору третейським судом передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України «Про третейські суди».
Якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди (ч.1 ст. 13 Закону України "Про третейські суди").
Відповідно до частини третьої статті 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 дійшла висновку про те, що господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди.
Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Частиною сьомою статті 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода є недійсною у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, тобто:
- третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди;
- якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди;
- за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту;
- третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;
- третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди;
- посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору;
- третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Статтею 12 Закону України «Про третейські суди», як і іншими положеннями цього законодавчого акта, не передбачено обов'язкового зазначення в третейській угоді відомостей про його засновників.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження їх прав. Наявність дійсного третейського застереження та обов'язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав позивача, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 55 Конституції України. Проте, ухилення від виконання положень пункту договору про розгляд спору в третейському суді, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України «Про третейські суди», яка полягає у гарантуванні у такому випадку учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 876/7/19). У такому разі йдеться не про «делегування функцій судів» (яке забороняється ст.124 Конституції України), а про третейський розгляд з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (ч.1 ст.1 Закону України «Про третейські суди»).
Таким чином, виходячи із обставин справи, суд не вбачає порушень (недодержання) відповідних правил при викладенні третейського застереження, яке міститься у договорі поставки, що не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.
Слід також наголосити, що договір поставки с/г продукції №ОБП-0302/21-2-В від 03.02.2021, в пунктах 9.9-9.12 якого міститься третейське застереження, виконувався обома сторонами з лютого 2021 року, що не заперечується сторонами. До часу звернення ТзОВ «Окко-бізнес партнер» до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація» з вимогами до ФГ «Дружба», останнє не заявляло будь-яких заперечень, натомість матеріали справи містять докази, у яких позивач при оформленні первинних документів посилався на даний договір. Вказане спростовує твердження про те, що примірник договору був відсутній у позивача, як і положення п.9.25 договору. Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що з моменту підписання договору фермерське господарство зверталось до відповідача про надання йому примірника договору.
Крім того, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (ч. 1 ст. 181 ГК України).
Суд зауважує, що поведінка позивача (коли сторона висловлює позицію про необізнаність частини умов договору) не відповідають принципу «естопель» і доктрині «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісність охоплює принцип «естопель» (недопустимості зловживання правом) та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). «Естопель» правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковою поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.
Посилання позивача на те, що договір поставки викладений на окремих аркушах і не становить єдиного (цілісного) документа, як на підставу визнання договору недійсним в частині третейського застереження судом відхиляється з огляду на те, що поняття цілісності документа згідно чинного законодавства полягає лише у техніці його виготовлення. Позивач не надав суду доказів того, що оспорюваний договір поставки був укладений у іншій редакції, без третейського застереження (свого примірника), відтак дане ствердження не є підставою для визнання договору недійсним у частині третейського застереження. Щодо аргументів позивача про те, що у третейській угоді у вигляді третейського застереження відсутні відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, то суд зазначає, що оспорюване третейське застереження міститься у підписаному між сторонами договорі, який укладений у письмовій формі та містить найменування та повні реквізити сторін.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
З огляду на викладене, позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами наявність підстав для визнання пунктів 9.9-9.12 договору недійсними. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки суб'єктивне право позивача, яке підлягає судовому захисту не порушене.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжними дорученнями №74 від 19.02.2021 на суму 8'512,73 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 185, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 04.01.2022
Суддя Яворський Б.І.