ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.12.2021Справа № 910/7287/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінетек";
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач 1);
Приватного підприємства "РІМ-центр" (відповідач 2);
про порушення прав інтелектуальної власності.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивача: Колот О. В., уповноважена особа;
Курішко І. С., керівник;
Від відповідача 1: Сімчук І. А., адвокат, ордер серії АВ № 1010298 від 11.06.2021;
Від відповідача 2: Дєда О. В., керівник.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мінетек" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" та Приватного підприємства "РІМ-центр", в якому просить: поновити порушені права інтелектуальної власності ТОВ "Мінетек" та припинити дії, що порушують права інтелектуальної власності та створюють загрозу їх порушення з боку Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" та Приватного підприємства "РІМ-центр"; заборонити відповідача вчиняти подібні дії в майбутньому; визнати договір №ПЗ/ТЧ 7-1818 ПЗ/Т-181016/НЮ недійсним (нікчемним); відновити становище, яке існувало до порушення прав ТОВ "Мінетек".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 самовідвід судді Бойка Р.В. задоволено, матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінетек" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" та Приватного підприємства "РІМ-центр" про порушення прав інтелектуальної власності, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 910/7287/21 передано уповноваженому працівнику Господарського суду міста Києва для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.
За наслідками проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду міста Києва, справу № 910/7287/21 передано його на розгляд судді Мандриченка О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінетек" залишено без руху, надано позивачеві строк для виправлення встановлених судом недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 відкрито провадження у справі № 910/7287/21 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 27.07.2021.
Через відділ діловодства суду 23.07.2021 р. від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній заперечував проти позовних вимог.
Через відділ діловодства суду 28.07.2021 р. від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній заперечував проти позовних вимог.
Через відділ діловодства суду 27.07.2021 та 09.08.2021 р. від позивача надійшли відповіді на відзив, за змістом яких позивач заперечував проти обставин, викладених відповідачами у своїх відзивах.
08.09.2021 від представника відповідача 2 надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/7287/21 до судового розгляду по суті.
У судових засіданнях 05.10.2021 та 30.11.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи суті.
Під час розгляду спору по суті 21.12.2021 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача 1 та представник відповідача 2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є власником патенту на винахід « ФАСОННА ФРЕЗА ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ПРОФІЛЮ ОБОДА КОЛЕСА ЗАЛІЗНИЧНОГО РУХОМОГО СКЛАДУ» за патентом № НОМЕР_1 (далі - "Патент").
Винахід належить до конструкцій спеціальних фрез і може бути використаний для відновлення профілів колісних пар без викочування їх із-під електровозів, тепловозів і моторвагонних секцій на колісно-фрезерних верстатах.
Позивач зазначає, що Регіональною філією "Південно-Західна залізниця" AT «Укрзалізниця» було проведено конкурсну процедуру у системі Prozorro та заявлена тендерна документація щодо умов проведення публічних закупівель по процедурі закупівлі «ВІДКРИТІ ТОРГИ» 10.05.2018 року, а саме Ремонт фрез КЖ-20 по ТЧ-1, 3, 4, 7. Код класифікатора предмета закупівлі: послуги з ремонту та технічного обслуговування техніки; код за ДК 021-2015 50530000-9.
22.06.2018 між акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» та переможцем торгів - Приватним підприємством «РІМ-центр» за результатами проведення закупівлі було укладено договір №ПЗ/Т-181016/НЮ, відповідно до п. 1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з ремонту фрез КЖ-20 (7-ми комплектів фасонних фрез для обробки профілю бандажів колісних пар на верстаті моделі КЖ-20 відповідно до вимог «Інструкції з формування, ремонту та утримання колісних пар тяговогорухомого складу залізниць країни колії 1520 мм ВИД 32.0.07.001-2001» (нова редакція), затверджена наказом Укразалізниці №023-Ц3 від 03.02.2011 року).
Позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, вважає, що дії відповідачів порушують права інтелектуальної власності ТОВ «МІНЕТЕК» на патент № НОМЕР_1 та знак для товарів і послуг за свідоцтвом № 27094, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами:
- поновити порушені права інтелектуальної власності ТОВ «МІНЕТЕК» , припинити дії, що порушують права інтелектуальної власності та створюють загрозу їх порушення з боку Відповідачів;
- заборонити відповідачам вчиняти подібні дії в майбутньому;
- визнати Договір № ПЗ/ТЧ7-1818 ПЗ/Т-181016/НЮ року недійсним;
- відновити становище, яке існувало до порушення прав ТОВ «МІНЕТЕК».
Відповідно до статті 462 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на винахід засвідчується патентом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу.
Згідно з статтею 464 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на винахід є: право на використання винаходу; виключне право дозволяти використання винаходу (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід належать володільцю відповідного патенту.
Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (надалі - Закон) дія патенту виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом.
Частиною другою статті 28 Закону встановлено, що використанням винаходу визнається:
- виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу, застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;
- застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.
Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй. Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.
Також частиною другою статті 28 Закону передбачено, що будь-який продукт, процес виготовлення якого охороняється патентом, за відсутністю доказів протилежного вважається виготовленим із застосуванням цього процесу за умови виконання принаймні однієї з двох вимог: продукт, виготовлений із застосуванням процесу, що охороняється патентом, є новим; існують підстави вважати, що зазначений продукт виготовлено із застосуванням даного процесу і власник патенту не в змозі шляхом прийнятних зусиль визначити процес, що застосовувався при виготовленні цього продукту. В такому разі обов'язок доведення того, що процес виготовлення продукту, ідентичного тому, що виготовляється із застосуванням процесу, який охороняється патентом, відрізняється від останнього, покладається на особу, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона порушує права власника патенту.
Відповідно до статті 34 Закону будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.
Відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 34 Закону вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження порушення відповідачами прав власника патенту України № НОМЕР_1 на винахід « ФАСОННА ФРЕЗА ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ПРОФІЛЮ ОБОДА КОЛЕСА ЗАЛІЗНИЧНОГО РУХОМОГО СКЛАДУ».
У своїй позовних вимогах позивач просить суд поновити порушені права інтелектуальної власності ТОВ «МІНЕТЕК», припинити дії, що порушують права інтелектуальної власності та створюють загрозу їх порушення з боку відповідачів, однак, позивач не вказує, які саме права інтелектуальної власності і за яких обставин він вважає порушеними, в який спосіб просить суд їх поновити, які саме дії, що порушують його права, просить припинити.
Теж саме стосується вимоги про заборону відповідачам вчиняти подібні дії в майбутньому. Позивач не вказує, які саме дії просить заборонити вчиняти відповідачам в майбутньому.
Також у своїх вимогах про відновлення становища, яке існувало до порушення прав ТОВ «МІНЕТЕК», позивач не вказує яке саме становище останній просить відновити.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд доходить висновку, що вимоги позивача: поновити порушені права інтелектуальної власності ТОВ «МІНЕТЕК», припинити дії, що порушують права інтелектуальної власності та створюють загрозу їх порушення з боку відповідачів; заборонити відповідачам вчиняти подібні дії в майбутньому; відновити становище, яке існувало до порушення прав ТОВ «МІНЕТЕК», не спрямовані на захист порушеного права позивача та не забезпечать відновлення порушеного права позивача, а відтак визнаються судом як неефективний спосіб захисту порушеного права.
Щодо вимог позивача про визнання договору № ПЗ/ТЧ7-1818 ПЗ/Т-181016/НЮ року недійсним (нікчемним) суд відзначає наступне.
У матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження укладання відповідачами договору № ПЗ/ТЧ7-1818 ПЗ/Т-181016/НЮ.
Судом встановлено, що між акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» та Приватним підприємством «РІМ-центр» було укладено договір №ПЗ/Т-181016/НЮ від 22.06.2018 р.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину, укладеного за результатами проведення відкритих торгів, які проведені на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі" необхідно довести існування таких фактів як: факту порушення права та/або інтересу позивача внаслідок вчинення правочину; факту проведення процедури закупівлі всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі"; оспорювання або визнання рішення тендерного комітету недійсними, а відтак недійсності самого правочину, який укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом за результатом розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовником, який визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.
Позивач жодним чином не довів, що договір №ПЗ/Т-181016/НЮ від 22.06.2018 суперечить вимогам чинного законодавства. Також позивачем не доведено, що спірний договір, стороною якого він не є, порушує його права (охоронюваний законом інтерес).
Враховуючи викладене, правові підстави для визнання договору №ПЗ/Т-181016/НЮ від 22.06.2018 недійсним (нікчемним) у суду відсутні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінетек" не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову та інші витрати покладаються на позивача.
Відповідачем 2 було заявлено клопотання про стягнення з позивача 9 000,00 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме на переїзд та наймання житла. На підтвердження понесення витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, відповідачем долучено до матеріалів справи копії наказів про службове відрядження № 5 від 26.07.2021, № 6 від 06.09.2021, № 8 від 01.10.2021, № 9 від 01.11.2021, № 10 від 29.11.2021 на загальну суму 9 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволення позову покладаються на позивача.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Надані на підтвердження витрат відповідача 2 на відрядження докази (накази) не є належними та допустимими з огляду на те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі.
Дослідивши вказані докази, суд дійшов висновку, що останні не підтверджують факт реального понесення відповідачем 2 вказаних витрат, оскільки у матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження наймання житла чи придбання проїздних квитків або пального на заявлену суму.
А оскільки на підставі поданих відповідачем 2 доказів суд не може встановити чи понесені ці витрати на відрядження, і що вони понесені саме з розглядом цієї справи, суд відмовляє у їх стягненні з позивача.
За таких обставин суд вважає, що клопотання відповідача 2 про стягнення з позивача витрат, пов'язаних з розглядом справи, задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30.12.2021 р.
Суддя О.В. Мандриченко