Справа № 462/7981/20
31 грудня 2021 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача,
Позивач 14.12.2020 року звернулась до суду з позовом та уточненнями до нього, в якому просить стягнути з відповідача на її користь 3 проценти річних від простроченої суми, що встановлені ст. 625 ЦК України, у розмірі 2585,59 доларів США та 52,90 грн. та судові витрати у сумі 3000 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем були укладені депозитні договори: № SAMDN80000735554545 «Стандарт» від 30.05.2013 р.; № SAMDN01000727704310 «Приват-вклад, 12 мес.» від 07.08.2012 р.; № SAMDN80000737417920 «Стандарт» від 03.09.2013 р.; № SAMDN80000737685352 «Стандарт» від 16.09.2013 р.; та договори за банківськими картками №№ НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 . У зв'язку з тим, що відповідачем було відмовлено їй у поверненні коштів, вона звернулась до суду з позовом про розірвання договорів та стягнення коштів. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 р., залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 21.05.2018 р., даний позов було задоволено, вищевказані договори розірвано та стягнуто на її користь кошти у сумі 422,44 долари США, 663,96 доларів США, 6525,21 доларів США, 31511,89 доларів США, 155,15 доларів США, 866,35 грн. та 4413,26 доларів США, а всього стягнуто 43691,61 доларів США та 866,35 грн. Рішення суду було частково виконане відповідачем лише 02.06.2020 року та виплачено їй 1136638,60 грн., що еквівалентно 42363,75 доларів США та 866,35 грн. Вважає, що через прострочення виконання зобов'язання відповідач зобов'язаний сплатити їй 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 21.05.2018 р. (дати набрання законної сили рішенням Залізничного районного суду м. Львова) по 02.06.2020 р., тобто за 743 календарні дні. За наведеного просить позов задоволити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20 січня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача 28.04.2021 року подав суду відзив на позов, у якому проти задоволення позову заперечив, щодо стягнення 3% річних за ст. 625 ЦК України зазначив, що банк виконав рішення суду у повному обсязі 02.04.2020 року, а тому розрахунок вказаних коштів може бути проведений за період з 15.06.2017 року по 24.06.2018 року (374 дні) (по період зупинення виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 року судом касаційної інстанції) та з 09.01.2020 року (дня ухвалення постанови Верховного суду, якою касаційна скарга залишена без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 року та постанова апеляційного суду Львівської області від 21.05.2018 року залишені без змін) по 01.04.2020 року (82 дні), а загалом 456 днів. А отже 3 % річних за вказаний період становитиме 42363,75 доларів США х456 днів х3%/365 = 1587,77 доларів США та 866,35 х456 днів х3%/365 = 32,47 грн. Водночас просив відмовити у позові за його безпідставністю, а випадку ухвалення рішення про часткове чи повне задоволення позову, просив вказати суму без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цих сум відповідно до законодавства України, водночас зазначити про необхідність їх сплати у резолютивній частині рішення суду.
У відповіді на відзив від 15.06.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та заперечила проти відзиву представника відповідача з тих підстав, що незважаючи на розірвання депозитних договорів, дія окремих умов такого залишилась чинною в силу вимог закону. Тому підставною є вимога про стягнення пені у розмірі 3% вартості банківської послуги на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 15.06.2017 р. (наступний день після винесення рішення Залізничним районним судом м. Львова) по 01.06.2020 р. - день зарахування коштів на рахунок позивачки. Також, безпідставним є посилання представника відповідача на виключення із розрахунку періоду, на який виконання рішення суду було зупинене ухвалою ВС, а саме з 25.06.2018 року по 09.01.2020 року, так як зупинення виконання не впливає на реалізацію особою права на захист майнового інтересу і за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми, про що зазначила Велика Палата Верховного суду у свої постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591цс18 та постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, провадження № 12-105гс19. Просила позов задоволити.
Клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачкою та відповідачем були укладені депозитні договори: № SAMDN80000735554545 «Стандарт» від 30.05.2013 р.; № SAMDN01000727704310 «Приват-вклад, 12 мес.» від 07.08.2012 р.; № SAMDN80000737417920 «Стандарт» від 03.09.2013 р.; № SAMDN80000737685352 «Стандарт» від 16.09.2013 р.; та договори за банківськими картками №№ НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 .
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про розірвання договору та стягнення суми боргу задоволено. Розірвано договір № SAMDN8000073554545 «Стандарт» від 30.05.2013 року, укладений між ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та стягнуто з ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 422,14 доларів США, що еквівалентно 10973,62 грн. Розірвано договір № SAMDN01000727704310 «Приват-вклад, 12 мес.» від 07.08.2012 р., укладений між ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та стягнуто з ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 663,96 доларів США, що еквівалентно 17259,78 грн. Розірвано договір № SAMDN8000073747920 «Стандарт» від 03.09.2013 р., укладений між ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та стягнуто з ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 6525,21 доларів США, що еквівалентно 169624,22 грн. Розірвано договір № SAMDN80000737685352 «Стандарт» від 16.09.2013 року, укладений між ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та стягнуто з ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 31511,89 доларів США, що еквівалентно 819158,26 грн. Розірвано договір за банківською карткою № НОМЕР_1 , укладений між ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та стягнуто з ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 155,15 доларів США, що еквівалентно 4033,16 грн. Розірвано договір за банківською карткою № НОМЕР_2 , укладений між ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та стягнуто з ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 866,35 грн. Розірвано договір за банківською карткою № НОМЕР_3 , укладений між ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та стягнуто з ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 4413,26 доларів США, що еквівалентно 114723,63 грн. А отже стягнуто загальну суму 43691,61 доларів США, що еквівалентно 1136638,60 грн. та 866,35 грн.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 21.05.2018 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Приватбанк» залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 року без змін.
На підставі касаційної скарги ПАТ АБ «Приватбанк» Верховний суд України ухвалою від 25.06.2018 р. відкрив касаційне провадження та зупинив виконання рішення суду до завершення розгляду касаційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 09.01.2020 року касаційна скарга залишена без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 року та постанова апеляційного суду Львівської області від 21.05.2018 року залишені без змін, поновлено виконання рішення.
Також судом встановлено, що в порядку примусового виконання судового рішення Печерським районним відділом ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) з АТ КБ «Приватбанк» за рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 року по справі №462/8342/15-ц стягнуто кошти в національній валюті України на загальну суму 1136638,60 грн.
Згідно із випискою АТ «Кредобанк» від 25.11.2020 року, вищевказані кошти зараховані на рахунок позивача 02.06.2020 року.
Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського вкладу.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умова повернення які встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Водночас при розрахунку періоду, за який підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
При цьому відповідно до частини 1, 2 статті 273 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) рішення суду набирало законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
А згідно із статтею 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Таким чином, суму трьох процентів річних слід розрахувати за формулою: сума вкладу за рішенням суду з урахуванням моменту набрання ним чинності х кількість днів прострочення виконання рішення суду х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році).
Також, оскільки грошове зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.
Однак заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.
Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
Водночас суд не приймає до уваги розрахунок представника позивача щодо періоду, за який слід провести стягнення, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок , а згідно із ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Таким чином, оскільки рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2017 року набрало законної сили 21.05.2018 року, то початок періоду прострочення слід відраховувати із наступного дня, а саме з 22.05.2018 року, в той час як зобов'язання перед позивачем були виконані відповідачем 02.06.2021 року, то період прострочення слід рахувати по 01.06.2020 року включно.
У такому випадку суму трьох процентів річних за договорами № SAMDN80000735554545 «Стандарт» від 30.05.2013 р.; № SAMDN01000727704310 «Приват-вклад, 12 мес.» від 07.08.2012 р.; № SAMDN80000737417920 «Стандарт» від 03.09.2013 р.; № SAMDN80000737685352 «Стандарт» від 16.09.2013 р. та договорами за банківськими картками №№ НОМЕР_1 ; НОМЕР_3 слід розрахувати за формулою: 43691,61 доларів США (сума простроченої заборгованості за рішенням суду від 14.06.2017 року з урахуванням моменту набрання ним законної сили - з 22.05.2018 року) х 741 (кількість днів прострочення виконання рішення суду з моменту набрання ним чинності) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році) = 2661 доларів США (період з 22.05.2018 року по 01.06.2020 року).
Стосовно розрахунку трьох процентів річних за договором по банківській картці № НОМЕР_2 , таку суму слід розрахувати за формулою: 866,35 грн. (сума простроченої заборгованості за рішенням суду від 14.06.2017 року з урахуванням моменту набрання ним чинності - з 22.05.2018 року) х 741 (кількість днів прострочення виконання рішення суду з моменту набрання ним законної сили) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році) = 52,76 грн. (період з 22.05.2018 року по 01.06.2020 року).
При визначенні даних сум суд зазначає, що постанові Великої Палата Верховного Суду у від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті. Так, передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний характер, оскільки є способом захистом майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не еквівалент у національній валюті. Як укладення та і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Водночас, суд не приймає до уваги покликання представника відповідача на необхідність виключення із розрахунку 3% річних періоду, на який виконання рішення суду було зупинене ухвалою ВС, а саме з 25.06.2018 року по 09.01.2020 року, оскільки нарахування трьох процентів річних, як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Вказане узгоджується із позицією ВС, викладеною у постановах Великої Палати Верховного суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591цс18 та від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, провадження № 12-105гс19, від 10 березня 2021 року у справі № 369/11105/15-ц (провадження № 61-4061св19).
Також суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на необхідність визначення суми 3% річних, що встановлені ст. 625 ЦК України, без утримання податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цих сум відповідно до законодавства України, із вказівкою на необхідність їх сплати у резолютивній частині рішення суду із врахуванням наступного.
Ст. 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Податкового кодексу України, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, та податковий агент.
Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю (п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Таким чином, суми коштів, які за рішенням суду спрямовуються (у т.ч. примусово стягнуто на користь платника податку - фізичної особи) на відшкодування збитків (інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми боргу), завданих такому платнику внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Наведене вбачається із Листа ДФС від 14.04.2017 року за № 8030/6/99-99-13-02-03-15.
Із врахуванням наведеного суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України з 22.05.2018 р. (дати набрання законної сили рішенням Залізничного районного суду м. Львова) по 01.06.2020 р. у сумі 2661 доларів США та 52,76 грн. Водночас, позивач просить стягнути із відповідача 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 22.05.2018 р. по 02.06.2020 року включно, у сумі 2585,95 долара США та 52,90 грн., а тому вирішуючи позов в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність задоволити позов частково та стягнути із відповідача на користь позивача 2585,95 доларів США та 52,76 грн.
Також, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із врахуванням наведеного з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 908,00 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у вказаній категорії справ.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.11.2020 року між позивачем та адвокатом Прокіпчук О.Б. було укладено договір № 24/11 про надання правової допомоги, предметом якого є надання правової допомоги клієнту ОСОБА_1 , яким погоджена орієнтовна вартість правових послуг по даній справі в розмірі 500 грн. за 1 годину роботи адвоката. відповідно до Акта № 07/06/21 приймання -передачі адвокатських послуг та розрахунку № 07/06/21 від 07.06.2021 року ОСОБА_1 отримала послугу у виді складання , підписання та подання позовної заяви до суду у розмірі 2000 грн., та подання відповіді на відзив у розмірі 1000 грн., а всього 3000 грн.
З квитанції № 15-482351/1 від 15.06.2021 року вбачається, що позивачем було сплачено кошти за надану професійну правничу допомогу за вказаним договором у сумі 3000 грн.
Така сума професійної правничої допомоги є співмірною із складністю справи та обсягом наданої правової допомоги, а тому, беручи до уваги узгоджені сторонами тарифи, суд дійшов переконання про задоволення вимоги щодо відшкодування коштів на професійну правничу допомогу у такій сумі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 5, 13, 19, 81, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 354-355, ЦПК України суд -
ухвалив:
Позов задоволити частково.
Стягнути із Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 2585 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) доларів 59 центів США та 52 (п'ятдесят дві) грн. 76 коп., а також 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Стягнути із Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
При цьому, у відповідності до вимог п.3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.
Суддя Іванюк І.Д.