"22" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2583/21
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
розглянувши справу №916/2583/21
за позовом Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 2/12; код ЄДРПОУ 09807750)
до відповідача: територіальної громади в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Думська, будинок 1; код ЄДРПОУ 26597691)
про стягнення 50 000,00 дол. США шляхом звернення стягнення на нерухоме майно;
представники сторін:
від позивача - Тодирець А.О.,
від відповідача - Варбаногло Г.А.,
Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до територіальної громади в особі Одеської міської ради, в якому просить стягнути з відповідача 50 000,00 дол. США шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на праві власності належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради як відумерла спадщина, після смерті ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11222630000 від 25.09.2007р., шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачу перейшло право власності на предмет іпотеки на підставі рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 19.12.2018р. по справі №523/13732/18, яким визнано відумерлою спадщину, у тому числі у вигляді квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що відкрилася після смерті ОСОБА_1 .
Зазначив, що вказана квартира знаходиться в іпотеці згідно іпотечного договору від 25.09.2007р., укладеного між ОСОБА_1 та позивачем. Посилаючись на норми цивільного законодавства та ст. 23 Закону України "Про іпотеку", вказав, що відповідач, набувши право власності на вказану квартиру, одночасно набув статусу іпотекодавця і має всі його права, й несе всі обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
У позовній заяві позивач також вказав, що вважає середню ринкову вартість прийнятої у власність територіальною громадою квартири у розмірі 1 333 760,00 грн, що станом на 18.08.2021р. за курсом НБУ еквівалентно 50 000,00 дол. США.
Додатково відзначив, що докази ринкової та балансової вартості квартири знаходяться у відповідача та можуть бути ним надані. Вказав, що не має змоги їх надати разом з позовною заявою, так як не має доступу до вказаної квартири для проведення оцінки її вартості. Просив витребувати у відповідача докази вартості квартири.
Ухвалою від 30.08.2021 прийнято позовну заяву (вх.№2675/21 від 25.08.2021р.) до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2583/21, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 27.09.2021, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі реалізувати процесуальне право на подання відзиву. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, у зв'язку з тим, що позивачем не було зазначено про вжиті заходи для самостійного отримання документів від відповідача, що суперечить приписам ст. 81 ГПК України.
20.09.2021 відповідач надав до суду відзив (вх. №24812/21), в якому вказав, що не погоджується з позовом, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У позові не зазначено на якій підставі, передбаченій ст. 111 ЦК України, у територіальної громади м. Одеси виникло зобов'язання перед позивачем.
Частиною 4 ст. 1277 ЦК України встановлено, що територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.
ЦК України не ототожнює спадкоємця з територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування, до якої переходить у власність відумерла спадщина.
Вичерпний перелік підстав для задоволення територіальною громадою як власником відумерлої спадщини вимог кредиторів міститься у ст. 1231 ЦК України, відповідно до якої до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.
Зважаючи на відсутність спадкоємців, зобов'язання померлого ОСОБА_1 щодо погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту від 25.09.2007 №11222630000 припинилося смертю боржника.
Протокольною ухвалою від 27.09.2021 підготовче судове засідання відкладено на 27.10.2021.
27.10.2021 та 01.11.2021 до суду надходила відповідь на відзив, в якій позивач наводив висновки Верховного Суду про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності.
Звернув увагу, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2018 р. по справі №523/13732/18 визнано відумерлою спадщину, що після смерті ОСОБА_1 . Саме на підставі вказаного рушення територіальна громада м. Одеси набула право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначив, що територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст. 1231 ЦК України.
Протокольною ухвалою від 27.10.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 17.11.2021.
05.11.2021 до суду надійшли заперечення відповідача (вх. №29517/21), де відповідач, окрім аналогічних доводів, викладених у відзиві, вказав наступне.
У даній справі позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт надання кредитних коштів ОСОБА_1 , як і розмір заборгованості за кредитом станом на дату смерті ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виключає можливість задоволення позову і є окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у Постанові від 17.04.2018 у справі №522/407/15-ц, відповідач зазначив, що визначені ст. 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права). Тобто, ст. 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2018 по справі №523/13732/18 заяву Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», заінтересована особа - Одеська міська рада, про визнання спадщини відумерлою - задоволено повністю; визнано спадщину, після померлого ОСОБА_1 , що складається в тому числі з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - відумерлою. Відумерлу спадщину після смерті ОСОБА_1 , що складається в тому числі з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - передано у власність територіальній громаді за місцем відкриття спадщини - територіальній громаді Одеської міської ради.
Вказане рішення набрало законної сили 21.01.2019, а 19.02.2019 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вказав відповідач, з 21.01.2019 позивач знав про набуття територіальною громадою м. Одеси права власності на квартиру померлого ОСОБА_1 , проте, вимога кредитора №24-1-01/683 до Одеської міської ради датована 11.08.2020, тобто, поза межами строків, встановлених ст. 1281 ЦК України.
17.11.2021, заслухавши думку сторін щодо можливості переходу до стадії розгляду справи по суті, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 23.11.2021.
Протокольною ухвалою від 23.11.2021 відкладено розгляд справи на 13.12.2021.
13.12.2021, після стадії вступних промов, суд оголосив перерву в засіданні до 22.12.2021.
22.12.2021, після виходу з нарадчої кімнати, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.
25.09.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11222630000, за яким банк зобов'язувався надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 99 900,00 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 2.1. вказаного кредитного договору у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком приймається:
- застава нерухомості, а саме: іпотека трьохкімнатної квартири, загальною площею 62,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1 ;
- порука фізичної особи ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер ДРФО НОМЕР_2 .
Кредит, наданий банком, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, установленому законодавством України (п. 2.2. кредитного договору).
25.09.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що складається з 3 житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 62,1 кв.м та знаходиться адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності.
Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань іпотекодавця за Договором про надання споживчого кредиту №11222630000 від 25.09.2007 р., з Додатковою угодою №1 від 25.09.2007 р., та за Договором про надання споживчого кредиту №11222643000 від 25.09.2007 (п. 1.2. іпотечного договору).
25.09.2007 р. іпотечний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., та зареєстровано в реєстрі за номером 4370.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У наведеній правовій нормі йдеться про преюдиційність, що у процесуальному праві означає обов'язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів обставини, які вже були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, або вироком у будь-якій іншій справі.
У постанові КГС ВС від 26.11.2019р. по справі №922/643/19 міститься висновок, згідно з яким преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні рішення) не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було ю не лише недоцільним, але й неприпустимим з точку зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019р. по справі №910/6356/19).
Отже, суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставини встановлені судом рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019р. у справі №320/4938/17).
Так, в провадженні Суворовського районного суду міста Одеси перебувала справа №523/13732/18 за заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», заінтересована особа: Одеська міська рада, про визнання спадщини відумерлою.
Вказаною заявою банк просив визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_1 , що складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2018 по справі №523/13732/18 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», заінтересована особа - Одеська міська рада, про визнання спадщини відумерлою; визнано спадщину, після померлого ОСОБА_1 , що складається в тому числі з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - відумерлою. Відумерлу спадщину після смерті ОСОБА_1 , що складається в тому числі з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - передано у власність територіальній громаді за місцем відкриття спадщини - територіальній громаді Одеської міської ради.
Вказаним рішенням, зокрема, встановлено:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- згідно довідки завідувача 4-ї Одеської державної нотаріальної контори від 18.10.2017 року №4649/02-14 нотконторою після смерті ОСОБА_1 заведена спадкова справа за №925/2017 та спадкоємці померлого з заявами до нотаріальної контори не звертались;
- з дня відкриття спадщини, з 13.10.2016 року, і по теперішній час жоден спадкоємець не звертався із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , та матеріали справи протилежного не містять.
19.02.2019 р. за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2018 р. по справі №523/13732/18 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 62,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1772736351101).
17.08.2020 позивач направив Одеській міській раді вимогу кредитора (№ 24-1-01/683 від 11.08.2020 р.), якою вимагав відшкодувати завдані Акціонерному товариству «УКРСИББАНК» збитки у розмірі 95619,21 доларів США.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1, ст. 510 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно з ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об'єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.
За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Слід зазначити, що норми цивільного законодавства не ототожнюють спадкоємця з територіальною громадою, якій, у разі визнання судом спадщини відумерлою, переходить право власності на відумерле майно. Тобто, самі по собі правила спадкування на громаду, до якої перейшло відумерле майно, не розповсюджуються.
Разом з цим, як вже було зазначено, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.
Отже, вичерпний перелік підстав для задоволення територіальною громадою як власником відумерлого майна вимог кредиторів міститься у статті 1231 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
1. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.
2. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.
3. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.
4. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.
5. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із передбачених ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 5 ст. З Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що в разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Разом з тим, суд констатує, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради не є спадкоємцем ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ст. 608 ЦК України, зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
При цьому, доказів заміни боржника у кредитному зобов'язанні, з яких суд міг би встановити особу нового боржника, позивачем суду не надано. Матеріали справи не містять і доказів того, що саме до відповідача перейшли обов'язки боржника як по Договору про надання споживчого кредиту №11222630000 від 25.09.2007 р., так і по Іпотечному договору від 25.09.2007 р.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, у задоволенні позову слід відмовити.
Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.
Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Вищевказаний правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 по справі №522/407/15-ц.
Отже, з дати набрання законної сили рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 19.12.2018р. по справі №523/13732/18 [21.01.2019] позивач знав про набуття територіальною громадою м. Одеси права власності на квартиру померлого ОСОБА_1 .
Таким чином, позивач, звернувшись з кредиторською вимогою від 11.08.2020 до Одеської міської ради, навіть за умови якщо цивільне законодавство і ототожнювало би спадкоємця з територіальною громадою, якій переходить відумерле майно, в будь-якому випадку пропустив строки, встановлені ст. 1281 ЦК України, що позбавляє позивача права заявляти таку вимогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 2/12; код ЄДРПОУ 09807750) до територіальної громади в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Думська, будинок 1; код ЄДРПОУ 26597691) про стягнення 50 000,00 дол. США шляхом звернення стягнення на нерухоме майно - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 22 грудня 2021 р. Повний текст рішення складено та підписано 31 грудня 2021 р.
Суддя Р.В. Волков