65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"20" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2855/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглядаючи справу за позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (пл.Митна,1, Одеса, 65026) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКОС-ЮГ" (вул. Луначарського, буд.23, оф.2, Очаків, Миколаївська область, 57500) про розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились;
Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКОС-ЮГ", в якому просить господарський суд про про розірвання договору № КД-20942 від 24.07.2018р. та зобов'язання повернути державне майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № КД-20942 від 24.07.2018р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2021р. було закрито підготовче провадження та справу призначено по суті.
Представник позивача в судове засідання призначене на 22.12.2021 не з'явився.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовими повідомленнями.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 22.12.2021р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
24.07.2018р. між Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт" (далі - Одеський порт, ДІЇ «Одеський порт», Поклажодавець, Позивач) і ТОВ «Вікос Юг» (даті - Зберігай, Відповідач) було укладено Договір № КД-20942 (далі - Договір), згідно з яким Зберігай зобов'язується на умовах передбачених Договором за винагороду прийняти і зберігати ввірене йому майно, вказане в Акті приймання-передачі майна на зберігання, що є невід'ємною частиною Договору, а саме: Паливо - 19 716 кг. та Мастило - 1 022 кг.
Відповідно до п. 2.2.2. Договору Зберігай зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути прийняте на зберігання майно.
Згідно до п. 4.1. Договору повернення майна Поклажодавцю оформлюється складанням Акту повернення майна, переданого на зберігання.
У відповідності до п. 2.2.2 Договору ДП «Одеський порт» направлено Лист №26/1191/1471 від 26.08.2021р. та Лист №26/1219/1534 від 03.09.2021р. до ТОВ «Вікос Юг», з вимогами повернути майно.
Як зазначає позивач, відповідь на вимогу про повернення майна від Зберігача не надходила.
Враховуючи вищенаведене, а також істотне порушення договору, ДП «Одеський порт» звернувся до суду за захистом своїх прав із позовом про розірвання договору № КД-20942 від 24.07.2018р. та зобов'язання повернути державне майно.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках передбачених законодавчими актами України , до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України). Зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
У відповідності до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.
Згідно до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо, інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до п. 2.2.2. Договору Зберігай зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути прийняте на зберігання майно.
У відповідності до п. 2.2.2 Договору ДП «Одеський порт» направлено Лист №26/1191/1471 від 26.08.2021р. та Лист №26/1219/1534 від 03.09.2021р. до ТОВ «Вікос Юг», з вимогами повернути майно .
Як вбачається з матеріалів справи, відповідь від Зберігача не надходила.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» - позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об'єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Враховуючи істотне порушення договору, а саме Відповідачем неналежним чином не виконуються умови Договору щодо повернення об'єкту зберігання за умовами п. 2.2.2. Договору, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача щодо розірвання Договору №КД-20942 від 24.07.2018р.
Щодо повернення об'єкта зберігання за умовою п. 4.1. Договору №КД-20942 віл 24.07.2018р. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігай зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Згідно до ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Аналогічне положення міститься в п. 2.2.2. Договору Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути прийняте на зберігання майно.
За таких обставин, суд вважає вимогу про повернення об'єкту зберігання в контексті зазначених норм такою, що відповідає способу судового захисту, передбаченого ст.16 Цивільного кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов'язання з повернення об'єкту зберігання, цілком обгрунтованою та правомірною.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України .
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» - задовольнити повністю.
2. Розірвати Договір №КД-20942, укладений 24.07.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІКОС ЮГ» (вул. Луначарського, буд.23, оф.2, Очаків, Миколаївська область, 57500, код ЄДРПОУ 38442699) та Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» (пл.Митна,1, Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 01125666).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКОС ЮГ» (вул. Луначарського, буд.23, оф.2, Очаків, Миколаївська область, 57500, код ЄДРПОУ 38442699) повернути за актом приймання-передавання державне майно, яке є об'єктом зберігання за умовами Договору №КД-20942 від 24.07.2018р., що знаходиться на балансі Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», а саме: Паливо - 19 716 кг. та Мастило - 1 022 кг.
4. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКОС ЮГ» (вул. Луначарського, буд.23, оф.2, Очаків, Миколаївська область, 57500, код ЄДРПОУ 38442699) на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (пл.Митна,1, Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 01125666) 4540 грн. судового збору.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 30 грудня 2021 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов