65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2721/21
Господарський суд Одеської області у складі колегії судді Бездолі Ю.С.
при секретарі судового засідання: Кожухарь Є.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Полковнікової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» (67806, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 20, код ЄДРПОУ 20942626)
про визнання правочину удаваним, -
за участю представників сторін:
від позивача: Ростомов Г.А. адвокат, діє на підставі ордеру
від відповідача: Максимов О.М., адвокат, довіреність №13 від 19.03.2019
Суть спору: Фізична особа-підприємець Полковнікова Людмила Володимирівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» про визнання удаваним договору №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Полковніковою Людмилою Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» та встановлення факту укладення договору оренди (найму) торгових площ з дати укладання договору №5031 - 08.11.2017.
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Полковнікової Людмили Володимирівни обґрунтовані тим, що на думку позивача між Фізичною особою-підприємцем Полковніковою Людмилою Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» склалися фактичні орендні відносини, однак договором №5031 від 08.11.2017 вони оформлені за типовим договором відповідача як договір про надання послуг, що на думку позивача негативно впливає на його права орендаря.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 19.10.2021 о 14:15.
18.10.2021 за вх.№27393/21 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду, та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне:
- відповідач вказує, що неможливо зменшити розмір орендної плати, якої не існує; не може бути порушене право позивача на зменшення або звільнення від сплати орендної плати;
- відповідач зазначає, що на сьогоднішній день не існує та станом на момент укладання договору №5031 не існувало ані типового, ані примірного договору оренди торговельного місця, тому посилання позивача на право застосування положень типового договору є безпідставними;
- відповідач посилається на те, що порядок пролонгації договору №5031 врегульовано пунктом 5.3 цього договору, що й не заперечується позивачем;
- як зазначає відповідач, у даному випадку торговельне місце було надане позивачу для встановлення 5-ти футових контейнерів і здійснення торгівельної діяльності; проте, жодним нормативним актом не встановлено обов'язок власника ринку постачати електроенергію на кожне торговельне місце;
- відповідач вважає, що договір №5031 не містить істотних умов договору оренди. Предметом укладеного між позивачем та відповідачем договору №5031 є послуги зі створення умов для торговельної діяльності, які відповідач надає за плату позивачу (п.1.1 договору №5031);
- відповідач вказує, що пунктами 2.3.10, 3.1-3.3 договору №5031 встановлено обов'язок позивача сплачувати послуги ринку до 10-го календарного числа кожного місяця за поточний місяць. На думку відповідача, під час укладання договору №5031 воля сторін була спрямована саме на укладання договору про надання послуг;
- як зазначає відповідач, договір про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності був укладений між позивачем та відповідачем ще 06.02.2008, і саме на підставі заяви позивача на адресу відповідача від 07.11.2017 договір був переукладений на новий строк, а тому, на думку відповідача, твердження позивача про те, що її метою були саме фактичні орендні відносини не відповідає дійсності;
- на думку відповідача, позивачем не доведено підстав, передбачених ст. 235 ЦК України для визнання договору №5031 удаваним. Як вказує відповідач, звертаючись з позовом про визнання договору про надання послуг удаваним, позивач не заявляє вимоги визнати цей договір недійсним, при цьому позивач у позовній вимозі не визначив та не обґрунтував, які саме наслідки удаваного правочину необхідно застосувати до спірних правовідносин;
- відповідач зазначає, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній; обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним та самостійним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
У підготовчому засіданні 19.10.2021 судом у протокольній формі оголошено перерву до 02.11.2021 об 11:15.
У підготовчому засіданні 02.11.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.11.2021 о 14:45.
10.11.2021 за вх.№30135/21 до суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності, в якій відповідач посилається на те, що договір №5031 підписаний позивачем особисто 08.11.2017, тобто з цього часу почався перебіг позовної давності. Натомість, як вказує відповідач, до суду позивач звернулась у вересні 2021 року, тобто позивачем пропущена позовна давність.
16.11.2021 за вх.№30788/21 до суду від позивача надійшли пояснення, в яких позивач посилається на наступне:
- позивач посилається на постанову Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №903/154/19 та на те, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виводити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування;
- як зазначає позивач, визнання правочину удаваним не може бути самостійною позовною вимогою, адже, без заявленої додаткової позовної вимоги не являє собою вимогу, що поновлює порушене право, припиняє неправомірні дії, скасовує неправомірний правочин, визнає фактичними певні обставини тощо. Така позовна вимога обов'язково має супроводжуватися додатковою вимогою, яка змінює, припиняє, чи поновлює право;
- позивач вказує, що у даній справі окрім визнання удаваним правочину заявлено вимогу про встановлення факту укладення договору оренди (найму) торгових площ з дати укладання договору №5031 - 08.11.2017. Позивач посилається на те, що він заявив дані позовні вимоги, прагнучи отримати права орендаря торговельних місць на ринках, які відсутні в удаваному правочині - договорі надання послуг. Позивач зазначає, що з оскаржуваного правочину вбачається, що він звужує/обмежує право ФО-П Полковнікової Л.В. увесь період, який він триває, адже, позивач позбавлена прав орендаря, гарантованих постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868 кожного дня, доки такий правочин триває;
- позивач зазначає, що оскільки предметом спору у справі є визнання правочину удаваним із застосуванням певних юридичних наслідків, то не можна вважати частину позовної вимоги про встановлення факту укладення договору оренди (найму) такою, що являє собою встановлення юридичного факту через дві умови: - факт укладення договору оренди не визнається відповідачем; - встановлення факту укладення договору оренди не є самостійною вимогою, а є похідною від вимоги про визнання правочину удаваним. На думку позивача будь-який інший спосіб захисту порушеного права не відповідатиме цілям позову та не поновлюватиме право ФО-П Полковнікової Л.В. на гарантії з боку держави щодо захисту підприємництва на торговельних ринках;
- позивач вказує на обставини, які на його думку підтверджені доказами і не заперечуються сторонами в процесуальних документах: 1) факт взаємовідносин у сфері торговельної діяльності - договір №5031 від 08.11.2017; 2) створення ТОВ «Промтоварний ринок» умов для торговельної діяльності ФО-П Полковнікової Л.В. за плату із обов'язком ФО-П здійснювати торгівельну діяльність - п.1.1 договору №5031; 3) надання торгового місця №5031 на території КП №3 ТК№2 для встановлення контейнерів для торгівельної діяльності - п.2.1.1 договору №5031; 4) забезпечення благоустрою, освітлення та охорони контейнера та прилеглої території - п.2.1.2 договору №5031; 5) ТОВ «Промтоварний ринок» вимагає дотримання правил торгівлі на ринках та правил торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами та вимог законодавства - п.2.2.2, п.2.3.13 договору №5031; 6) ТОВ «Промтоварний ринок» фігурує в договорі в якості ринку і виконує його функції - договір №5031 від 08.11.2017; 7) сплата ринку обов'язкових платежів щомісячно - п.2.3.10, п.3.1; 8) можливість відчуження контейнера і передачі права користування місцем - п.2.4.3; 9) факт надання місця ТОВ «Промтоварний ринок» - п.2.4.4; 10) факт присвоєння торгівельним місцям номерів - договір №5031 від 08.11.2017;
- позивач зазначає, що згідно з п.5 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868, суб'єкт господарювання забезпечує створення та ведення реєстру укладених договорів оренди та суборенди торговельних місць і присвоює кожному такому місцю порядковий номер (цифрами). На думку позивача, з наведеного можна зробити висновок, що мають місце сторони, ринок, який доглядається адміністрацією, індивідуально визначено площина поверхні землі, придатна для розміщення контейнера з метою торгівлі, обов'язкові щомісячні платежі. Як вважає позивач, ці обставини говорять про те, що мають місце завуальовані орендні відносини на ринку з оренди торговельного місця; як з відносин, врегульованих договором, так і з відносин, що фактично склалися, взагалі не вбачається відмінностей, що давали б змогу стверджувати, що між сторонами склалися відносини з надання послуг, як вказує відповідач;
- позивач посилається на те, що виходячи із системного аналізу Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 №57/188/84/105, договори, укладені між адміністрацією ринку і суб'єктами підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю, є за своєю правовою природою договорами оренди (найму) торгових площ (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №3-113гс11). Позивач зазначає, що аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №522/13821/15-а, від 16.03.2020 у справі №922/227/19;
- позивач вказує, що постанова Кабінету Міністрів України №278 від 05.03.2009 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень у торгівельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи», як і зміни до неї, оформлені постановою від 07.07.02010 №557, якими замінено слова «Типовий» на «Примірний», не може прийматися до уваги, оскільки вказана постанова визнана незаконною та скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2010 у справі №2а-4429/09/2670 за позовом Одеської обласної асоціації роботодавців Півдня України. Позивач зазначає, що згідно зі ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
У судовому засіданні 16.11.2021 судом у протокольній формі оголошено перерву до 24.11.2021 о 14:00.
У судовому засіданні 24.11.2021 судом у протокольній формі оголошено перерву до 14.12.2021 о 16:20.
У судовому засіданні 14.12.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 14.12.2021 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Справа №916/2721/21 розглядалась судом в період оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з оголошеним загальнодержавним карантином, та про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.
Господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:
В матеріалах справи наявний договір №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017, укладений сторонами на наступних умовах:
«Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок», іменоване далі «Промринок», в особі директора Мозгальського Василя Йосиповича, який діє на підставі Статуту, з одного боку, і підприємець фізична особа, Полковнікова Людмила Володимирівна, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №25560000000006598 від 21.01.2005, іменований далі «Підприємець», з іншого боку, уклали даний договір про таке:
1.Предмет договору.
1.1.Предметом договору є послуги зі створення умов для торговельної діяльності, які промринок надає за плату підприємцю, а підприємець приймає і зобов'язується здійснювати торгівельну діяльність згідно з законодавством України.
2.Права та обов'язки сторін.
2.1.Промринок зобов'язується:
2.1.1.Надати підприємцю в строкове користування торгове місце М5031 на території КП №3 ТК №2 для встановлення 5-ти футових контейнерів та здійснення торгівельної діяльності.
2.1.2.Забезпечити благоустрій прилеглої території, освітлення, прибирання, охорону громадського порядку, надання первинної медичної допомоги, та зовнішній нагляд за контейнерами в період від кінця роботи ринку до початку наступного робочого дня.
2.1.3.Не перешкоджати підприємцю в користуванні контейнерами та здійсненні торговельної діяльності у разі дотримання законодавства, умов цього договору і прав інших осіб.
2.2.Промринок має право:
2.2.1.Встановлювати плату за обслуговування торгового місця відповідно до затверджених на промринку тарифів.
2.2.2.Вимагати, а у встановлених законодавством випадках і порядку забезпечувати виконання підприємцем та його працівниками, які здійснюють торговельну діяльність в контейнерах, встановлений режим роботи ринку, дотримання правил торгівлі на ринках, правил торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами, слідкувати за дотриманням на території промринку вимог пожежної безпеки на ринках, санітарно-ветеринарних правил та інших вимог чинного законодавства.
2.2.3.В умовах дії обставин непереборної сили та інших форс-мажорних обставин (пожежа, стихійне лихо, страйки, масові заворушення та інші непередбачувані обставини), які вимагають негайних дій для запобігання можливої шкоди й рятування товару, проникати в контейнери будь-якими можливими засобами, про що у можливі найкоротші строки повідомляти підприємця. Вказані дії оформляють актом за участю співробітника відділу міліції на промринку.
2.3.Підприємець зобов'язується:
2.3.1.Встановити на вказаному в п.2.1.1 договору місці контейнери та повідомити договірному відділу промринку заводські номери.
2.3.2.Використовувати контейнери для зберігання товару і здійснення торговельної діяльності. Підприємець може використовувати для реклами товару площу за межами контейнерів, але не більше ніж до лінії відчинених дверей контейнеру.
2.3.3.Додержуватись встановленого режиму роботи ринку. Відкриття контейнерів може бути зроблене не раніше, ніж за одну годину до початку роботи ринку, а закриття не пізніше ніж через годину після закінчення роботи ринку.
2.3.4.Замикати кожен контейнер на чотири замки - один внутрішній і три зовнішні. У випадку виявлення відкриття контейнера сторонніми особами або пошкодження контейнера негайно повідомити про це працівника ТСК і відділ міліції на промринку. Вхід до такого контейнера допускається тільки з працівниками ТСК і відділу міліції, після чого робиться зняття залишку товару, який знаходиться в контейнері. Вказані дії оформляються актом.
2.3.5.Мати документи на товар, який є в контейнерах, усі передбачені законодавством України документи на право здійснення торговельної діяльності, особисту печатку (у випадках, коли її наявність є обов'язковою відповідно до вимог законодавства), додержуватись правил торгівлі. Здійснювати торговельну діяльність у відповідності до законодавства України.
2.3.6.Забезпечити додержання правил пожежної безпеки на ринках України. Не завозити і не зберігати в контейнерах паливно-мастильні матеріали, газові балони та інші пожежонебезпечні матеріали, не розпалювати вогонь, не палити, не користуватися електронагрівальними приладами. Оснастити контейнери двома вогнегасниками, а також системами протипожежного захисту, коли це вимагається правилами та нормами пожежної безпеки. Провести інструктаж з правил пожежної безпеки з усіма особами, працюючими у контейнері, вести журнал інструктажів. Не встановлювати торгівельне обладнання та не розміщувати товар (або інше майно) у повздовжніх та поперечних проходах (проїздах) між торгівельними рядами.
2.3.7.Забезпечити безпечні умови праці та дотримання Закону України «Про охорону праці». Провести інструктаж з усіма особами, працюючими у контейнерах, вести журнал інструктажів.
2.3.8.На вимогу покупця оформляти накладну на проданий товар, засвідчувати її особистою печаткою або видавати чек на проданий товар.
2.3.9.Утримувати контейнери і територію, яка до них прилягає, у чистоті, дотримуватись громадською порядку.
2.3.10.До 10-го календарного числа кожного місяця сплачувати послуги ринку та інші обов'язкові платежі передбачені чинним законодавством України за поточний місяць.
2.3.11.Забезпечити виконання вказаних вимог усіма особами, допущеними в контейнери підприємцем або орендарем.
2.3.12.Не здійснювати будь-які будівельно-монтажні роботи на торгівельному об'єкті до отримання відповідних дозволів від адміністрації промринку, а в законодавчо встановлених випадках від компетентних державних установ.
2.3.13.Дотримуватися правил торгівлі на ринках, роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, роздрібної торгівлі продовольчими товарами, ветеринарно-санітарних правил, правил протипожежної безпеки, законодавства про захист прав споживачів та інших вимог законодавства.
2.4.Підприємець має право:
2.4.1.Зберігати у контейнерах товар, який належить йому, завозити і вивозити його з території ринку.
2.4.2.Здавати контейнери в оренду фізичним і юридичним особам, про шо повідомній адміністрацію ТК№2.
2.4.3.Продати, подарувати, іншим чином відчужити контейнери. При ньому право користування наданим підприємцю місцем переходить до нового власника контейнерів і реалізується шляхом подання до адміністрації промринку заяви про укладення відповідного договору. Таке ж правило діє у випадку переходу права власності на контейнери у спадок. При зміні власника контейнерів з інших підстав питання про подальше використання торгового місця вирішує промринок.
2.4.4.У будь-який час відмовитись від наданого місця і повернули його промринку, у тому числі у разі незгоди з встановленою промринком вартістю послуг згідно п.2.2.1. договору.
3.Порядок розрахунків.
3.1.Підприємець сплачує послуги за встановленими промринком розцінками не пізніше 10-го календарного числа місяця, за який здійснюється оплата.
3.2.Оплата послуг промринку здійснюється шляхом внесення грошей у касу або за безготівковим розрахунком.
3.3.Плата за послуги по здійсненню торговельної діяльності складається з суми плати за послуги, зазначеної в п.3.1 договору, та вартості спожитої електроенергії, за тарифом, встановленим НКРЕ для непромислових споживачів, послуг з технічного забезпечення електропостачання, газу, наданих послуг водопостачання та водовідведення, теплопостачання. каналізації та ін. Вказана сума плати за послуги сплачується підприємцем відповідно до п.3.1 цього договору та договорів-додатків. які є невід'ємною частиною цього договору.
4.Відповідальність сторін.
4.1.Підприємець несе цивільно-правову відповідальність за шкоду (збитки і упущену вигоду), заподіяну промринку та іншим особам внаслідок невиконання зобов'язань за даним договором, а також у зв'язку з порушенням правил торгівлі на ринках, Правил пожежної безпеки на ринках, інших актів.
4.2.У випадку здачі контейнерів в оренду підприємець несе солідарну з орендарем відповідальність за шкоду, заподіяну через невиконання орендарем і допущеними у контейнер особами умов даного договору.
5.Інші умови
5.1.У всьому іншому, не передбаченому договором, сторони керуються чинним законодавством України.
5.2.Суперечки, що виникають під час виконання договору, розглядаються у судовому порядку.
5.3.Термін дії даного договору десять років з дня його укладення. Договір може бути пролонгований або переукладений сторонами на новий термін.
5.4.Договір може бути достроково розірваний в двосторонньому або в односторонньому порядку шляхом направлення стороною за адресою реєстрації іншої сторони повідомлення про розірвання договору за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дня розірвання (в такому випадку договір вважатиметься розірваним з 15-го календарного дня з дня направлення повідомлення стороні) виключно у наступних випадках:
- у разі втрати підприємцем права власності на контейнер;
- у разі систематичного порушення підприємцем або орендарем зобов'язань за договором, в тому числі, у разі прострочення оплати за цим договором більше ніж на один місяць або другої за час дії договору несплати (або неповної сплати) послуг промринку;
- у разі втрати підприємцем статусу підприємця;
- у разі порушення підприємцем чинного законодавства України (правил торгівлі на ринках, правил пожежної безпеки на ринках тощо), що призвело до настання негативних наслідків у промринка;
- у інших випадках, передбачених чинним законодавством.
5.5.Усі зміни та доповнення до договору мають силу лише тоді, коли вони оформлені у письмовому вигляді та підписанні обома сторонами.
5.6.Договір є укладеним з дня його підписання сторонами, і з цього ж дня втрачає силу договір №5031 від 06.02.2008 року».
Вказаний договір підписаний керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» (підпис скріплено печаткою відповідача) та Фізичною особою-підприємцем Полковніковою Людмилою Володимирівною (позивачем).
Матеріали справи містять звернення Фізичної особи-підприємця Полковнікової Людмили Володимирівни на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» за вх.№2034 від 05.06.2021, в якому зазначено, що 02.06.2021 у контейнері припинено електропостачання, яке здійснювалось приватним підприємцем з угоди «Промтоварного Ринку». ФО-П Полковнікова Л.В. вказувала, що дана подія перешкоджає проводити підприємницьку діяльність та просила: надати реєстраційні дані підприємця, який уклав угоду та отримав дозвіл на проведення електропостачання на території КП №3 ТК№2, для подальшого звернення в правоохоронні органи; вжити заходи та проінформувати про них стосовно забезпечення торгового місця електропостачанням, які передбачені у п.3.3 договору №5031, включно укласти додатковий договір на електропостачання; надати технічні умови, які передбачають можливість встановлення обладнання для отримання електропостачання.
У відповідь на звернення ФО-П Полковнікової Л.В. за вх.№2034 від 05.06.2021 ТОВ «Промтоварний ринок» у листі від 08.07.2021 №753 зазначило, що ТОВ «Промтоварний ринок» не здійснює підключення металевих контейнерів до власної мережі електропостачання у зв'язку із чинними вимогами пожежної безпеки, зокрема щодо заборони прокладання електромереж по металевим конструкціям. В листі вказано, що п.3.3 укладеного договору, що передбачає стягнення плати за вартість спожитої електроенергії, є шаблоном для можливого стягнення плати за спожиту електроенергію у разі підключення конкретного торговельного об'єкту до електромереж промринку; за чинними правилами металеві конструкції не підпадають під цю категорію. Щодо укладання договору електропостачання з підприємцем, ТОВ «Промтоварний ринок» вказав, що ТОВ «Промтоварний ринок» не є стороною такого договору, не зберігає його копію, на території ринку здійснюють діяльність низка підприємців, а тому промринок не має інформації, з ким саме укладено такий договір.
Оцінюючи договір №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017 як договір оренди торгового місця, із посиланням на те, що він в більшості положень збігається із типовим договором оренди, яким передбачено ряд прав орендаря, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про визнання удаваним договору №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Полковніковою Людмилою Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» та встановлення факту укладення договору оренди (найму) торгових площ з дати укладання договору №5031 - 08.11.2017.
Відповідач, заперечуючи проти позову, наполягає на тому, що договір №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017 є договором про надання послуг, договір оренди не укладався, а також на думку відповідача, посилання позивача на типову форму договору є хибними, оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2010 у справі №2а-4429/09/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011, постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №278 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи» визнано незаконною та скасовано.
На підтвердження своєї правової позиції відповідач також надав до суду наступні документи:
- договір №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 06.02.2008, посилаючись на який відповідач просить суд взяти до уваги, що більшість положень договору 2008 року збігається з аналогічними в договорі №5031 від 08.11.2017, таким чином, на думку відповідача, дуже тривалий проміжок часу позивач сама погодилась на укладання договору про надання послуг та на думку відповідача відсутні підстави вважати цей договір договором оренди;
- заяву ФО-П Полковнікової Л.В. на адресу ТОВ «Промтоварний ринок» від 07.11.2017, в якій зазначено, що у зв'язку з закінченням №5031 від 06.02.2008, ФО-П Полковнікової Л.В. просила укласти договір на новий строк.
На обґрунтування обраного позивачем способу захисту порушеного права позивачем надано відповідні пояснення, згідно з якими: 1) визнання правочину удаваним не може бути самостійною позовною вимогою, адже, без заявленої додаткової позовної вимоги не являє собою вимоги, що поновлює порушене право, припиняє неправомірні дії, скасовує неправомірний правочин, визнає фактичними певні обставини тощо. Така позовна вимога обов'язково має супроводжуватися додатковою вимогою, яка змінює, припиняє, чи поновлює право; 2) у даній справі окрім визнання удаваним правочину заявлено вимогу про встановлення факту укладення договору оренди (найму) торгових площ з дати укладання договору №5031 - 08.11.2017. Позивач посилається на те, він заявив дані позовні вимоги, прагнучи отримати права орендаря торговельних місць на ринках, які відсутні в удаваному правочині - договорі надання послуг. Позивач зазначає, що з оскаржуваного правочину вбачається, що він звужує/обмежує право ФО-П Полковнікової Л.В. увесь період, який він триває, адже, позивач позбавлена прав орендаря, гарантованих постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868 кожного дня, доки такий правочин триває; 3) оскільки предметом розгляду даної справи є визнання правочину удаваним із застосуванням певних юридичних наслідків, то не можна вважати частину позовної вимоги про встановлення факту укладення договору оренди (найму) такою, що являє собою встановлення юридичного факту через дві умови: - факт укладення договору оренди не визнається відповідачем; - встановлення факту укладення договору оренди не є самостійною вимогою, а є похідною від вимоги про визнання правочину удаваним. На думку позивача будь-який інший спосіб захисту порушеного права не відповідатиме цілям позову та не поновлюватиме право ФО-П Полковнікової Л.В. на гарантії з боку держави щодо захисту підприємництва на торговельних ринках; 4) згідно з п.5 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868, суб'єкт господарювання забезпечує створення та ведення реєстру укладених договорів оренди та суборенди торговельних місць і присвоює кожному такому місцю порядковий номер (цифрами). На думку позивача, з наведеного можна зробити висновок, що мають місце сторони, ринок, який доглядається адміністрацією, індивідуально визначено площина поверхні землі, придатна для розміщення контейнера з метою торгівлі, обов'язкові щомісячні платежі. Як вважає позивач, ці обставини говорять про те, що мають місце завуальовані орендні відносини на ринку в частині оренди торговельного місця; як з відносин, врегульованих договором, так і з відносин, що фактично склалися, взагалі не вбачається відмінностей, що давали б змогу стверджувати, що між сторонами склалися відносини з надання послуг, як вказує відповідач; 5) виходячи із системного аналізу Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 №57/188/84/105, договори, укладені між адміністрацією ринку і суб'єктами підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю, є за своєю правовою природою договорами оренди (найму) торгових площ (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №3-113гс11). Позивач зазначає, що аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №522/13821/15-а, від 16.03.2020 у справі №922/227/19; 6) постанова Кабінету Міністрів України №278 від 05.03.2009 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень у торгівельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи», як і зміни до неї, оформлені постановою від 07.07.02010 №557, якими замінено слова «Типовий» на «Примірний», не може прийматися до уваги, оскільки вказана постанова визнана незаконною та скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.21010 у справі №2а-4429/09/2670 за позовом Одеської обласної асоціації роботодавців Півдня України. Позивач зазначає, що згідно зі ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
За вимогами ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно зі ст.ст. 760, 762 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У відповідності до ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
У відповідності до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017, господарський суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою договір №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017 є змішаним договором, якій містить ознаки договору оренди торговельного місця для здійснення торгівельної діяльності на ринку (зокрема, у положенням пунктів 2.1.1, 2.2.1, 2.3.1, 2.3.2 договору) та договору про надання послуг (зокрема, у положеннях пункту 2.1.2).
Господарський суд вважає, що в укладеному між сторонами договорі №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017 сторони дійшли згоди одночасно і про надання відповідачем позивачу в оренду визначеного торговельного місця для здійснення торгівельної діяльності на ринку за плату, що відповідає умовам договору оренди, і водночас сторони дійшли згоди про надання відповідачем позивачу за плату послуг з благоустрою прилеглої території, освітлення, прибирання, охорони громадського порядку, надання первинної медичної допомоги, зовнішнього нагляду за контейнерами в період від кінця роботи ринку до початку наступного робочого дня. Таким чином, укладений між сторонами договір №5031 від 08.11.2017 за своєю правовою природою є змішаним.
При цьому, правовими наслідками договору №5031 від 08.11.2017 в частині положень про оренду торговельного місця є для однієї сторони отримання плати за надане місце, а для іншої - використання наданого торговельного місця, визначеного на ринку; правовими наслідками договору №5031 від 08.11.2017 в частині положень про надання послуг є для однієї сторони отримання плати за перелічені послуги, а для іншої - отримання обумовлених договором послуг.
Натомість, оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, господарський суд дійшов наступних висновків.
Так, згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів належать, в тому числі, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Отже, під ефективним засобом (способом) захисту прав слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15.11.1996 у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, за змістом яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Предметом позову у даній справі є визнання удаваним договору №5031 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності від 08.11.2017, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Полковніковою Людмилою Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» та встановлення факту укладення договору оренди (найму) торгових площ з дати укладання договору №5031 - 08.11.2017.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц суд зазначив, що: установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним; таким чином, вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Грін плюс» спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору про право на частку в статутному капіталі товариства та підлягають з'ясуванню судом під час вирішення корпоративного спору.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №903/154/19 зазначено, що сама по собі вимога про визнання правочинів удаваними спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочинів недійсними, а такий спір у цій справі відсутній, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що обраний відповідачем за первісним позовом спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за такими правочинами регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
Таким чином, визнання правочину удаваним, так само як встановлення факту укладення договору оренди, не є самостійними позовними вимогами, спосіб захисту, обраний позивачем, не є ефективним, адже, без заявленої додаткової позовної вимоги не являє собою вимоги, що поновлює порушене право, припиняє неправомірні дії, скасовує неправомірний правочин, визнає фактичними певні обставини тощо. Така позовна вимога обов'язково має супроводжуватися додатковою вимогою, яка змінює, припиняє чи поновлює право.
Позивач вважає, що додатковою (до вимоги про визнання удаваним правочину) вимогою, яка змінює, припиняє чи поновлює право у даній справі є вимога про встановлення факту укладення договору оренди (найму) торгових площ з дати укладання договору №5031 - 08.11.2017. Проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту укладення договору оренди (найму) торгових площ з дати укладання договору №5031 - 08.11.2017 - не може вважатися «додатковою» вимогою, яка змінює, припиняє чи поновлює право, оскільки вся прохальна частина позову позивача направлена на встановлення юридичного факту, а не на захист/зміну/припинення чи поновлення права, вимог про захист/зміну/припинення чи поновлення права позивачем не заявлено, з огляду на що суд дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо заяви відповідача за вх.№30135/21 від 10.11.2021 про застосування позовної давності, господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За вимогами ч.3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Положеннями ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Згідно зі ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Господарський суд, перш ніж застосовувати позовну давність, повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Надаючи оцінку правовим позиціям сторін у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав спливу позовної давності. Водночас господарський суд приймає до уваги, що спірні правовідносини сторін у справі мають триваючий характер у часі.
За таких обставин господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Полковнікової Людмили Володимирівни з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є підставою для відмови в позові.
Інші наявні матеріали справи вищевикладених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Полковнікової Людмили Володимирівни відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 29 грудня 2021 р.
Суддя Ю.С. Бездоля