"23" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2577/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Липи Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: адвокат Славінський А.В. - ордер,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2577/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Саузен Глас Україна» (вул. Дунаєвського, № 1, м. Одеса, 65069, ЄДРПОУ 42347392)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкол БВК Компані» (вул. Бугаївська, № 35, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 42378771)
про стягнення 1 014 331,23 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
5.08.2021 за вх.№2669/21 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Саузен Глас Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкол БВК Компані», в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 1 014 331,23 грн. вартості майна, переданого на зберігання за договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 1 листопада 2018 року між ним та ТОВ «ГЛАСС ПІВДЕНЬ ІНВЕСТ» був укладений договір про надання послуг відповідального зберігання № 1. При цьому позивач повідомив, що 17.03.2021 ТОВ «ГЛАСС ПІВДЕНЬ ІНВЕСТ» змінило своє найменування на ТОВ «Редкол БВК Компані», а також місцезнаходження, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, проте зміна реквізитів компанії, у тому числі зміна її назви, не є реорганізацією та не впливає на зобов'язання сторін за договором.
Також, позивач вказує, що на виконання умов договору, між позивачем та відповідачем були підписані та скріплені печатками наступні акти прийому-передачі товару: Акт прийому-передачі № 1 від 01 листопада 2018 року на суму 341 428,29 грн. та Акт прийому-передачі № 2 від 09 листопада 2018 року на суму 672 902,73 грн.
Вищезазначені акти прийому-передачі містять та підтверджують інформацію, щодо кількості переданого товару відповідачу на відповідальне зберігання, їх суму та посилання на основний Договір.
В додаток до цього, між сторонами договору в особі директорів товариств були власноручно написані та підписані розписки від 14.11.2018, які додатково, на думку позивача, свідчать про передачу встановленої кількості товару. Виходячи з цього, відповідач фактично отримав на відповідальне зберігання переданий позивачем товар на суму 1 014 331,02 грн., що підтверджується підписаними актами прийому-передачі №1 та № 2.
Однак, за ствердженням позивача, 01.03.2019 при відвідуванні адреси за якою зберігався товар, позивачем було встановлено відсутність переданого на зберігання товару, а тому ТОВ «Саузен Глас Україна» 10.05.2019 було спрямовано до відповідача претензію № 20/03-2, якою повідомило про порушення умов договору відповідального зберігання та просило у 10-ти денний термін перерахувати грошові кошти за отриманий товар у розмірі 1 014 331,23 грн., що відповідає розміру вартості переданого товару відповідно до вищезазначених актів прийому-передачі.
Відповідна претензія була вручена відповідачу 20.05.2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, але останній залишив її поза увагою та проігнорував, чим, на переконання позивача, порушив умови договору про надання послуг відповідального зберігання № 1, а позивач фактично залишився без свого товару та не володіє інформацією про його місцезнаходження. Такі дії відповідача суттєво порушують майнові права ТОВ «Саузен Глас Україна» та наносять великі матеріальні збитки.
Позивач наголошує, що ТОВ «Редкол БВК Компані» порушило пункти 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3,2.1.5,2.1., 5.2., 6., 6.1., 6.2 договору про надання послуг відповідального зберігання № 1.
Одночасно позивач зауважив, що не мав змогу виконати приписи пункту 6.3 договору, оскільки налагодити конструктивну комунікацію з відповідачем не вдалось, в наслідок чого складання акту втрати товару, передбаченим відповідним пунктом, залишилось неможливим.
Так само, ТОВ «Саузен Глас Україна» неодноразово, шляхом проведення перемовин з відповідачем, намагалось врегулювати спірні моменти, а саме повернути товар та отримати інформацію про його місцезнаходження, але відповідач відмовлявся виконувати умови укладеного договору зберігання, що стало підставою для пред'явлення відповідного позову до відповідача, оскільки позивач потребує судового захисту своїх прав.
Наразі позивач стверджує, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивачу було завдано матеріальну шкоду у розмірі 1 014 331,23 гри. Протиправність полягає у тому, що ТОВ «Редкол БВК Компані» порушило положення цивільного та господарського законодавства, оскільки за договором зобов'язалось на виконання певних дій, але проігнорувало принципи договірного права у правовідносинах з позивачем.
Виною у даному випадку є психічне відношення керівника юридичної особи відповідача до фактичного порушення ним норм закону та прав чи інтересів позивача, а також свідомого розуміння настання негативних наслідків у ТОВ «Саузен Глас Україна».
Причинно-наслідковий зв'язок полягає у тому, що внаслідок порушення умов договору, укладеного з позивачем, останньому була завдана матеріальна шкода, яка складається з вартості товару, що була передана відповідачу на відповідальне зберігання.
Виходячи з цього, позивач вважає, що в діях ТОВ «Редкол БВК Компані» існують ознаки чотирьох загальних умов відповідальності, що утворюють відповідну формулу, необхідну для відшкодування збитків, що були завдані ТОВ «Саузен Глас Україна».
Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 року позовна заява вх.№ 2669/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Саузен Глас Україна» залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
06.09.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№23358/21), із змісту якої вбачається усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 30.08.2021.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.08.2021 було прийнято позовну заяву (вх.№ 2669/21) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2577/21. Справу №916/2577/21 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "05" жовтня 2021 року о 12:00 год.
05.10.2021 у підготовчому засіданні по справі № 916/2577/21 оголошено протокольну ухвалу про перерву до 21.10.2021 о 12:40 год., про що було відображено в протоколі судового засідання та повідомлено ТОВ «Редкол БВК Компані» ухвалою суду від 05.10.2021 в порядку ст. 120 ГПК України.
Підготовче засідання по справі №916/2577/21, призначене на 21 жовтня 2021 року о 12:40 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді з 18.10.2021 по 22.10.2021 у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2021 призначено підготовче засідання у справі № 916/2577/21 на 04 листопада 2021 року о 14:20 год.
04.11.2021 в підготовчому засіданні проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі №916/2577/21 на 30 днів за ініціативою суду. Крім того, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2577/21 до судового розгляду по суті на 25.11.2021 об 11:20 год., про що відповідача повідомлено відповідною ухвалою суду від 05.11.2021, постановленою у відповідності до ст. 120 ГПК України.
22.11.2021 на електронну пошту Господарського суду Одеської області надійшли пояснення ТОВ «Саузен Глас Україна» (вх. № 31358/21), які судом були долучені до матеріалів справи.
25.11.2021 під час розгляду справи № 916/2577/21 по суті судом проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 09.12.2021 об 11:20 год. Того ж дня ТОВ «Редкол БВК Компані» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі №916/2577/21 було повідомлено відповідною ухвалою суду в порядку ст. 120 ГПК України.
09.12.2021 до Господарського суду Одеської області відповідачем надано клопотання (вх. № 33321/21) про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом було задоволено та 13.12.2021 надано можливість представнику ТОВ «Редкол БВК Компані» ознайомитись з матеріалами справи № 916/2577/21 та зробити необхідні копії.
Крім того, 09.12.2021 відповідачем до суду надано клопотання (вх. № 33322/21) про відкладення розгляду справи у зв'язку з необізнаністю відповідача з матеріалами справи, що унеможливило формування відповідної правової позиції.
Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.11.2021 у справі № 916/2577/21 на "09" грудня 2021 року об 11:20 год., не відбулося у зв'язку з анонімним повідомленням про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі суду.
09.12.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено судове засідання по суті у справі № 916/2577/21 на "23" грудня 2021 року о 12:00 год.
22.12.2021 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву (вх. № 34688/21 від 22.12.2021).
23.12.2021 року від позивача на електронну пошту суду надійшло клопотання (вх. № 34848/21) про відкладення розгляду справи у зв'язку із погіршенням стану здоров'я представника позивача, що зумовлено ознаками гострого респіраторного захворювання, а тому останній позбавлений можливості прибути в судове засідання.
Розглядаючи заяву про відкладення розгляду справи, суд звертає увагу, що явка представників в судове засідання не визнавалася обов'язковою. Сторони реалізують процесуальне право на участь в судовому засіданні на період карантину в режимі відеоконференції поза межами приміщенні суду в іншому суді, який є найбільш наближений до місцезнаходження представника, або поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Порядок участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції визначено у ст. 197 ГПК України.
Крім того, сторони мають право, серед іншого, подавати докази, заяви та клопотання, надавати пояснення суду, в яких наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.
Відтак, при вирішенні клопотання судом враховано, що явка представників у засідання обов'язковою не визнавалася; до клопотання не додано жодних доказів у його підтвердження; представник позивача надав свої пояснення під час оголошення вступної промови та не був позбавлений права взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а також, беручи до уваги закінчення строку розгляду справи № 916/2577/21 по суті, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
При цьому, суд зазначає, що відзив відповідача на позов (вх. № 34688/21 від 22.12.2021) судом долучений до матеріалів справи.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
22.12.2021 (з пропущенням встановленого судом строку) відповідачем було надіслано до суду відзив на позовну заяву на стадії судового розгляду справи по суті.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Приписами частин 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Однак, відповідачем до відзиву не додано відповідне клопотання про поновлення пропущеного ним процесуального строку, оскільки відзив відповідачем надіслано до суду вже після спливу строку, встановленого ст. 165 ГПК України.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи клопотання відповідача про поновлення пропущеного ним процесуального строку, відзив поданий відповідачем, долучений до матеріалів справи без надання йому відповідної правової оцінки.
В судовому засіданні 25.11.2021 позивач виступив із вступною промовою, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.
Під час розгляду справи по суті відповідач виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В судове засідання, призначене на 23.12.2021р., позивач не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
23.12.2021 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
01.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Саузен Глас Україна» (позивач, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гласс Південь Інвест» (відповідач, зберігач) укладено договір № 1 про надання послуг відповідального зберігання, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності поклажодавця (далі - товар) (п. 1.1. договору)
Згідно п. 1.2. договору товаром є: скло різного типу, дзеркало або інші матеріали та обладнання.
Пунктами 1.3., 1.4. договору встановлено, що зберігай здійснює зберігання товару за наступною адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8-Б. Поклажодавець зобов'язується провести оплату за надані послуги в розмірі та терміни, визначені умовами договору.
Крім того, підпунктами 2.1.1. - 2.1.6. пункту 2.1. договору передбачено, що зберігач зобов'язаний забезпечити схоронність товару поклажодавця та вчасно вживати заходів по запобіганню ушкодження, псування і втрати товару. Вчасно повідомляти поклажодавця про обставини, що загрожують схоронності товару та забезпечити стан складських приміщень, де зберігається товар поклажодавця, у відповідності будівельним, технічним, протипожежним, санітарним нормам, правилам техніки безпеки. Зберігач не має права без попередньої письмової згоди з поклажодавцем міняти місце зберігання товару. У випадку припинення дії цього договору за вимогою поклажодавця повернути останньому весь товар зі зберігання.
Відповідно до п.п. 3.1. - 3.4 договору передача товару на відповідальне зберігання здійснюється за товарно-транспортною накладною та актом приймання-передачі товару, який є додатком до такої накладної. Зняття товару зі зберігання здійснюється в місці зберігання товару за актами приймання-передачі. Кількість і вартість (заставна) товару, який передається на відповідальне зберігання, зазначається в актах приймання-передачі. Сторони проводять інвентаризацію товару поклажодавця на складі зберігача, результати якої оформляються сторонами інвентаризаційною відомістю на товар.
За умовами п. 5.2. договору зберігач не має права використовувати товар, переданий на зберігання, у власному виробничому або господарському обороті.
Згідно п. 6.1. договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором у розмірі завданих збитків. Збитки підлягають відшкодуванню в повній сумі окремо від встановлених даним договором сум на відшкодування пені.
Пунктом 6.2. договору встановлено, що зберігач зобов'язаний відшкодувати поклажодавцю товару, прийнятого на відповідальне зберігання, збитки в разі:
1) втрати (нестачі) товару - в розмірі вартості втраченого товару або товару, якого не вистачає;
2) пошкодження товару - в розмірі суми, на яку знизилась його вартість.
У випадку виявлення факту втрати (нестачі) товару уповноважені представники сторін складають Акт. Для визначення обсягів втрат фактичні залишки товару на складі будуть порівнюватись із різницею між обсягами товару, які надійшли на склад зберігала та були передані поклажодавцю відповідно до товарно-супровідних документів, актів приймання-передачі товару та попередніх актів звірки залишків товару. Вартість втраченого товару буде встановлюватись за вартістю переданого на зберігання товару згідно актів приймання-передачі (п. 6.3. договору № 1 від 01.11.2018).
При цьому, пунктом 6.6. договору сторони погодили, що за втрату товару зберігач сплачує поклажодавцю його вартість в подвійному розмірі від вартості, вказаної в актах приймання-передачі товару, переданого на зберігання.
Відповідно до п.9.1. договору він набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 01 березня 2019р., але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Як вбачається з п. 9.2. договору цей договір може бути достроково, в односторонньому порядку, за письмовою заявою поклажодавця, припинений, якщо: зберігач ухиляється чи необґрунтовано не допускає поклажодавця для проведення інвентаризації товару. В цьому випадку договір припиняє свою дію в день отримання зберігачем вищезазначеної письмової заяви поклажодавця про дострокове припинення дії цього договору.
01.11.2018 між ТОВ «Гласс Південь Інвест» та ТОВ «Саузен Глас Україна» було підписано акт прийому-передачі № 1, з якого вбачається, що відповідачу було передано на відповідальне зберігання товар: дзеркала скляні, без рам, тип EXTRA CLEAR SILVER MIRROR, завтошки 5мм в кількості 1 906, 74 м2 на загальну суму 341 428,49 грн.
Також, 09.11.2018 між ТОВ «Гласс Південь Інвест» та ТОВ «Саузен Глас Україна» було підписано акт прийому-передачі № 2, з якого вбачається, що відповідачу було передано на відповідальне зберігання товар: скло термічно поліроване листове, необроблене, безкольорове, неармоване, тип ULTRA CLEAR FLOAT у кількості 2 563,51 м2 на суму 234 561,17 грн.; скло термічно поліроване листове, необроблене, безкольорове, неармоване, тип ULTRA CLEAR FLOAT в кількості 1 709,00 м2 на суму 216 482,45 грн.; скло термічно поліроване листове, необроблене, безкольорове, неармоване, тип ULTRA CLEAR FLOAT, кількість 1 320,59 м2 на суму 221 859,12 грн.
ТОВ «Саузен Глас Україна» направлено на адресу відповідача претензію № 20/03-2 від 20.03.2019, відповідно до якої позивачем зазначено, що 01.03.2019 при відвідуванні адреси: м. Одеса, вул. Моторна, 8-Б було встановлено відсутність поставленого товару, а тому провести інвентаризацію товару не представилось можливим. Крім того, позивач просив в 10-денний термін перерахувати грошові кошти у розмірі 1014331,23 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Саузен Глас Україна».
При цьому, в матеріалах справи відсутні належні докази направлення позивачем вказаної претензії № 20/03-2, окрім рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 6500705952587, яке отримано невідомою особою 20.05.2019.
Також, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 17.03.2021 відповідачем була проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зокрема, зміна найменування юридичної особи та її місцезнаходження.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Приписами ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
У силу вимог ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Відповідно до ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Крім того, згідно зі ст.953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Положеннями статей 224, 225 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання. Правовідносини, що склались між сторонами є правовідносинами зі зберігання майна.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт укладання договору про надання послуг відповідального зберігання №1 від 01.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Саузен Глас Україна» (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гласс Південь Інвест» (наразі ТОВ «Редкол БВК Компані», зберігач), а також факт передачі позивачем відповідачу товару для відповідального зберігання, про що сторонами підписано акут прийому-передачі до договору відповідального зберігання №1 від 01.11.2018.
Акти прийому-передачі до договору відповідального зберігання №1 від 01.11.2018 підписані сторонами без зауважень та заперечень, скріплені печатками підприємств.
Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
Так, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача щодо неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі зберігання товару, що стало причиною втрати товару, зокрема, його фактичної відсутністю за адресою зберігання в м. Одеса.
При цьому, породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування шкоди вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та шкодою полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення шкоди як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності такої шкоди та обґрунтованості її розміру.
З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність шкоди в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та шкодою. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Враховуючи обрану позивачем у справі правову позицію, суд зауважує, що якщо, як стверджує позивач, він встановив факт ненадання відповідачем послуг за договором та факт незбереження ним майна позивача, то в інтересах саме позивача було би надіслати відповідачу якнайшвидше вимогу із його мотивованими зауваженнями для того, щоб відповідач: а) вжив заходи для усунення недоліків послуг за договором, якщо такі були; б) вжив заходи для розшуку майна, яке було передано позивачем відповідачу за договором на зберігання, якщо позивач вважав таке майно втраченим відповідачем; в) повернув майно позивачу за договором.
Суд зазначає, що жодної вимоги позивача, зокрема щодо проведення інвентаризації товару чи його повернення поклажодавцю, у матеріали справи сторонами не подано.
Крім того, суд критично оцінює твердження позивача, що 01.03.2019 при відвідуванні адреси зберігання товару, ним було встановлено відсутність переданого на зберігання товару, оскільки ним також не подано жодного доказу на підтвердження вказаної обставини та позивачем не доведено факт втрати або пошкодження товару, переданого на зберігання
Суд також не приймає до уваги доводи позивача щодо неможливості виконати приписи п. 6.3. договору та скласти акт втрати товару, оскліьки налагодити конструктивну комунікацію з відповідачем не вдалось
Як стверджує позивач, він неодноразово, шляхом проведення перемовин з відповідачем, намагався врегулювати спір та повернути товар чи отримати інформацію про його місцезнаходження, проте відповідач відмовлявся виконувати умови укладеного між ними договору.
Суд вважає такі твердження позивача безпідставними, оскільки як свідчать матеріали справи, будь-яке інше листування між сторонами з приводу повернення позивачу товару, надання представникам позивача доступу до приміщень, де зберігається товар, для проведення інвентаризації товару чи встановлення його фактичного місцезнаходження не здійснювалось, доказів того, що відповідач чинив перешкоди у поверненні позивачу товару останній не надав.
Доводи позивача щодо порушення відповідачем пунктів 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.5., 2.1., 5.2., 6.1., 6.2. договору про надання послуг відповідального зберігання також не підтверджені жодними доказами,
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, у справі №908/1879/17 від 04.03.2021.
За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факт виникнення у відповідача обов'язку зі сплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саузен Глас Україна» грошових коштів у сумі 1014331,23 грн. на підставі п. 6.2 договору про надання послуг відповідального зберігання №1 від 01.11.2018, оскільки належних та допустимих доказів надсилання позивачем відповідачеві письмової вимоги про повернення товару, використання відповідачем переданого на зберігання товару, його втрати або пошкодження позивачем суду під час судового розгляду справи не надано. Відповідно, відсутні правові підстави для вимоги щодо грошової компенсації теоретично неповернутого відповідачем товару.
Крім того, суд зауважує, що з урахуванням положень п.9.1. договору про надання послуг відповідального зберігання №1 від 01.11.2018, він припинив свою дію 01.03.2019, отже у відповідача припинився обов'язок щодо збереження товару та на підставі ст.948 ЦК України поклажодавець повинен був забрати майно від зберігача, однак, протягом двох років після закінчення договору долею майна позивач не цікавився, не вчиняв дій, що вказують на намір повернути майно, протилежного суду не доведено.
При цьому, суд оцінює претензію позивача від 20.03.2019 №20/03-2 критично, оскільки, повідомлення такого змісту (із вимогою про сплату грошових коштів в розмірі 1014331,23 грн.) позивач направив відповідачу лише 10.05.2019, як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, тобто після закінчення строку дії договору, встановленого в п.9.1 (01.03.2019), по закінченню якого позивач як поклажодавець відповідно до ст.948 ЦК України вже повинен був забрати майно у відповідача.
Крім того, надане позивачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання відповідачем вищевказаної претензії судом не приймається в якості доказу отримання відповідачем вказаної поштової кореспонденції, оскільки жодним чином не підтверджено факт здійснення оператором поштового зв'язку поштового відправлення для пересилання та відправки вказаного документу.
Таким чином, виходячи з умов договору можна дійти висновку, що строк зберігання товару відповідає строку дії договору та закінчився 01.03.2019.
З аналізу структурної побудови Цивільного кодексу України, а саме щодо обов'язків сторін договору зберігання, можна зробити висновок, що після закінчення строку зберігання, першою стороною у якої виникає будь-який обов'язок відносно речі є поклажодавець. Тобто, зацікавленою стороною у повернені речі є саме поклажодавець, а не зберігач цієї речі.
При цьому, як вище зазначено, позивач не надав доказів того, щоб він звертався до відповідача по закінченню строку дії договору, раніше цього чи в подальшому, щоб виконати своє зобов'язання, як поклажодавця, по поверненню майна, переданого позивачем відповідачу за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання.
Отже, суд прийшов до висновку, що із встановлених судом обставин та наявних у справі доказів, не вбачається, що позивач повідомляв відповідача про наявність у ТОВ «Саузен Глас Україна» зауважень до послуг відповідача за договором або вчиняв інші дії для повернення позивачу майна, яке було передане ним відповідачу за договором.
Звідси, з огляду на закінчення дії договору №1 від 01.11.2018, не знайшло свого підтвердження твердження позивача про порушення відповідачем його умов в частині незбереження переданого на зберігання майна, оскільки такі зобов'язання відповідача припинилися із закінченням строку чинності договору.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Сама лише відсутність заперечень учасника судового процесу щодо тих чи інших обставин (наприклад, неподання відзиву на позовну заяву) не свідчить про визнання ним таких обставин: "мовчазне" визнання обставин зі змісту процесуального закону не випливає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з вищенаведених мотивів.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).
Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
З огляду на викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача вартості переданого на зберігання товару в сумі 1014331,23 грн недоведеною, відтак правові підстави для її задоволення у суду відсутні.
Судові витрати у зв'язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача, згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.У задоволенні позову - відмовити.
2. Судові витрати по справі № 916/2577/21 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Саузен Глас Україна» (вул. Дунаєвського, № 1, м. Одеса, 65069, ЄДРПОУ 42347392)
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повний текст рішення складено 31 грудня 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський