ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/22201/21
провадження № 3/753/9772/21
"20" грудня 2021 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Котвицький В.Л., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №208428, ОСОБА_1 , 13.09.2021 о «10» год. «01» хв., в м.Києві по вул. Славгородській, 54, керував автомобілем ВАЗ 2103, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння (неприродна блідість, координації рухів, зіниці очей не реагують на світло, сповільненість, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження медичного огляду для визначення стану наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Харчук О.П. в судовому засіданні просив закрити провадження у справі, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. При цьому послався, що працівниками УПП було повідомлено ОСОБА_1 , що він у відповідності до вимог чинного законодавства України має повноцінне право відмовитись від проходження огляду на стан сп'яніння. Крім того, ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом та порушено його право на професійну правничу допомогу, а також порядок направлення ОСОБА_1 для проходження огляду на стан сп'яніння.
Допитана у якості свідка ОСОБА_2 та сам ОСОБА_1 підтвердили вказані обставини.
Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного висновку.
Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
З положень ч. 1 ст. 130 КУпАП слідує, що адміністративна відповідальність у даному випадку передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції затвердженої Наказом МВС 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Відповідно до норм даної Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться:
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом;
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов спеціальну підготовку (тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством).
У разі відмови водія від огляду з використанням спеціального технічного засобу поліцейський повинен залучити двох свідків, які можуть засвідчити факт відмови водія від проходження огляду, при цьому вони мають засвідчити та у них відбираються письмові пояснення з викладенням обставин того: в який спосіб водію пропонується пройти огляд; які є підстави в поліцейського для проведення огляду; з яких причин водій відмовився від огляду; в котрій годині йому було запропоновано та коли водій відмовився.
Крім того, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу - направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров'я і відповідають установленим МОЗ вимогам. (п. 6 Порядку).
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Пунктом 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого Постановою КМУ № 1103 від 17.12.2008 року встановлено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Порядок вчинення дій співробітниками поліції досить чітко унормовано: спочатку огляд на місці зупинки транспортного засобу - доставлення водія до медичного закладу для проведення огляду - складання протоколу про адміністративне правопорушення, а з урахуванням положень статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, недодержання такого порядку тягне за собою наслідком визнання недопустимими одержаних у такий спосіб доказів.
Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а саме з протоколу про адміністративне правопорушення, та з пояснень наданих в судовому засіданні самим ОСОБА_1 , захисником особи, що притягається до адміністративної відповідальності, та підтверджених допитаною судом свідком ОСОБА_2 , працівниками поліції не пропонувалось пройти огляд на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я, вони навпаки повідомили ОСОБА_1 про те, що він у відповідності до вимог чинного законодавства України має повноцінне право відмовитись від проходження огляду на стан сп'яніння
З метою перевірки пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду викликались: інспектор взводу № 1 роти № 6 батальйону № 1 полку № 1 УПП в м. Києві Буслов О.В., який 13.09.2021 склав протокол серії ААБ №208428 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та інспектор роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 УПП в м. Києві Жижиленко С.Ю., який 19.09.2021 відбирав пояснення у свідків події. Однак, вказані особи до суду не з'явились, були належним чином повідомлені про час, день та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.
В якості доказу вчинення ОСОБА_1 правопорушення до матеріалів протоколу доданий відеодиск із записом відео з нагрудної камери АА-00833. Проте на переглянутому відео є лише короткий фрагмент, на якому зафіксований момент відмови ОСОБА_1 проходити медичний огляд. Інших обставин оформлення протоколу відеозапис не містить.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно до п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо).
За змістом підпунктів 1) та 2) розділу VII Інструкції № 1026 поліцейським забороняються самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носіїв, зміна їх системної дати та часу, а також примусове виключення відеореєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб.
Згідно до п. 2 розділу І Інструкції № 1026 застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою, в т.ч. попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Аналіз цієї норми дає підстави стверджувати, що за допомогою відеореєстратора повинна фіксуватись уся процедура виявлення та фіксації адміністративного правопорушення.
З огляду на вищевикладене, вбачається, що працівники поліції під час виконання своїх службових обов'язків порушили вказані вище вимоги Інструкції № 1026, оскільки неодноразово примусово вимикали відеореєстратори, а також не зафіксували усі обставини події, факту керування транспортним засобом та усієї процедури оформлення адміністративного протоколу.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського, долучений до матеріалів протоколу, не може бути прийнятий до уваги, оскільки не є належним та допустимим доказом, оскільки здійсненийі з порушенням «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису», а саме: відеозаписи не є безперервними, що свідчить про самовільне видалення частини відеоматеріалу або примусове відключення. Вказані відеозаписи не можуть бути беззаперечними самостійними доказами вчинення або невчинення адміністративного правопорушення.
Судом з УПП м. Києва витребовувався повний відеозапис подій щодо зупинки водія ОСОБА_1 працівниками поліції, обстеження його на стан сп'яніння та обставин складення протоколу (вих. № 87655/21-Вих від 06.12.2021). Проте з УПП м. Києва вказані докази до суду не надійшли.
Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 було запропоновано чи направлено на огляд до найближчого закладу охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
А відтак, наявні підстави вважати, що під час складання протоколу було порушено вимоги «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду, які б вказували «поза розумним сумнівом» про порушення особою п. 2.5 ПДР здобуто не було та суду не надано.
Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
За таких умов суд, відповідно до положень ст. 251 КУпАП, ст. 62 Конституції України вважає такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з їх не відповідністю нормам ст. 256 КУпАП, положенням Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції затвердженої Наказом МВС 09.11.2015 року № 1452/735 та виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
За таких обставин, враховуючи викладене, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності відсутній склад адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, ОСОБА_1 звільняється від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а провадження у справі закривається в зв'язку з недоведеністю наявності в діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 6, 33-35, 130, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 283-285 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суд,-
Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-291 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя В.Л. Котвицький