Єдиний унікальний номер:441/940/21
Провадження № 2-а/448/21/21
Іменем України
28.09.2021 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кічака Ю.В.
при секретарі судових засідань Керницькій Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська справу за позовною заявою представника позивача - адвоката Гриньо Михайла Івановича, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - інспектор СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшого сержанта поліції Труба Ігор Григорович, про визнання протиправною та скасування постанови серії БАБ №073866 від 26.04.2021р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гриньо М.І. звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що постановою інспектора СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшого сержанта поліції Труби І.Г. серії БАБ №073866 від 26.04.2021р. позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчинення правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в розмірі 20400 гривень, зокрема за те, що він 26.04.2021р. о 04год.55хв. по вул.Авіаційній, 55 в м.Городок керував автомобілем марки «VOLKSWAGEN», р.н. НОМЕР_1 без права керування транспортним засобом, будучи позбавленим права керування Пустомитівським районним судом, чим своїми діями порушив п.2.1а Правил дорожнього руху України.
Вказує, що зазначена постанова є протиправною і необґрунтованою, так як прийнята без будь-яких доказів вчинення даного правопорушення позивачем, а тому така підлягає скасуванню, оскільки 26.04.2021р. о 04год.55хв. позивач ОСОБА_1 автомобілем марки «VOLKSWAGEN», р.н. НОМЕР_1 , взагалі не керував, а такий був припаркований на прилеглій до будинку території.
Покликається на те, що з оскаржуваної постанови вбачається, що така не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення і у такій не зазначено жодних доказів, на підставі яких було зроблено висновок про вчинення позивачем ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, в тому числі письмових пояснень свідків або ж фото і відеозаписів, зокрема в графі оскаржуваної постанови «до постанови додаються» відсутні будь-які відомості про докази, які додаються на обґрунтування винесеної постанови.
Стверджує, що єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано нібито вчинене позивачем порушення правил дорожнього руху. Однак така є предметом спору, а тому не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних у ній.
Покликається на те, що оскільки у справі не має доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, то склад цього правопорушення відсутній.
З огляду на наведене, просить визнати протиправною та скасувати постанову інспектора СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшого сержанта поліції Труби Ігоря Григоровича серії БАБ №073866 від 26.04.2021р. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.126 КУпАП, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи міститься ордер про надання правової допомоги, згідно якого його інтереси представлятиме представник адвокат Гриньо М.І. Також в матеріалах справи міститься заява адвоката Гриньо М.І., в якій такий зазначає, що підтримує позовні вимоги свого довірителя та просить такі задовольнити, а також здійснити розгляд справи без участі сторони позивача. Крім того, просить суд при постановленні рішення у справі стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати, а саме сплачений судовий збір та витрати за надання правової (правничої) допомоги.
Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у Львівській області в судове засідання не з'явився, хоча був своєчасно і належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення. Про причин неявки не повідомив, клопотання про розгляд справи за відсутності представника чи про відкладення розгляду не подали, відзиву не надіслали.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - інспектор СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшого сержанта поліції Труба Ігор Григорович в судове засідання призначене на 28.09.2021р. повторно не з'явився, хоча був своєчасно і належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення. Про причин неявки не повідомив, клопотання про розгляд справи за його відсутності чи про відкладення розгляду не подав, пояснень не надіслав. Під час розгляду справи у попередньому судовому засіданні (30.08.2021р.) надіслав телефонограму, згідно якої просив суд розгляд справи відкласти у зв'язку із зайнятістю на роботі.
Ухвалою судді від 04.06.2021 року було постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, проводити розгляд справи з врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності (стаття 286 Кодексу адміністративного судочинства України(далі КАС).
Ухвалою суду від 05.07.2021р. замінено первісного відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції на належного відповідача - Головне управління Національної поліції у Львівській області.
Станом на 28.09.2021р. відзив на позов від відповідача до суду не надійшов, а тому суд розглядає справу за наявними у справі письмовими доказами.
Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що інспектором СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшого сержанта поліції Трубою І.Г. була винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №073866 від 26.04.2021р., в якій зазначено, що 26.04.2021р. о 04:55год. водій ОСОБА_1 (позивач) керував т.з. марки «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з. НОМЕР_1 по вул.Авіаційній, 55 у м.Городок без права керування транспортним засобом, будучи позбавленим права керування Пустомитівським районним судом, чим порушив п.2.1«а» ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ч.4 ст.126 КУпАП.
Згідно з постановою до позивача ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху (далі ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У п.1.10 даних правил вказано, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Згідно п.2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
При цьому диспозицією ч.4 ст.126 КУпАП передбачено, що відповідальність за вчинення такого настає за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Суд звертає увагу, що вказані норми КУпАП передбачають відповідальність за умисний характер дій водія, тобто коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Заперечуючи свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, позивач ОСОБА_1 покликається на те, що у вищевказаний день не керував т.з. марки «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з. НОМЕР_1 , а такий був припаркований на прилеглій до будинку території, з огляду на що вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення. Крім того, доказів такого порушення відповідач йому не надав, що підтверджується також спірною постановою по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №073866 від 26.04.2021р., у якій в графі «До постанови додаються» не зазначено будь-яких доказів, що додаються на обґрунтування постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення; технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження, відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Також повинна містити найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395 затверджено «Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», яка визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Згідно п.4 розділу І наведеної Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч.4 ст.126 КУпАП.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 2 розділу ІІІ наведеної Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 9, 10 розділу ІІІ наведеної Інструкції передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п.2 р.IV Інструкції зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати вимогам статті 283 КУпАП.
Відповідно до п.5 р.IV Інструкції постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції. За наявності технічної можливості після винесення постанови в електронній формі у вигляді стрічки на мобільному логістичному пристрої відображається двовимірний штрих-код (QR-код), що містить інформацію з реквізитами для сплати штрафу. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи (стаття 285 КУпАП). Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається поштою рекомендованим листом особі, стосовно якої її винесено. Копія постанови в той самий строк вручається або надсилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під підпис. У разі якщо копія постанови надсилається, про це робиться відповідна відмітка у справі (стаття 285 КУпАП). У випадках, передбачених статтею 258 КУпАП, копія постанови у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення (стаття 285 КУпАП).
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно вимог ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, як вбачається із матеріалів справи, правопорушення зафіксовано не в автоматичному режимі та у спірній постанові не зазначено про обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, у такій відсутні будь-які відомості про докази, які додаються на обґрунтування винесеної постанови (що підтверджується самою постановою, графа «До постанови додаються»), окрім цього позивач ОСОБА_1 заперечував встановлене інспектором правопорушення.
Всупереч встановленому КАС обов'язку доказування, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності його дій при розгляді справи про адміністративне правопорушення, доказів, які б підтвердили вказані обставини та спростовували твердження позивача, а саме як і пояснень самих працівників патрульної служби, які перебували під час патрулювання в одному екіпажі, так і покази інших свідків, які були безпосередніми очевидцями вчиненого позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
Отже, з досліджених судом матеріалів вбачається, що 26.04.2021 року інспектором СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшого сержанта поліції Трубою І.Г. винесено постанову серії БАБ №073866 відносно позивача ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП.
Не погодившись з інкримінованим правопорушенням позивач ОСОБА_1 заперечує свою вину та звернувся до суду.
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію», передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
При цьому, судом також враховуються вимоги п.6 розд. ІІ, п.2 розд.ІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затв.Наказом МВС 18.12.2018 р. №1026, де визначено, що: під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому портативного відеореєстратора та не допускає його розряджання.
Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Як вбачається з оскаржуваної постанови відповідачем на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбачено ч.4 ст.126 КУпАП доказів, в тому числі і відеофіксації правопорушення до цієї постанови не додавалося та в матеріалах справи відсутні.
Тобто, фактично відсутні будь-які докази які б вказували на вчинення позивачем правопорушення зазначеного у постанові серії БАБ №073866 від 26.04.2021р.
Саме по собі описання відповідачем в оскаржуваній постанові складу адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, передуванню якому і є фіксування цього правопорушення.
Отже, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не виконав.
Крім того, відповідно до ст.32 Закону №580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або/ документів, що підтверджують відповідне право особи тільки у зв'язку із тим, якщо для цього є відповідні підстави.
Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у ст. 35 Закону №580-VIII. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Так, п.п.1, 3 ч.1 зазначеної статті визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху або якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення тощо.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Аналіз вищенаведених положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів, в тому числі посвідчення водія є неправомірними.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а.
Так, суду не надано жодних доказів, щодо зупинки працівником поліції позивача ОСОБА_1 та вимагання у останнього пред'явлення посвідчення водія.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Саме до таких висновків дійшов Верховний суд (положення викладено у постанові Верховного суду від 30 травня 2018 року справа №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).
Згідно правової позиції ВС/КАС у справі №678/991/17 від 15.11.2018р. відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.
Відповідно до правових позицій Верховного суду від 23.10.2019р. по справі №357/10134/17 та від 11.12.2019р. по справі №761/41786/16а, - відсутність доказів свідчить про недоведеність правопорушення.
Статтею 286 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З врахуванням викладеного, суд приходить до переконання, що постанова про накладення адміністративного стягнення не підтверджена належними доказами скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, така складена з порушенням норм статті 283 КУпАП, без дотримання вимог статей 245, 258, 268, 276, 280 КУпАП, не може вважатися такою, що відповідає чинному законодавству у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому суд, відповідно до вимог п.3 ст.293 КУпАП, п.3 ч.3 ст.286 КАС України скасовує вказану постанову і закриває справу про адміністративне правопорушення.
Що ж стосується стягнення судових витрат, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції №53 від 06.05.2021 року, позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 454 грн., який підлягає стягненню на користь останнього (позивача).
Крім того, представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 6000,00 грн., а том, суд звертає увагу, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).
Частиною 2 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката закріплено у частині 5 статті 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.12.2012 № 5076-VI (далі Закон 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Суд додатково зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 у справі №201/14495/16-ц.
Таким чином, як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 06.05.2021 року; акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) №4 від 15.07.2021 року та квитанцію про оплату наданих адвокатом послуг.
Відповідно до акту приймання-передачі послуг (виконаних робіт) від 15.07.2021 року, адвокатом Гриньо Михайлом Івановичем було надано наступні послуги:
- попередня консультація - 500 гривень;
- вивчення та правовий аналіз документів та інші дії консультативного характеру 1000 гривень;
- підготовка до складання процесуальних документів 500 гривень;
- складання позовної заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення 1500 гривень;
- представництво інтересів в суді, участь в судових засіданнях 2500 гривень.
Винагорода адвоката склала 6000.00 грн.
З огляду на наведене, перевіривши зміст наведених документів, суд приходить до висновку, що з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), складності справи (зокрема, що предметом розглядуваного спору, є оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, якою на позивача накладено стягнення в сумі 20400 грн., тобто спір належить до категорії незначної складності) та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, суд приходить до висновку, що виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, суд вважає, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є завищеною, а тому позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладено, керуючись статтями 1, 6, 77, 132, 139, 241-246, 286, 295 КАС України, суд -
Позов представника позивача - адвоката Гриньо Михайла Івановича, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - інспектор СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшого сержанта поліції Труба Ігор Григорович, про визнання протиправною та скасування постанови серії БАБ №073866 від 26.04.2021р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №073866 від 26.04.2021року, винесену інспектором СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старшим сержантом поліції Трубою Ігорем Григоровичем, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок та 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, місцезнаходження: 79007, м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ:40108833.
Третя особа: інспектор СРПП ВнП №2 Львівського районного управління поліції старший сержант поліції Труба Ігор Григорович, місце служби за адресою: м.Городок, вул.М.Гайдамаків, 9, Львівської області.
Суддя Ю.В. Кічак