ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 грудня 2021 року м. Київ № 640/26375/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі-відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової допомоги до 05.05.2021 року у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачеві щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05.05.2021 років у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми;
- стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача 4000 (чотири тисячі) гривень витрат на правову допомогу та 1000 (одну тисячу) гривень моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є учасником бойових дій, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, відповідач протиправно виплатив грошову допомогу у неповному розмірі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу протягом 15 днів надати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", позивачу була нарахована разова грошова допомога в розмірі 1491, 00 грн.
Вказано, що жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Центру встановлювати розміри щорічної грошової допомоги до 5 травня.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 20.12.2017.
Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що у 2021 році позивачем було отримано разову грошову допомогу до 5-го травня, передбачену Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в сумі 1 491,00 грн.
Не погоджуючись з розміром вказаної вище виплати, позивач звернувся з заявою до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо виплати разової грошової допомоги у належному розмірі.
У відповідь на звернення позивача, листом Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 19.08.2021 №051-044-Л-1835-14 позивачу повідомлено, що на виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Вам, як учаснику бойових дій, в 2020 році в розмірі 1390 грн та в 2021 році в розмірі 1491 грн здійснювалось на підставі списків, наданих Центральним управлінням Служби безпеки України, платіжними дорученнями на спеціальний рахунок Центрального управління.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (надалі - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
До 01 січня 1999 року зазначений Закон не містив норми щодо права осіб з інвалідністю війни на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, проте, 01 січня 1999 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-ХІV, яким статтю 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII доповнено частиною в наступній редакції: "щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Однак, підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (який набрав чинності 01 січня 2008 року) частину 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у такій редакції:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надалі, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаним вище рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-Р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з урахуванням наведеного, була відновлена дія редакції частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якої щорічно, до 5 травня, учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах п'яти мінімальних пенсії за віком.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголошував на тому, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, суд звертає увагу, що Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що "забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що з 27 лютого 2020 року приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та приписи статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції пункту 20 Розділу II Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Водночас, відповідно до Додатку до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325 (надалі - Постанова №325), встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується учасникам бойових дій у розмірі 1 491, грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Таким чином, на час виплати позивачу у квітні 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325.
При цьому суд зауважує, що дію наведеної вище норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо виплати особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році не зупинено, вона не втратила чинність, зміни до названого Закону законодавцем не вносились.
Відтак, виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325, а Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, що передбачає одноразову грошову виплату в належному розмірі, який має вищу юридичну силу.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України не можуть змінювати приписи Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учасник бойових дій.
В свою чергу, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком (...) встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України" від 15 грудня 2020 року №1082-IX на 2021 рік установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2021 року - 1 769,00 гривень.
Отже, керуючись вищевикладеним, суд приходить до висновку, що з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій як п'яти прожиткових мінімуми для осіб, які втратили працездатність у 2021 році становить 8 845,00 грн (1 769,00 грн. х 5 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність).
Враховуючи наведене, виплата позивачу в 2021 році разової грошової допомоги у сумі 1 491,00 грн, як і було нараховано позивачу, не відповідає статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, суд вважає для належно та об'єктивного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачу щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком
При цьому, в даній справі судом враховано, що ця справа не є типовою справою у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до обставин, викладених у рішенні Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20. Однак, висновки Верховного Суду, зокрема, Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20 враховані судом під час розгляду цієї справи в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Кабінет Міністрів України, обмежуючи розмір грошової допомоги до 5 травня у 2021 році своєю Постановою від 08 квітня 2021 року №325, всупереч правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, створив ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Однак, суд зауважує, що така обставина, як необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2021 року №325, не звільняє відповідача від відповідальності за порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу у якій таку допомогу надано.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі №821/1594/17 від 15.05.2018.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.
На підтвердження наявності у позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано наступні документи:
- Договір про надання правової допомоги від 06.08.2021 №37;
- додаткова угода №1 до договору від 06.08.2021 №37;
- детальний опис робіт виконаних адвокатом;
- квитанцію до прибуткового касового ордеру від 06.08.2021№37.
Відповідач заперечував проти стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, вказавши, що розмір витрат в сумі 4500,00 грн. не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору.
Суд зазначає, що розмір оплати за підготовку позову в розмірі 4500,00 грн. є завищеним, з огляду на різновид провадження, у порядку якого здійснено розгляду адміністративної справи №640/26375/21, а саме - спрощеного провадження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що дана категорія справ є справою незначної складності для якої пріоритетним є швидке вирішення, а також, враховуючи зміст позовної заяви, суд приходить до висновку, що винагорода за таку послугу також підлягає зменшенню до 2000,00 грн.
Таким чином, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, суд дійшов висновку, що вимога представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн., підлягає частковому задоволенню у розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідна вимога зазначена позивачем межах публічно-правового спору, тому розглядається в порядку адміністративного судочинства.
Разом із тим, за визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються та, як наслідок, не можуть бути задоволені.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 7, код ЄДРПОУ 22886300) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) як учаснику бойових дій, недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 7, код ЄДРПОУ 22886300) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі гривень) 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.