про повернення позовної заяви
29 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/8038/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
09.12.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо затримки виплати позивачу ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017, та суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати при звільненні індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, за період з 17.06.2020 по 09.06.2021, у сумі 132245,20 грн.
Ухвалою суду від 14.12.2021 позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою; документа про сплату судового збору в дохід Державного бюджету України в розмірі 1322,45 грн.
Позивачеві надано строк для усунення недоліків протягом десяти календарних днів з дня отримання копії ухвали та роз'яснено наслідки їх неусунення.
24.12.2021 на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої було додано клопотання про звільнення від сплати судового збору та клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Щодо клопотання про звільнення від сплати судового збору суд зазначає таке.
В обґрунтування вказаного клопотання представник позивача послався на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на таке.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3574-VI).
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Статус, права, пільги учасників бойових дій та Героїв України встановлені, відповідно, Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Законом України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, визначені статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” .
Зокрема, за приписами пункту 18 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і пункту 2 статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” такі особи мають пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Отже, наявність статусу учасника бойових дій або Героя України не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства.
Разом з тим, частиною другою статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
З цією правовою нормою кореспондується пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Правовий аналіз змісту статті 5 Закону № 3674-VI свідчить про те, що від сплати судового збору звільняються або особи, зазначені в пунктах 7, 8, 9, 10, яким така пільга безумовно надається у зв'язку з наявністю певного статусу незалежно від категорії справи (особи з інвалідністю, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), або особи у справах визначеної в пунктах 1-6, 12-16 категорій.
Такий висновок підтверджується диспозицією пункту 16 частини першої статті 5 названого закону, згідно з яким згадану пільгу мають позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про “справи, пов'язані з порушенням їхніх прав”, вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
При зверненні до суду особи, яка є учасником бойових дій, наприклад, з позовом про розірвання шлюбу або із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, вона зобов'язана сплатити судовий збір, так як в таких правовідносинах відсутнє порушення якихось прав особи, як учасника бойових дій.
В даному спорі при зверненні до суду позивач, який є учасником бойових дій, просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо затримки виплати позивачу ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017, та суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік; стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати при звільненні індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, за період з 17.06.2020 по 09.06.2021, у сумі 132245,20 грн.
Даний спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.
Судом не встановлено, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом заявлено вимоги про порушення його прав, передбачених статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а отже, позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду даного позову.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (№ рішення в ЄДРСР 85412901), від 18 грудня 2019 року у справі № ЗП/9901/4/19 (№ рішення в ЄДРСР 86877196) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (№ рішення в ЄДРСР 87641523).
Згідно з пунктом 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (№ рішення в ЄДРСР 87952206) з урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, клопотання представника позивача є необґрунтованим, відтак не належить до задоволення.
Щодо клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом суд зазначає таке.
В обґрунтування вказаного клопотання представник позивача послався на те, що позивач проходить службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у Луганській області (графік роботи: понеділок - четвер - з 8:00 до 17:00; п'ятниця - з 8:00 до l5:45; перерва на обід - щоденно з 13:00 до 13:45). У зв'язку з чим позивач не мав можливості своєчасно звернутися до суду з даним позовом.
Окрім того, відповідь на запит представника позивача була отримана останнім після 20.10.2021.
Тому представник позивача просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити позивачу строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Розглянувши заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов такого.
Для звернення до адміністративного суду з вимогами щодо виплати середнього заробітку під час звільнення з публічної служби застосовується місячний строк, визначений частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до платіжного доручення від 08.06.2021 № 2755 з позивачем проведений остаточний розрахунок при звільненні 09.06.2021.
До суду позивач звернувся 07.12.2021, що підтверджується накладною «Укрпошта Стандарт» на конверті, тобто з порушенням місячного строку.
Судом критично оцінюються доводи представника позивача про те, що позивач не мав можливості своєчасно звернутися до суду з даним позовом у зв'язку з проходженням служби в територіальному управлінні Служби судової охорони у Луганській області, оскільки вони не є об'єктивно непереборними, залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та їх не можна пов'язати з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Значний проміжок часу з 09.06.2021 (день проведення остаточного розрахунку при звільненні) до звернення з даним позовом - 07.12.2021 (майже 6 місяців) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості позивача у вирішенні даного спору. Окрім того, з огляду на предмет спору, безпосередньо впливає на ціну позову в даній справі.
Також судом відхиляються доводи представника позивача про те, що відповідь на запит представника позивача була отримана ним після 20.10.2021, з огляду на те, що навіть після отримання вказаної відповіді - 20.10.2021, до суду з даним позовом позивач звернувся 07.12.2021, що підтверджується накладною «Укрпошта Стандарт» на конверті, тобто також з порушенням місячного строку.
Поважних причин пропуску такого строку представником позивача також не наведено.
Інших підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом представником позивача в своїй заяві не зазначено.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього позивач повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження віднесено до повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Для поновлення процесуальних строків суд зобов'язаний указати обґрунтовані та об'єктивні підстави, за яких пропущений строк підлягає поновленню. Водночас наявність таких підстав вимагає від суду аналізу дій заявника, які він, у розумні інтервали часу, мав вживати для звернення до суду, та перевірку доказів, які мають підтверджувати ці обставини.
Відтак, наведені представником позивача у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з даним позовом доводи не можуть бути визнані поважними.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (ALIMENTARIA SANDERS S.A. v. SPAIN № 11681/85).
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.
Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.
Вказаної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06.03.2019 по справі № 820/394/17, від 06.03.2019 по справі № 805/1985/18-а.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається представник позивача, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України”, заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”, заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 33).
В пункті 27 рішення від 20 травня 2010 року у справі “Пелевін проти України” (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, ЄСПЛ зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі “Ашинґдейн проти Сполученого Королівства” (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № П/9901/823/18.
Відтак, представником позивача не було наведено об'єктивних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Будь-яких інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів ним не зазначено, а судом не встановлено.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі викладеного суд у відповідності до вимог статті 123 КАС України вважає, що підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не є поважними.
Отже, судом встановлено, що вимоги ухвали суду від 14.12.2021 про залишення позовної заяви без руху позивачем, у строк визначений судом, виконано не в повному обсязі, недоліки позовної заяви не усунуто.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною восьмою статті 169 КАС України передбачено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи, що позивач усунув не всі недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд вважає за необхідне повернути її позивачу.
Керуючись статтями 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
СуддяІ.О. Свергун