28 грудня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/7757/21
Суддя Кіровоградського окружний адміністративний суду Притула К.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2009 рік тривалістю 30 діб; за 2010 рік; за 2011 рік тривалістю 14 діб; за 2012 рік тривалістю 30 діб; за 2013 рік тривалістю 29 діб; за 2014 рік тривалістю 12 діб; за 2015 рік тривалістю 16 діб; за 2016 рік тривалістю 21 доба; за 2017 рік тривалістю 12 діб; за 2018 рік тривалістю 19 діб; за 2019 рік тривалістю 12 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.09.2021 р.;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2009 рік тривалістю 30 діб; за 2010 рік; за 2011 рік тривалістю 14 діб; за 2012 рік тривалістю 30 діб; за 2013 рік тривалістю 29 діб; за 2014 рік тривалістю 12 діб; за 2015 рік тривалістю 16 діб; за 2016 рік тривалістю 21 доба; за 2017 рік тривалістю 12 діб; за 2018 рік тривалістю 19 діб; за 2019 рік тривалістю 12 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.09.2021 р.;
- стягнути з Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування за увесь час затримки проведення компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки при звільненні.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 24.09.2021 №90-о «Про звільнення ОСОБА_1 » його було звільнено з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативного відділу управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Кіровоградській області та податкової міліції органів ДФС у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів) 24.09.2021 року з виплатою грошової допомоги та грошової компенсації за невикористану відпустку у 2021 році за 27 діб.
В подальшому, позивач звернувся з рапортом, адресованим голові комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Кіровоградській області, у якому, зокрема, просив: врахувати дні невикористаної відпустки за минулі роки при розрахунку грошового забезпечення при звільненні за період з 2009 по 2021 роки.
Зазначав, що відповідачем було порушено його право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за попередні роки, що свідчить про необхідність визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті такої грошової компенсації та зобов'язання її виплатити. Також, зазначає, що має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25 вересня 2021 року по день ухвалення рішення суду.
27 жовтня 2021 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву (а.с.15-16).
16 листопада 2021 року ухвалою суду залишено без задоволення клопотання представника позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін (а.с.52-53).
26 листопада 2021 року ухвалами суду відмовлено в задоволенні клопотань представника відповідача про накладення штрафу та про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін (а.с.63-64, 65-66).
08 грудня 2021 року та 17 грудня 2021 року ухвалами суду залишено без задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с.68-69, 72-73).
12.11.2021 (вх. № 33550/21) на адресу суд представником відповідача надано відзив на позовну заяву (а.с.20-23), в якому останній заперечує проти адміністративного позову, зазначивши, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки особам рядового і начальницького складу, які звільняються, врегульовані нормами пункту 56 Положення № 114, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, компенсація за невикористані відпустки минулих років цим Положенням не передбачена.
Таким чином, ГУ ДФС у Кіровоградській області при звільненні ОСОБА_1 здійснило з ним повний розрахунок, будь-які заборгованості станом на поточну дату у ГУ ДФС у Кіровоградській області перед ОСОБА_1 відсутні.
22.11.2021 (вх.№ 35006/21) на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с.61-62).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 24.09.2021 №90-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с.8) позивача було звільнено з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативного відділу управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Кіровоградській області та податкової міліції органів ДФС у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів) 24.09.2021 року з виплатою грошової допомоги та грошової компенсації за невикористану відпустку у 2021 році за 27 діб.
Позивач звернувся з рапортом, адресованим голові комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Кіровоградській області (копія додається), у якому, зокрема, просив: врахувати дні невикористаної відпустки за минулі роки при розрахунку грошового забезпечення при звільненні за період з 2009 по 2021 роки (а.с.9).
Листом за підписом заступника начальника Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 28.09.2021 р. №543/4/11-28-10-01-22 «Про надання копій розрахункових листів» позивача повідомлено про те, що кількість днів використаної відпустки у розрізі років становить: 2009 - 0 днів, 2015 - 19 днів, 2017-23 дні, 2018-21 день, 2019 - 28 днів (а.с. 10).
Листом за підписом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 19.10.2021 №315/4/11-97-07-30 «Про надання інформації» (а.с.11) позивача повідомлено про те, що кількість днів використаної відпустки складає: 2011 - 16 днів, 2012-0 днів, 2013-6 днів, 2014-23 дні, 2016-14 днів. Кількість днів використаної відпустки за 2010 рік встановити неможливо.
Отже, відповідно до листів наданих на рапорт позивача, відповідачем під час звільнення ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в період з 2009 по 2019 роки. Вказаний факт відповідачем не заперечується.
Таким чином судом резюмується, що позиція відповідача щодо спірних правовідносин зводиться до того, що у випадку звільнення особи такий має право на компенсацію лише за не використану відпустку, на яку набув права лише у році, у якому звільняється.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься і відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Предмет даного спору стосується, зокрема права позивач на виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 2009 по 2019 рік.
Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.
У свою чергу порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, врегульовано відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення №114).
Згідно із пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
При цьому тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу, відповідно до пункту 51 Положення №114, визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ.
Закон України "Про відпустки" за № 504/96-ВР (далі по тесту - Закон України № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону України № 504/96-ВР, законодавцем передбачені такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Таким чином, у спірному випадку, невикористані позивачем у період з 2009 по 2021 рік дні щорічної основна відпустки є в розумінні статті 4 Закону України № 504/96-ВР щорічною відпусткою.
У відповідності до статті 24 Закону України № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться у статті 83 частині 1 КЗпП України.
Також необхідно зауважити, що норма, яка зафіксована у пункті 56 Положення № 114 являється такою, якою законодавець знову відсилає до законодавства, який регулює питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку. Таким чином судом резюмується, що Положення № 114 питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не регулює.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, що ухвалене у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання нормами Положення № 114 питання компенсації невикористаної частини відпустки особам, які звільняються з органів внутрішніх справ за минулі роки, то при вирішенні даного спору необхідно застосовувати відповідні норми КЗпП України і Закону України № 504/96-ВР, які регулюють спірні правовідносини.
Так, у відповідності до статті 24 частини 1 Закону України № 504/96-ВР та статті 83 частини 1 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення працівників податкової міліції їм виплачується компенсація за всі, без винятків, невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що компенсація за невикористані відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
В той же час слід зазначити, що ухвалення законного і обґрунтованого рішення у відповідності з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання судом оцінку кожному доводу сторін на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження залучених до матеріалів справи доказів.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію.
В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. В свою чергу, за своєю правовою природою бездіяльність - це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і форма, що характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
В даному випадку суд, встановивши, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 2009 по 2021 рік не може не взяти до уваги ту обставину, що відповідач взагалі не нарахував суму такої компенсації при звільненні.
Враховуючи викладене, суд вважає, що Головне управління ДФС у Кіровоградській області допустило протиправну бездіяльність не нарахувавши ОСОБА_1 та не виплативши йому грошову компенсацію за невикористані дні основної відпустки за період з 2009 по 2019 рік.
Суд зазначає, що оскільки облік невикористаних днів, надання відпустки та здійснення нарахувань належить до виключної компетенції роботодавця, в даному випадку Головного управління ДФС у Кіровоградській області, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.
З приводу вимоги позивача про зобов'язання Головного управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2009 рік тривалістю 30 діб; за 2010 рік; за 2011 рік тривалістю 14 діб; за 2012 рік тривалістю 30 діб; за 2013 рік тривалістю 29 діб; за 2014 рік тривалістю 12 діб; за 2015 рік тривалістю 16 діб; за 2016 рік тривалістю 21 доба; за 2017 рік тривалістю 12 діб; за 2018 рік тривалістю 19 діб; за 2019 рік тривалістю 12 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.09.2021, суд зазначає, що в цій частині позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки спір виник з приводу обов'язку відповідача здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток позивача, а не з приводу розміру даних виплат, тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині вимог, оскільки вони являються передчасними.
Також, суд зазначає, що нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки є дискреційними повноваженнями відповідача, визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов'язку з визначення суми недоотриманих виплат.
Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Тому, суд звертає увагу позивача, що вимога про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є передчасною та, відповідно, не може бути задоволена судом.
Відповідно до частина 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з часина 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ:39393501) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток у період з 2009 по 2019 рік.
Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток у період з 2009 по 2019 рік.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. Притула