29 грудня 2021 року № 320/11117/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо проведення виплат пенсії ОСОБА_1 з обмеженням її максимального розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 різницю між призначеною пенсією без обмеження її максимальним розміром та фактично виплаченою пенсією з 02.03.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області протиправно здійснює виплату пенсії з 02.03.2021 з обмеженням її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) обмеження максимального розміру пенсії, встановленого частиною сьомою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон України №2262-XII) та статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон України №3668-VI) максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У зв'язку з цим, нарахування позивачу пенсії в обмеженому максимальному розмірі є правомірним.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встанволено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Нововоронцовським РВ УМВС України в Херсонській області 28.02.1996.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 02.03.2021 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України №2262-XII.
З матеріалів пенсійної справи з вебпорталу Пенсійного фонду судом встановлено, що позивачу було призначено основний розмір пенсії з урахуванням надбавками до пенсії в розмірі 44628,65 грн., проте, зазначений розмір обмежено до 18540,00 грн. на підставі Закону України №2262-XII.
У червні 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій просив скасувати обмеження максимального розміру пенсії 10 мінімальних пенсій за віком, що складає 18540,00 грн., та проводити виплату без будь-яких обмежень.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 05.08.2021 повідомило, що загальний розмір нарахованої пенсії за період з 01.02.2021 по 30.09.2021 складає 211729,56 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше було введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), що набрав чинності 01.10.2011.
Відповідно до статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Зазначені правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. У постанові від 24.06.2020 (справа №580/234/19) Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував наступний правовий висновок:
"Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом №3668-VI; 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI).
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку".
Застосовуючи наведені вище висновки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду до обставин цієї справи, суд звертає увагу на те, що у цій справі судом було встановлено, що позивачу призначено пенсію відповідно до положень Закону України №2262-XII та розмір пенсії при її призначенні перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом призначення пенсії в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону №3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону №3668-VI неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 21.05.2021 у справі №347/2083/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97074657), від 27.01.2021 у справі №344/1326/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94427452), а також Шостим апеляційним адміністративним судом у постановах від 05.10.2021 у справі №620/2511/20 та від 21.09.2021 у справі №640/15298/20.
При цьому суд враховує посилання позивача на рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі №7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 №2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.
Однак, суд звертає увагу на те, що незважаючи на прийняття Конституційним Судом України вищевказаного рішення, на момент призначення позивачу пенсії була чинною частина перша статті 2 Закону №3668-VI, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та яка підлягає обов'язковому застосовуванню до спірних правовідносин.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на момент призначення пенсії відповідач правомірно застосував до її розміру обмеження, встановлені частиною першою статті 2 Закону №3668-VI, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши у сукупності наявні докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.