29 грудня 2021 року № 320/8110/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області , Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області скасувати та знищити номер УНЗР ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 і вивести його з реєстру ЄДДР України;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області вести облік громадянки ОСОБА_1 за прізвищем, іменем, по батькові та роком народження без використання засобів ЄДДР відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- визнати протиправною відмову Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (у зв'язку із закінченням терміну використання документа у вигляді е-картки), паспорта громадянки України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати Броварський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянки України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до відповідачів із заявами, в яких просила знищити її персональні дані в ЄДДР у тому числі унікальний номер запису в реєстрі за яким закріплені її персональні дані та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року у зв'язку з закінченням терміну використання паспорта у формі ID-картки.
Проте, відповідачі відмовили позивачу у задоволенні її заяв з тих підстав, що ЗУ "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не передбачає підстави та право вимагати видалення даних з реєстру, а УНЗР не може бути видалено з реєстру, якщо особа отримувала документи, таким чином у особи, яка отримала паспорт з безконтактним носієм відсутні підстави для повернення дійсного та придатного до використання паспорта.
Позивач не погоджується з такими відмовами, оскільки вважає, що право особи на отримання паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки передбачено вимогами чинного законодавства.
Також позивач наголосила на тому, що видача їй паспорта у формі ID-карти передбачатиме обробку персональних даних без її згоди, що є порушенням конституційних прав щодо нерозповсюдження особистих даних без згоди заявника. При цьому зазначає, що відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими. Проте у володільця персональних даних після отримання відкликання згоди суб'єкта персональних даних більше не існує правових підстав для зберігання персональних даних, якщо строки зберігання таких даних не визначені законодавством (ст. 15 Закону України "Про захист персональних даних").
Крім того, позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з 01.11.2016 затверджено новий зразок паспорта громадянина України у формі картки, а прийняття документів для оформлення паспорта громадянина, що не містить безконтактного електронного носія, припинено.
Позивач подав до суду письмову відповідь на відзив відповідача на позов, у якій спростовуються доводи останнього.
Броварський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на час прийняття рішення у справі відзив на позов до суду не подав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
05.05.2017 Броварським РВ УДМС в Київській області видано ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі пластикової ID-картки № НОМЕР_1 .
11.02.2021 ОСОБА_1 звернулась до Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області із заявою, в якій просила:
- знищити її персональні дані, які на момент отримання даної заяви знаходяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, у тому числі Унікальний номер запису в реєстрів, за яким закріплені її персональні дані - на виконання вимог і положень Закону України "Про захист персональних даних", у встановленому законодавством порядку;
- в порядку розгляду даної заяви у встановлений законом строк проінформувати її письмово про вчинені дії щодо знищення її персональних даних, які знаходяться в реєстрі, картотеці (базі даних), про що скласти відповідний Акт про знищення (саме її) персональних даних, та завірений належним чином оригінал документу (відповідного Акту), надіслати їй рекомендованим листом на її вищезазначену домашню адресу;
- надати їй зразок формуляра (заяви), заповнення якого разом із поданням необхідних документів буде підставою для відкриття провадження з надання їй адміністративної послуги з: обміну непридатного паспорту для користування оформленої на її ім'я ID-картки до закінчення строку її дії - на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, що передбачено діючим положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- обміняти оформлену на її ім'я непридатну для використання ID-картку - на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, що передбачено діючим положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- проставити відмітку реєстрації місця проживання (для підтвердження раніше набутої реєстрації, а не з новою реєстрацією місця проживання, відомостями про яке володіє ДМС України та його територіальні підрозділи);
- провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи та вести облік відносно ОСОБА_1 за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до ЄДДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.
У вказаній заяві позивач заборонила Броварському районному відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області присвоювання їй цифрових ідентифікаторів, а також подальше збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, адаптування, зміну, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізацію, передачу) її персональних даних, без її згоди і її добровільного волевиявлення, висловленого виключно у письмовій формі.
У заяві позивача від 11.03.2021 вказано, що до неї додані такі документи: непридатна для використання ID-картка (оригінал), яка оформлена на ім'я ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народженняОСОБА_1 ; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см для оформлення бланку паспорту.
Броварський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області листом від 16.03.2021 №Н-3750/6/8012-21/80.3213/3842-21 повідомив позивачу про те, що обмін ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року та видалення персональних даних, які були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру, не передбачені жодним законодавчим документом.
13.04.2021 ОСОБА_1 звернулась до Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області із заявою, в якій просила вести її облік - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без використання номера УНЗР.
Броварський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області листом від 24.04.2021 №Н-4291/6/8012-21/80.3213.14/4335-21 повідомив позивачу про те, що Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не передбачає підстави та право вимагати видалення даних з Реєстру, УНЗР не може бути видалено з реєстру якщо особа отримувала документи.
У подальшому Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, листом від 20.04.2021 №Н-3282/6/8010.5.2/3315-21, повідомило позивача про те, що для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року їй необхідно звернутись до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
З цього приводу суд враховує таке.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначені Законом України від 20.11.2012 №5492-VI "Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон №5492-VI).
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно зі ст.14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з ч.3 ст.13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 5, 6 Положення №2503-XII передбачено вигляд паспортної книжечки та відомості, які вносяться на кожній зі сторінок.
Згідно з п.8, 10 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі непридатності паспорта для користування провадиться його обмін, для чого особа подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм (п.16, 17 Положення №2503-XII).
Водночас, п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п.2 Положення №2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 6 Постанови №302 визначено підстави для обміну паспорта, який здійснюється у разі:
зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
закінчення строку дії паспорта;
непридатності паспорта для подальшого використання;
якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Пунктом 100 Постанови №302 визначено підстави для відмови в оформленні та видачі паспорта. Так, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, зокрема, якщо: особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (абз.5 п.3 Постанови № 302).
Так, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено "Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України" (далі - Тимчасовий порядок №456).
Отже законодавством передбачений порядок оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ, зокрема обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа (п.1 розділу 4 Тимчасового порядку №456).
Пунктом 2 розділу 4 Тимчасового порядку №456 передбачено перелік документів, які подаються заявником для обміну паспорта, а саме заява; рішення суду; паспорт, що підлягає обміну; дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5x4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати, тощо.
Суд враховує, що позивач не відмовляється від отримання паспорта взагалі, а просить здійснити обмін пошкодженого паспорта з електронним цифровим носієм на паспорт у вигляді книжечки.
Відмова в отриманні паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій позивачем обґрунтована виключно нормами діючого законодавства, що регулює дані питання, а саме: Конституцією України, Законом України від 18.01.2001 №2235-ІІІ "Про громадянства України", Законом України від 01.06.2010 №2297-VІ "Про захист персональних даних", Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ "Про затвердження Положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон".
Так, згідно зі ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Європейський суд з прав людини в своєму Рішенні від 01.07.2014 року по справі S.A.S. проти Франції (Заява № 43835/11) зазначив: … 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 Конвенції перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції [ВП], № 27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі Kalac проти Туреччини від 01.07.1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі D.H. та інші проти Чеської Республіки [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою об'єктивних і достатніх підстав, тобто, якщо вони не служать досягненню легітимної мети або якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). ….
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук виключно за згодою особи).
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.
Судом встановлено, що у поданій заяві про видачу (обмін) паспорта громадянина України у формі книжечки замість пошкодженого у формі ID - картки позивач не давала своєї згоди на обробку та використання її персональних даних.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних").
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Отже, з урахуванням зазначеного, позивач має право відповідно до положень Конституції України та чинного законодавства України отримати паспорт громадянина України без електронного носія.
Суд доходить висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у формі книжечки, у зв'язку з відкликанням згоди на обробку персональних даних, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, суд звертає увагу, що наразі діє два нормативно-правових акти: постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 №2503-ХІІ та Постанова №302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 "Про зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №302" державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Також, розділом VI Тимчасового порядку №456 регламентована процедура видачі паспортів замість утрачених або викрадених.
Згідно з п. 1 Розділу VI Тимчасового порядку №456 для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає: 1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком, наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку; 2) рішення суду; 3) заяву; 4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта); 6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
У разі оформлення паспорта замість втраченого/викраденого, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив свою діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи. Для оформлення паспорта замість втраченого/викраденого рішення суду не подається, якщо паспорт, який було втрачено/викрадено, оформлювався на підставі рішення суду.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IX Тимчасового порядку №456 територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом вище фактично відмовив позивачу в оформленні паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв'язку на підставі пункту 3 Порядку № 302, а саме у зв'язку з тим, що позивачу необхідно подати рішення суду про зобов'язання суб'єкта владних повноважень оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Жодних інших обставин та/або виключних підстав, визначених Законом України № 5492-VI, для відмови у видачі позивачу паспорта громадянина України, відповідачем у листі не зазначено.
При цьому позивачем до заяви про обмін непридатного для користування паспорту громадянина України з електронним цифровим носієм на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, було додано всі необхідні документи, передбачені пунктом 17 Положення №2503-ХІІ.
Отже суд вважає доводи відповідача безпідставними, оскільки пункт 3 Порядку № 302 визначає порядок дій, які повинен вчиняти територіальний орган Державної міграційної служби України, а не підстави, за наявності яких особі може бути відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у обміні непридатного для користування паспорту громадянина України з електронним цифровим носієм на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України, а отже адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки у зв'язку з обміном замість пошкодженого та непридатного для користування паспорту громадянина України у формі пластикової ID-картки, з проставленою відміткою місця проживання, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Аналогічний висновок викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17.
При цьому Велика палата ВС визначила ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання вилучити усю інформацію відносно позивача з Єдиного Державного демографічного реєстру, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 4 Закону № 5492-VI, єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 6 ст. 10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.
Відмова заявнику у внесенні інформації до Реєстру, у тому числі у виправленні, поновленні та анулюванні внесеної інформації, може бути оскаржена в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 5492-VI, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Відповідно до ст. 3 Закону № 5492-VI, біометричні дані - сукупність даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб (біометричні дані, параметри - відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук).
Згідно з ч. 7 ст. 21 Закону № 5492-VI, до паспорта громадянина України вносяться у тому числі: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон № 2297-VI), цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Згідно зі ст. 2 Закону № 2297-VI, згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
Відповідно до ч. 1 , п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI, особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними. Суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 15 Закону № 2297-VI, персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону.
Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 р. №784 затверджено Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації (далі - Порядок №784).
Згідно з п. 31 Порядку №784, доступ до інформації, що міститься в Реєстрі, в установленому порядку здійснюється уповноваженими суб'єктами після відповідної авторизації із збереженням інформації про особу, яка здійснила такий доступ, введені запити, витяги, час, дату, підстави для зміни, перегляду, передачі та видалення або знищення персональних даних та іншої технологічної інформації.
Здійснивши системний аналіз наведених норм, суд дійшов висновку, що надана позивачем згода на обробку персональних даних може бути відкликана ним, а відповідні персональні дані можуть бути видалені, у тому числі з Єдиного державного демографічного реєстру, зокрема і за рішенням суду.
Крім того, суд зазначає, що ненадання згоди на обробку персональних даних, так як і відкликання такої згоди, право на яке надано позивачу п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI, мають на меті невнесення/видалення персональних даних до/з відповідних автоматизованих баз обробки інформації, реєстрів тощо, у тому числі Єдиного державного демографічного реєстру, тобто відсутність такої інформації в цих автоматизованих базах даних.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи та, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.
Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Такі висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018.
Європейський Суд неодноразово нагадує, що стаття 8 Конвенції по суті має на меті захистити індивідуума від свавільного втручання публічної влади у здійснення ним своїх прав. Згідно передбачених пунктом 2 статті 8 Конвенції умов таке втручання повинно бути "передбачено законом" і виправдано необхідністю досягнення законної мети або цілей (рішення Європейського Суду від 23 березня 2006 р справі "Вітьелло проти Італії" [Vitiello c. Italie] (скарга № 77962/01), § 51).
Європейський Суд з прав людини, у своїй практиці виходить з того, що частина прав, які гарантуються Конвенцією, є абсолютними і втручання в них само по собі становить порушення Конвенції. Частина прав, такі, наприклад, як право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8), право на свободу вираження поглядів (стаття 10), право на свободу мирних зібрань (стаття 11), можуть зазнавати втручання, яке навіть може бути визнано таким, що не порушує Конвенцію, якщо таке втручання відповідає таким вимогам:
- втручання є передбаченим законом;
- втручання переслідує законну мету, яка зазначена у відповідній статті;
- втручання є необхідним у демократичному суспільстві.
Слід зазначити, що поняття "трискладовий тест" для визначення виправданості втручання за статтями 8-11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене "згідно із законом"; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно "необхідне в демократичному суспільстві".
Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.
Так, у рішенні у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: п.42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".
У рішенні "Суріков проти України" суд неодноразово доходив висновку, що систематичне зберігання та використання в інший спосіб державними органами влади інформації про приватне життя особи тягне за собою важливі наслідки для інтересів, захищених статтею 8 Конвенції, а отже становить втручання у відповідні права (див., зокрема, рішення у справах "Ротару проти Румунії" [ВП] (Rotaru v. Romania) [GC], заява № 28341/95, пункт 46, ЄСПЛ 2000; та "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], заяви № 30562/04 та № 30566/04, пункт 67, ЄСПЛ 2008). Тим більше це стосується випадків, коли інформація стосується далекого минулого особи (див. згадане рішення у справі "Ротару проти Румунії" [ВП] (Rotaru v. Romania) [GC], пункт 43 або рішення у справі "М.М. проти Сполученого Королівства" (M.M. v. the United Kingdom), заява № 24029/07, пункт 187, від 13 листопада 2012 року), або коли обробка впливає на дуже особисті та конфіденційні категорії інформації, зокрема інформація щодо стану фізичного або психічного здоров'я особи, яку можна ідентифікувати (див., зокрема, рішення у справах "З. проти Фінляндії" (Z..), від 25 лютого 1997 року, пункт 95, Reports of Judgments and Decisions, 1997; "І. проти Фінляндії" (I. v. Finland), заява № 20511/03, пункт 40, від 17 липня 2008 року; "П. та С. проти Польщі" (P. and S. v. Poland), заява № 57375/08, пункт 128, від 30 листопада 2012 року; "Л.Х. проти Латвії" (L.H..), заява № 52019/07, пункт 56, від 29 квітня 2014 року; та "Y.Y. проти Росії" (Y.Y. v. Russia), заява № 40378/06, пункт 38, від 23 лютого 2016 року).
У цій справі Суд також нагадує, що втручання порушує статтю 8 за винятком випадків, коли воно здійснюється "згідно із законом", переслідує одну або декілька законних цілей, викладених у пункті 2 і, крім того, є "необхідними в демократичному суспільстві" для досягнення цих цілей (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі "П. та С. проти Польщі" (P. and S. v. Poland), пункт 94, та рішення у справі "М.Н. та інші проти Сан-Марино" (M.N. and Others v. San Marino), заява № 28005/12, пункт 71, від 07 липня 2015 року). Суд нагадує свою усталену практику, що формулювання "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підґрунтя у національному законодавстві та був сумісним із принципом верховенства права, тобто доступним, передбачуваним та супроводжувався необхідними процесуальними гарантіями, спроможними забезпечити належний юридичний захист від свавільного застосування відповідних правових положень (див., серед інших джерел, згадані рішення у справах "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], пункт 95, та "М.Н. та інші проти Сан-Марино" (M.N. and Others v. San Marino), пункт 72).
Функція роз'яснення та тлумачення положень національного законодавства належить насамперед національним судовим органам. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість оскарження у змагальному процесі застосування правового положення у її справі. З метою дотримання вимоги законності національні суди мають ретельно проаналізувати дії органів влади, які впливають на права, гарантовані Конвенцією, (див. згадане рішення у справі "Y.Y. проти Росії" (Y.Y. v. Russia), пункт 50).
Окрім законності, втручання має також переслідувати правомірну ціль та бути "необхідним у демократичному суспільстві". При вирішенні питання щодо необхідності оскаржуваних заходів "у демократичному суспільстві" Суд розгляне у світлі справи в цілому, чи були доводи, наведенні на їх обґрунтування, належними та достатніми, та чи були заходи пропорційними переслідуваним законним цілям (див., наприклад, рішення у справі "Пек проти Сполученого Королівства" (Peck v. the United Kingdom), заява № 44647/98, пункт 76, ЄСПЛ 2003). З приводу останнього твердження Суд уже зазначав, що з огляду на основоположне значення захисту даних для ефективного здійснення права особи на приватне життя, свобода розсуду, що надається Державам-Учасницям при створенні відповідної законодавчої та адміністративної баз у цій сфері, є досить обмеженою (див., зокрема, згадані рішення у справах "Пек проти Сполученого Королівства" (Peck v. the United Kingdom), пункти 77, 78; та "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], пункти 102, 103). У зв'язку з цим питання "необхідності втручання" може перетинатися з питанням щодо якості необхідних процесуальних гарантій, наданих національним законодавством держави-відповідача (див. згадані рішення у справах "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], пункт 99, та "Авілкіна та інші проти Росії" (Avilkina and Others v. Russia), пункт 37).
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
Згідно з частиною другою статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.
Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.
Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
Враховуючи викладене, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, стаття 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, а також рішення Європейського Суду з прав людини, як джерело права.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав шляхом зобов'язання відповідача вилучити будь-які дані з Єдиного Державного демографічного реєстру відносно ОСОБА_1 , що були раніше до нього внесені, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), вилучити раніше сформований (присвоєний) унікальний номер запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису, вилучити раніше відцифрований підпис, без відцифрованого образу обличчя, а також вилучити раніше відцифрований образ обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, вилучити раніше відцифровані пальці рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю у повному обсязі.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання даного адміністративного позову, сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. згідно квитанції №1280810001 від 08.07.2021.
Враховуючи задоволення позову у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1681,60 грн., підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, відмова якого і призвела до виникнення спірних правовідносин.
На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
3. Зобов'язати Броварський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
4. Зобов'язати Броварський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області вилучити будь-які дані з Єдиного державного демографічного реєстру відносно ОСОБА_1 , що були раніше до нього внесені, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), вилучити раніше сформований (присвоєний) унікальний номер запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису, вилучити раніше відцифрований підпис, без відцифрованого образу обличчя, а також вилучити раніше відцифрований образ обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, вилучити раніше відцифровані пальці рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код відсутній).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.