ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 грудня 2021 року Справа № 902/631/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І.Ю.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" на рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/631/21 (суддя Яремчук Ю.О., повний текст рішення складено 29.09.2021)
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В"
про стягнення 50 000 грн
Рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №902/631/21 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД" 50 000,00 грн безпідставно отримані кошти та 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є протиправним, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" та ТОВ "Мего ЛТД" було досягнуто домовленості щодо поставки товару в спрощений спосіб, про що було складено видаткову накладну № ТВ-0000067 від 30.11.2018 року.
На виконання вказаної домовленості, ТОВ "Глорія-В" було здійснено поставку:
- Молекулярне сито Е 15 (1,0-18 мм-коробка 25 кг), в кількості 713,26 кг;
- Скло Кліма Град 4мм в кількості 400 кв.м.;
- Штапик 632 32мм. 20101-94600 в кількості 3000 м;
- Скло 4мм, в кількості 200 кв.м.;
- Скло Emicon cristal 4 мм, вкількості 287 кв.м.
Загальна вартість поставленого товару складає 178 717.. гра. 13 коп.,
Факт поставки підтверджується видатковою накладною № ТВ-0000067 від 30.11.2018 року.
TOB "Мего ЛТД" прийняв товар в повному обсязі, що підтверджується підписаною відповідачем Видатковою накладною від 30.11.2018 року, проте грошові кошти за поставлений товар в повному обсязі не перераховані на рахунок Постачальника.
В рахунок погашення боргу відповідачем було сплачено 50 000 грн., шо підтверджується платіжним дорученням №3583 від 04.09.2020 року.
Загальна вартість поставленого товару складає 178 717 грн. 13 коп., вказане підтверджується Видатковою накладною № ТВ-0000067 від 30.11.2018 року, (оригінал якої знаходиться в матеріалах справи №902/359/21 за позовом ТОВ “Глорія-В” до ТОВ “Мего ЛТД”) по стягнення 128 717грн. 13 коп.
В призначені платежу у вказаному платіжному дорученні позивачем зазначено номер накладної "68" від 30.11.2018, проте оплата здійснювалась саме за поставлений товар згідно видаткової накладною №ТВ-0000067 від 30.11.2018 року, вказане також підтверджується карткою рахунку №361 від 06.04.2021 року, адже інших товарів та послуг та угод з приводу вказаного товару не існувало.
Таким чином, загальна вартість заборгованості становить 128 717 грн. 13 коп., яка стягується з ТОВ "Мего-ЛТД" в порядку господарського судочинства (справа №902/359/21).
Апелянт зазначає, що допущена помилка з боку особи, яка проводила перерахування коштів відсутня, оскільки дії позивача є добросовісними, що підтверджується наявними доказами по справі, тому підстави для повернення коштів або описка чи помилка в номері накладної за якою проводиться оплата не впливає на дійсність правочину та не може бути підставою для повернення сплачених за договором поставки коштів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2021, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" на рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/631/21, запропоновано позивачу надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання скаржнику в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
09.12..2021 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з частиною 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У ході апеляційного розгляду даної справи Північно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, розглянувши в письмовому провадженні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши надану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.09.2020 р. ТОВ "Мего ЛТД" платіжним дорученням № 3583 перерахувало на рахунок ТОВ "Глорія - В" грошові кошти в розмірі 50 0000,00 грн, з призначенням платежу оплата за матеріали згідно накладної № 68 від 30.11.20218 р.
З моменту перерахування коштів призначення платежу, зазначене у платіжному дорученні № 3583 від 04.09.2020 р., позивачем не коригувалось, а відповідачем під сумнів не ставилось і у передбачений чинним законодавством спосіб не оспорювалось.
17.06.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" про стягнення 50 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 22.06.2021 р. відкрито провадження у справі № 902/631/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 03.08.2021 р.
Протокольною ухвалою від 03.08.2021 розгляд справи було відкладено на 09.09.2021.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 09.09.2021 р., розгляд справи №902/631/21 відкладено на 21.09.2021.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, Господарський суд Вінницької області дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 50 000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн. отримані відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов'язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України.
За змістом ч.1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно (кошти).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2016 у справі № 6-122цс14.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Як свідчать матеріали справи, 04.09.2020 р. ТОВ "Мего ЛТД" платіжним дорученням №3583 перерахувало на рахунок ТОВ "Глорія - В" грошові кошти в розмірі 50 000 грн, з призначенням платежу оплата за матеріали згідно накладної № 68 від 30.11.20218 р. (а.с. 49).
З моменту перерахування коштів і станом на час розгляду справи призначення платежу, зазначене у платіжному дорученні № 3583 від 04.09.2020 р., позивачем не коригувалось, а відповідачем під сумнів не ставилось і у передбачений чинним законодавством спосіб не оспорювалось.
Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору, при цьому доводи Відповідача стосовно того, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За приписами статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з приписами статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 180 Господарського кодексу України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Разом з цим, статтями 640-642 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Договір про надання поставки є казуальним, консенсуальним, взаємним, терміновим.
Враховуючи вище викладене, дослідивши обставини справи та долучені до матеріалів справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт виникнення та існування між сторонами у справі договірних відносин, є не доведеним.
Твердження апелянта, що одним із доказів виникнення між сторонами договірних відносин є податкова накладна, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з'ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
Фактом підтвердження господарської операції за спірним договором згідно з узгодженими сторонами умовами є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (пункт 44 постанови Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19).
Такі висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (далі - ТОВ "Алюпласт Україна") до ТОВ "Тінторетто" про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів і за зустрічним позовом ТОВ "Тінторетто" до ТОВ "Алюпласт Україна" про стягнення грошових коштів зазначено, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
З вище викладеного вбачається, що сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції між сторонами у справі.
Окрім того, в обґрунтування доводів щодо поставки товару апелянт зазначає видаткову накладну № ТВ-0000067 від 30.11.2018 р., при цьому відповідно до платіжного доручення №3583 від 04.09.2020 р. призначення платежу була оплата відповідно до накладною № 68 від 30.11.2021 р., що фактично беззаперечно спростовують доводи відповідача.
Враховуючи, що домовленості щодо поставки, зазначеного в видатковій накладній № ТВ-0000067 від 30.11.2018 року, товару між Відповідачем та Позивачем у жодний спосіб досягнуто не було, жодних правовідносин на цій підставі між ними не виникало, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно набуто грошові кошти в сумі 50 000 грн.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні грошові кошти у розмірі 50 000 грн. є отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо посилань апелянта на те, що оплата здійснювалась саме за поставлений товар згідно видаткової накладною №ТВ-0000067 від 30.11.2018 року, адже інших товарів та послуг та угод з приводу вказаного товару не існувало, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абзацом 2 пункту 1.24 статті 1 закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Неналежним отримувачем визначається особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі (п. 1.23 закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”),
У даному випадку, в результаті допущеної помилки, в призначенні платіжного доручення №3583 від 04.09.2020 року зазначена видаткова накладна №68 від 30.11.2018 р„ яка не складалася між Позивачем та Відповідачем, та за якою не поставлялися жодні товари, що свідчить про помилковість перерахованих Позивачем коштів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Винятки з даного правила визначені в статті 1215 ЦК України, згідно з положеннями якої не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Таким чином, помилково перераховані кошти у розмірі 50 000 грн. платіжним дорученням №3583 від 04.09.2020 року не підпадають під законодавче визначення винятків, за яких не підлягає поверненню безпідставно набуте майно.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі N 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Отже, помилковість перерахованих коштів свідчить про наявність грошового зобов'язання і дає правові підстави для повернення Відповідачем грошових коштів у розмірі 50 000 грн., так як були набути останнім без належної правової підстави.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на наявність заборгованості в розмірі 128 717 грн. 13 коп., оскільки апелянтом не надано жодних доказів її існування, а також правових підстав її виникнення.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що апелянт подав апеляційну скаргу без відповідного обґрунтування, не зазначивши в чому саме, на його думку, полягало неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційна скарга фактично ґрунтується на тих самих запереченнях, аргументах та доказах, на які посилався Відповідач при поданні відзиву на позовну заяву, правову оцінку яких було надано судом першої інстанції, також апелянтом не надано
Інші доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, спростовуються вище встановленими обставинами справи та не можуть слунувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
В свою чергу, доводи Позивача які містяться у відзиві на апеляційну скаргу підтверджують висновки суду першої інстанції та обставини які встановлено судом апеляційної інстанції при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/631/21 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія - В" на рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/631/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/631/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Справу №902/631/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "29" грудня 2021 р.
Головуючий суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Павлюк І.Ю.