79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" грудня 2021 р. Справа №914/979/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.
Суддів: Марко Р. І.
Кравчук Н.М.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” вих..№ 39/5-4684-21 від 05.07.2021 (вх. № 01-05/2377/21 від 15.07.2021)
на рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2021 (повний текст рішення складено та підписано 22.06.2021), суддя Юркевич М.В.
у справі №914/979/21
за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства “Сколетеплоенерго” Сколівської міської ради, м. Сколе Львівська область
про: стягнення 37 327,48 грн. заборгованості.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2021 позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” - задоволено частково. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергія-Тепловодсервіс” про зменшення підлягаючої до стягнення пені - задоволено частково. Зменшено на 50% підлягаючу до стягнення пеню. Стягнуто з Комунального підприємства “Сколетеплоенерго” Сколівської міської ради на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 12 986,16 грн. пені, 5 165,35 грн. 3% річних, 2 862,22 грн. інфляційних втрат, 3 327,58 грн. збитків та 2 270,00 грн. судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла до Господарського суду Львівської області 12.07.2021 та до Західного апеляційного господарського суду 15.07.2021.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для зменшення розміру неустойки. Так, апелянт зазначає, що судом не враховано, що нараховані штрафні санкції у розмірі 25 972,33 грн не є надмірно великими в порівнянні з зобов'язаннями за договором, і складають всього 3,12%. Окрім того, апелянт зазначає, що суд не врахував складне фінансове становище позивача.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
09.10.2018р. між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (позивачем) та Комунальним підприємством “Сколетеплоенерго” Сколівської міської ради (відповідачем) було укладено договір постачання природного газу №6549/18-БО-21, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача природний газ, а відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити його вартість на умовах договору.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору, ним було поставлено відповідачу з жовтня 2018р. по квітень 2019р. природний газ на суму 833 606,71 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі:
1. Акт від 31.10.2018р. на суму 21 159,67 грн.;
2. Акт від 30.11.2018р. на суму 62 726,74 грн.;
3. Акт від 31.12.2018р. на суму 97 887,53 грн.;
4. Акт від 31.01.2019р. на суму 334 427,86 грн.;
5. Акт від 28.02.2019р. на суму 180 158,84 грн.;
6. Акт від 31.03.2019р. на суму 100 469,03 грн.;
7. Акт від 30.04.2019р. на суму 36 777,04 грн.;
Відповідно до п. 6.1. договору, (з 01.12.2018р. - пункту 5.1. договору в редакції додаткової угоди від 29.11.2018р. №4), оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач зазначав, що за вказаними актами відповідач розрахувався повністю, однак допускав прострочення по оплаті в певних періодах.
У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 25 972,33 грн. пені, 5 165,35 грн. 3% річних, 2 862,22 грн. інфляційних втрат та 3 327,58 грн. збитків за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з жовтня 2018р. по квітень 2019р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 833 606,71 грн., що свідчать підписані між сторонами акти надання послуг, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, за отриманий природний газ відповідач, станом на час звернення з даним позовом до суду, розрахувався повністю, однак з простроченням окремих платежів по актах у певних періодах.
Крім того, сторонами визнається, що оплата відповідачем вартості поставленого газу відбувалася з простроченнями, у зв'язку з чим позивач в періоди існування заборгованості нараховував відповідачу штрафні санкції у вигляді пені, 3% річних, інфляційні втрат та штрафу.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.2 договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 договору в редакції додаткової угоди від 22.11.2018 № 4) визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п. 6.1 договору, відповідач зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати за поставлений газ, позивачем було нараховано відповідачу 25 972,33 грн. пені, 5 165,35 грн. 3% річних, 2 862,22 грн. інфляційних втрат та 3 327,58 грн. збитків, дані розрахунки перевірені судом.
Водночас, при прийнятті рішення про стягнення з відповідача остаточного розміру нарахованих штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з наступного:
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 7 Оглядового листа ВГСУ № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 року за наявності підстав, передбачених ч.3ст. 551 ЦК України, ч.1ст. 233 ГК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду.
Згідно із п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Аналогічна позиція висловлена 13 січня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 902/855/18
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було повністю погашено основну суму боргу власними коштами. Тобто, відповідач самостійно здійснив добровільне усунення порушення грошового зобов'язання.
Відповідач зазначав, що як теплопостачальна організація, комунальне підприємство не має впливу на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів як оплати за спожиту теплову енергію, які зараховуються на рахунок із спеціальним режимом використання з подальшим їх перерахуванням позивачу відповідно до нормативів, затверджених НКРЕКП.
В обгрунтування необхідності зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій відповідач зазначав наступне:
У встановлених нормативах розподілу грошей, затверджених НКРЕКП, залишок коштів, які отримує комунальне підприємство після перерозподілу, повинен бути направлений на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, і в жодному з пунктів розподілу грошей не передбачається виплата пені, штрафних санкцій та інших нарахувань на суму заборгованості за отриманий природний газ. Відтак, залишок коштів є настільки мізерний, що примусове стягнення за рахунок цих грошей буде відбуватися тривалий час та може спричинити нестабільну господарську діяльність підприємства.
Тому заборгованість контрагентів перед відповідачем та відсутність бюджетних асигнувань поставили відповідача у складне фінансове становище, яке не дає можливості вчасно здійснювати свої грошові зобов'язання за договором перед позивачем.
Апелянт проти зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій заперечував та наголошував на тому, що несвоєчасність з оплати відповідачем за поставлений газ прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів. А збитковість відповідача не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно можливості зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, з наступних мотивів.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 зробила наступний правовий висновок: “для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п.8.24 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Так, у розглядуваній справі судом встановлено, що відповідач повністю сплатив основну заборгованість перед позивачем. Крім того, діяльність відповідача є соціально-значимою, оскільки як теплопостачальна організація, відповідач забезпечує діяльність таких важливих соціальних об'єктів як: учбові заклади, дитячі садки, лікарні, тощо.
З огляду на наведене, враховуючи й фінансовий стан відповідача, а також величину збитків, які були понесені позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення підлягаючої до стягнення пені (неустойки) на 50%.
Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта.
керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” вих..№ 39/5-4684-21 від 05.07.2021 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2021 у справі №914/979/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.
Суддя Марко Р.І.
Суддя Кравчук Н.М.