Справа № 307/3240/20
Іменем України
22 грудня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кондора Р.Ю., Бисага Т.Ю.
за участі секретаря судового засідання: Бочко Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Тячівської районної ради Закарпатської області та ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2021 року, ухвалене головуючим суддею Ніточко В.В., за позовом ОСОБА_1 до Тячівської районної ради Закарпатської області, відділу управління майном Тячівської районної ради Закарпатської області, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі
встановив:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тячівської районної ради Закарпатської області, відділу управління майном Тячівської районної ради Закарпатської області, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну підстав позову, уточнення позовних вимог) обґрунтовує тим, що згідно наказу відділу охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 51-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", з 14 лютого 2019 року її було звільнено з посади головної медсестри. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року було визнано незаконним та скасовано наказ відділу охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 51-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" в частині звільнення її з посади головної медсестри та поновлено на роботі. Дане рішення суду залишено в силі постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року. На виконання рішення Тячівського районного суду 17 квітня 2019 року вона через свого представника звернулася до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області із заявою про звернення до виконання та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16 квітня 2019 року. 06 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59038205. 14 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області під час примусового виконання виконавчого листа про поновлення її на роботі було встановлено, що наказом № 55-о від 25 квітня 2019 року "Про виконання рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копія Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому", який був виданий виконуючим обов'язки начальника ВОЗ - ОСОБА_3 , її поновлено на роботі. Однак, у зв'язку з відмовою боржника пред'явити трудові книжки працівників з внесеними до них відповідними записами про поновлення на роботі відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем було складено відповідний акт від 14 травня 2019 року та накладено постановою державного виконавця від 15 травня 2019 року за невиконання рішення суду на боржника штраф у розмірі 5100 грн. Також, 30 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області повторно складено акт про відмову надання підтверджуючих документів про внесення запису до трудових книжок стягувачів та повторно накладено штраф на боржника в розмірі 10200 грн.
Щодо вищевказаних неправомірних дій посадових осіб відділу охорони здоров'я Тячівської РДА Тячівським ВП ГУНП В Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070160000537 від 07.06.2019 року за ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України.
Незважаючи на наказ № 55-о від 25 квітня 2019 року, проведені виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 59038205 та проведення досудового розслідування вказаного кримінального правопорушення, станом на момент звернення до суду її не допущено до виконання своїх попередніх обов'язків, тобто, фактично не забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків та не внесені відповідні записи до її трудової книжки, а відтак і належним чином не виконано рішення суду.
Зазначає, що даний позов про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу пред'явлено до відповідачів, які несуть субсидіарну відповідальності за невиконання створеним та в подальшому ліквідованим ними комунальним закладом "Тячівська районна стоматологічна поліклініка". Такий обов'язок у органу місцевого самоврядування виникає через ліквідацію комунального підприємства з працюючими у ньому працівниками. Вважає, що Тячівська районна рада затверджуючи статут Комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" взяла на себе та на новостворений за її рішенням комунальний заклад, обов'язки по її працевлаштуванню та виплаті їй заробітної плати, оскільки, 02 січня 2018 року її було прийнято на роботу в порядку переведення з КЗ "Тячівська районна поліклініка" в новоутворений КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка". А тому, Тячівська районна рада, як засновник КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", має відповідати за зобов'язаннями створеної нею юридичної особи щодо працевлаштування та виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області у справі № 307/791/19 від 16 квітня 2019 року про поновлення її на роботі.
З врахуванням вищенаведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15.02.2019 по 02.11.2020 у сумі 177 427,04 грн. та допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за один місяць.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено.
На дане рішення Тячівська районна рада Закарпатської області подала апеляційну скаргу в якій просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її згідно аргументів апеляційної скарги в іншій частині рішення залишити без змін. Вказує, що підставою для відмови судом у позові ОСОБА_1 стало те, що вона не надала жодних доказів про перебування на робочому місці за період з 17.04.2019 по 01.07.2020 звернулася у суд з пропуском строку наданого для звернення до суду про стягнення середнього заробітку (ст. 233 КЗпП України).
10 листопада 2017 року Тячівська районна рада рішенням №348 створила КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» яка була передана в оперативне управління охорони здоров'я Тячівської РДА. Відповідно до Статуту п. 1.1 1.7 КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» - це заклад комунальної форми власності покликаний безпосередньо реалізувати конституційне право населення району на одержання кваліфікованої медичної допомоги і є неприбутковою організацією з правом створення відокремлених госпрозрахункових підрозділів. Згідно п.5.2. і підпункту 5.2.1. Статуту, Тячівська районна рада як засновник в порядку і межах визначених чинним законодавством та Статутом, приймає рішення про створення, припинення, злиття, приєднання, перетворення, ліквідацію діяльності закладу, створення ліквідаційної комісії.
29.11.2018 Тячівська районна рада прийняла рішення №511 «Про державну реєстрацію припинення КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації. Рішенням Тячівської районної ради зобов'язано відділ охорони здоров'я Тячівську РДА попередити працівників КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» про майбутнє вивільнення та створити ліквідаційну комісію для проведення ліквідаційної процедури.
Позивач ОСОБА_1 01.02.2018 була прийнята в порядку переведення з КЗ «Буштинська амбулаторія загальної практики сімейної медицини» в КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» на посаду головної медичної сестри. На час прийняття її на роботу КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» мала статус юридичної особи, який був встановлений Статутом. А відповідно до п.4 ст. 96 ЦК України передбачено, що особи які створюють юридичну особу несуть солідарну відповідальність за зобов'язання що виникли до її державної реєстрації. Положення п. 4 ст. 96 ЦК України не стосується позивача, бо вона була прийнята у створену юридичну особу КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», яка відповідно до Статуту, як роботодавець, несе відповідальність за порушення трудового законодавства відносно своїх працівників згідно КЗпП України.
Відповідно до п. 5.1. Статуту одним із суб'єктів управління КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» є Тячівська районна рада як засновник. Відповідальності Тячівської районної ради як засновника перед комунальним закладом «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» Статутом не передбачено. Таким чином, якщо відповідно до п. З ст. 96 ЦК України та ч. 1 ст. 219 ГК України та Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» засновник, Тячівська районна рада не відповідає за зобов'язання юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», а тому і не може бути належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення середньої заробітної плати в розмірі 177 427,04 грн.
КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», яка перебувала в оперативному управлінні відділу охорони здоров'я Тячівської РДА 01.07.2019 була повністю ліквідована шляхом зняття її з реєстрації, а тому, відповідно до норм КЗпП України позивачка ОСОБА_1 не має до кого пред'являти позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. Вказує, що при зверненні до суду із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі не пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки, на даний час рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 не виконано та її позовна вимога стосується вимог, що випливають з спорів про оплату праці та є державною гарантією. Однак судом не було взято до уваги вказаного. Також, судом було проігноровано і той факт, що Кодекс законів про працю України не містить поняття поновлення на роботі», як і не вбачається, що в ньому встановлено порядок виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Натомість суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що її фактичне поновлення на роботі відбулося 25.04.2019 після винесення наказу «№ 55-о «Про виконання рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 у справі № 2/3707/896/19 копія Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відома», оскільки, сама видача наказу про поновлення на роботі не може свідчити про те, що рішення суду про поновлення на роботі позивача є виконаним, а його видача не свідчить про те, що цей наказ був спрямований на виникнення реальних наслідків у вигляді поновлення на роботі позивача. Оскільки, її фактично не допущено до виконання своїх попередніх обов'язків, тобто, фактично не забезпечено доступ до роботи і наявності можливості виконання своїх обов'язків, а також, не внесено відповідних записів до моєї трудової книжки, а відтак має місце затримка виконання рішення суду про її поновлення на роботі.
Оскільки рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 не виконано, а тому і строк звернення до суду з цим позовом нею не пропущено. Крім того, вона просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, що в свою чергу є державно гарантією працівника, якого незаконно звільнено з роботи та відносно якого вчиняються дії по невиконанню рішення суду та ця вимога не обмежується будь яким строком звернення до суду (рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013).
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналіз наведених правових актів, з врахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Ураховуючи ту обставину, що на день звернення до суду з позовною заявою рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 року про її поновлення на роботі не виконано, вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, на підставі статті 236 КЗпП України, яка є державною гарантією для незаконно звільненого працівника, є законною та обґрунтованою.
Крім того, судом було проігноровано і той факт що Тячівським ВП ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070160000537 від 07.06.2019 за ч. 2 ст. 382 КК України, у зв'язку з невиконанням рішення суду про її та інших працівників поновлення на роботі.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на видання наказу про поновлення на роботі позивача дане рішення фактично не виконано, а тому, враховуючи те, що склад злочину визначений ст. 382 КК України є триваючим, має місце затримка виконання рішення суду, а тому вважає, що нею не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Однак, незважаючи на всі вищенаведені обставини, суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог безпідставно, мотивуючи це тим, що відсутні докази того, що позивач перебувала на робочому місці. Хоча нею в судовому засіданні наголошувалося, що такі докази неможливо надати, позаяк, незважаючи на видання наказу про поновлення позивача на роботі, її фактично-реально не було допущено до роботи, про що свідчить ліквідація закладу, а від так і не виконано рішення суду, що стверджується доданими до позову матеріалами виконавчого провадження та кримінального провадження.
Суд при ухваленні оскаржуваного рішення, не перевірив та не обговорив причини нібито пропуску нею строку встановленого частиною першою ст. 233 Кодексу законів про працю України, а також, не навів у своєму рішенні мотиви чому він вважає за неможливе поновити пропущений на його думку строк.
Сторони в судове засідання не з'явились, але позивачка та її представник повідомлені письмово про час та місце судового розгляду справи (а.с. 205), а представник Тячівської районної ради адвокат Кохман М.В. подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Зазначені обставини являються підставою для апеляційного суду щодо розгляду справи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, колегія суддів, вважає, що подані скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року прийнята в порядку переведення з КЗ "Буштинська амбулаторія загальної практики - сімейної медицини" в комунальний заклад "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" на посаду головної медичної сестри.
Згідно наказу відділу охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 51-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", з 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головної медсестри.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, було визнано незаконним та скасовано наказ відділу охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 51-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головної медсестри та поновлено її на роботі з 14 лютого 2019 року.
Із заяви представника ОСОБА_1 вбачається, що він 17 квітня 2019 року звернувся до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області із заявою про звернення до виконання та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16 квітня 2019 року у цивільній справі № 307/791/19 про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 14 лютого 2019 року на посаді головної медсестри Тячівського відділення комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка".
06 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59038205.
Із наказу № 55-о від 25 квітня 2019 року "Про виконання та рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому", який був виданий виконуючим обов'язок начальника ВОЗ ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 було "поновлено на робочому місці за ухвалою суду".
Згідно акта державного виконавця від 14 травня 2019 року, старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області під час примусового виконання виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на роботі було встановлено, що наказом № 55-о від 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі, проте підтвердження внесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі не надано.
Із постанови про накладення штрафу від 15 травня 2020 року вбачається, що державним виконавцем було накладено на боржника штраф у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду в частині стягувача ОСОБА_1 в повному обсязі, а саме за невнесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі.
Згідно акта державного виконавця від 30 травня 2019 року, старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області під час примусового виконання виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на роботі було встановлено, що боржником не надано підтвердження про внесення записів до трудової книжки ОСОБА_1 про поновлення її на роботі.
Із витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019070160000537 вбачається, що 07 червня 2019 року внесено відомості в ЄРДР за ч.2 ст.382 КК України по факту невиконання виконуючим обов'язки начальника відділу охорони здоров'я Тячівської РДА Шелевер Є.М. рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року про поновлення на роботі працівників КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка".
Згідно довідки про заробітну плату № 7-04/190 від 06 березня 2020 року, що видана Архівним відділом Тячівської районної державної адміністрації, заробітна плата ОСОБА_1 в комунальному закладі "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" за січень 2019 року становить 5581,33 грн., а за лютий 2019 року становить 7299,91 грн.
Із статуту комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" вбачається, що: засновником закладу є Тячівська районна рада в особі відділу управління майном району (п.1.3); майно (будівлі та споруди) передані комунальному закладу в оперативне управління (п.1.11); заклад є юридичною особою публічного права (п.1.12.); суб'єктами управління Закладу є Тячівська районна рада - засновник, відділ охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації - уповноважений орган управління та головний лікар КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" (п.5.1.); майно закладу є комунальною власністю територіальних громад району і закріплюється за ним на праві оперативного управління (п.6.2); реорганізація або припинення (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення, ліквідація) закладу здійснюється та затверджується рішенням засновника за поданням уповноваженого органу управління (п.9.1); заклад є таким, що припинив свою діяльність, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.9.8.).
Згідно рішення Тячівської районної ради № 511 від 29 листопада 2018 року, припинено державну реєстрацію комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", шляхом ліквідації.
З інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей основних засобів, малоцінного та м'якого інвентаря вбачається, що станом на 01 листопада 2018 року в комунальному закладі "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" було майно, яке знаходилося на зберіганні в ОСОБА_4 .
Згідно заяви про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, ОСОБА_2 , як голова ліквідаційної комісії, 01 липня 2019 року подав заяву про здійснення державної реєстрації щодо припинення юридичної особи, а саме - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", та зазначив, що ним вчинені всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, включаючи завершення розрахунків з кредиторами.
Із витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 01 липня 2019 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" внаслідок повної ліквідації такої юридичної особи.
За правилами ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Водночас, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
З позовом у суд ОСОБА_1 звернулась 02 листопада 2020 року вимоги якого стосуються здійснення стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі позивачки.
За змістом рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року яке залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивачів серед яких значилась і ОСОБА_1 , виходив із його обґрунтованості та доведеності, а також того, що роботодавець незаконно звільнив позивачів з роботи, позаяк не дотримався порядку попередження їх про наступне звільнення, і таке звільнення було проведене не уповноваженою особою, та на момент прийняття рішення комунальний заклад ще не був ліквідований. Тобто, суд першої інстанції та апеляційний суд виходили з тих обставин, які мали місце станом на 07 лютого 2019 року, момент звільнення позивачів із займаних ними посад.
Проте, згодом після ухвалення 16.04.2019 року судом першої інстанції рішення про поновлення з 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 на посаді головної медсестри Тячівського відділення КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» було здійснено 01 липня 2019 року державну реєстрацію припинення юридичної особи, а саме - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" внаслідок повної ліквідації такої юридичної особи.
Відповідно до приписів частин 1, 5 статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, права та обов'язки комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" як юридичної особи припинились з 01 липня 2019 року, дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З матеріалів справи вбачається, що після ухвалення 16.04.2019 року Тячівським районним судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді головної медсестри в Тячівському відділенні комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" її представником Бряник М.М. було подано 17 квітня 2019 року до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області заяву від 16.04.2019 року про здійснення примусового виконання рішення суду та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16 квітня 2019 року у цивільній справі № 307/791/19.
Та 06 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за № 59038205.
Проте, наказом № 55-о від 25 квітня 2019 року "Про виконання та рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому", який було видано виконуючим обов'язки начальника ВОЗ Тячівської РДА - С.М.Шелевер доводиться та обставина, що ОСОБА_1 було "поновлено на робочому місці за ухвалою суду".
Однак даних про те, що на підставі зазначеного наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 було здійснено відповідачем належний запис у її трудовій книжці, матеріали справи не містять. В той же час виконання рішення суду вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу власником установи про поновлення на роботі працівника та фактичне його допущення до виконання своїх попередніх обов'язків. Тобто, до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. Зазначене є свідченням того, що відділ охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не в повній мірі виконав вимоги рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 року. Отже, мала місце затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі позивачки.
Відповідно до змісту ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У статті 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що "установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку".
Тобто, стаття 234 КЗпП України не пов'язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) зазначено, що: "якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права". Зазначений правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) зазначено, що: "виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Отже, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зазначений правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Звертаючись у суд 02.11.2020 року з даним позовом ОСОБА_1 як на підставу для застосування наслідків ч. 2 ст. 233 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду покликалася на висновки зазначені в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 року справа №753/13791/17-ц, та від 25.07.2018 року справа №552/3404/17 в яких касаційна інстанція дійшла висновку, що такі вимоги є спором про оплату праці, а тому не обмежені будь-яким строком.
Але ж такі висновки касаційного суду не узгоджуються з правовим висновком наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16. Та крім цього, постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 відступлено від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові від 25.07.2018 року справа №552/3404/17.
Окрім зазначених доводів стосовно строків на звернення до суду з позовом за вирішенням трудового спору, ОСОБА_1 інших мотивів причин поважності пропуску таких строків не зазначила в позовній заяві.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що нею не пропущено строк звернення у суд з цим позовом, оскільки на час судового розгляду рішення суду не виконано, а позовна вимога стосується обставин, що випливають зі спору про оплату праці та це є державною гарантією. Вважає, що просила суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу при здійсненні затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Посилається також на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 в якому зазначено, що порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом. Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що з позовом до суду звернулась 02.11.2020 року з поважних причин, адже зверталась до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області із заявою стосовно примусового виконання рішення суду, а також те, що станом на час звернення з позовом Тячівським ВП ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12019070160000537 від 07 червня 2019 року за ознаками ч. 2 ст. 382 КК України у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.
Проаналізувавши зазначені доводи апеляційної скарги у взаємозв'язку з позовними вимогами, колегія суддів вважає, що такі обставини не спростовують того факту, що ОСОБА_1 звернулась у суд з вимогою про вирішення трудового спору за межами тримісячного строку з огляду на такі мотиви.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні суду мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
Під час розгляду спору судом першої інстанції, ОСОБА_1 посилалась на те, що нею не пропущені строки передбачені ст. 233 КЗпП України, оскільки такі вимоги є спором про оплату праці, а тому не обмежені будь-яким строком. Проте таке твердження ОСОБА_1 є помилковим і таким, що не відповідає правовим висновкам, які викладені у вище зазначених постановах Верховного Суду.
З позовної заяви вбачається, що вимоги ОСОБА_1 стосуються спору про стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення Тячівського районного суду від 16 квітня 2019 року стосовно поновлення її на роботі. А вже в апеляційній скарзі зазначила, що просила суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу при здійсненні затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Проте, в нормі статті 236 КЗпП України йдеться про виплату працівникові середнього заробітку за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а не про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при здійсненні затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі як про це зазначає ОСОБА_1 .
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дійшов висновку з приводу того, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Зміст даного рішення Конституційного Суду України стосується правовідносин, які пов'язані із застосуванням приписів положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України в контексті стягнення заробітної плати працівника, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Тобто, обставини встановлені таким рішенням Конституційного Суду України не являються ідентичними трудовому спору, який перебуває на перегляді апеляційного суду. А звідси, не можуть являтись безумовною підставою для врахування при вирішенні даного спору, що пов'язаний з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при здійсненні затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, який не є спором про стягнення нарахованої чи не нарахованої заробітної плати, яка належить працівнику.
Посилання ОСОБА_1 на те, що зверталась до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області із заявою стосовно примусового виконання рішення суду та до Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області із заявою про порушення кримінального провадження за ч. 2 ст. 382 КК України як на поважність пропуску строку на звернення до суду також на думку колегії суддів не можна визнати поважними обставинами так-як зазначені дії вчинені позивачкою в межах тримісячного строку з моменту пред'явлення рішення суду до примусового виконання.
Оскільки, після ухвалення 16.04.2019 року Тячівським районним судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді головної медсестри в Тячівському відділенні комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" її представником Бряник М.М. було подано 17 квітня 2019 року до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області заяву від 16.04.2019 року про здійснення примусового виконання рішення суду. Після цього 06 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за № 59038205. Та постановами старшого державного виконавця Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 15.05.2019 року і 30.05.2019 року за невиконання рішення суду в повному обсязі накладено на боржника КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" штрафи на користь держави у розмірі 5100,00 і 10200,00 гривень. Згідно заяви від 06.06.2019 року здійснено 07.06.2019 року реєстрацію кримінального провадження №12019070160000537 з внесенням відомостей у ЄРДР за ч.2 ст.382 КК України по факту невиконання виконуючим обов'язки начальника відділу охорони здоров'я Тячівської РДА Шелевер Є.М. рішення Тячівського районного суду від 16 квітня 2019 року про поновлення на роботі працівників КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка". Зазначені дії вказаних органів були вчинені протягом двох місяців з моменту пред'явлення рішення до виконання. Але ж починаючи з 08 червня 2019 року і по 02 листопада 2020 року на протязі майже 17-ть місяців ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій по зверненню до суду в тримісячний строк за захистом свого порушеного права, яке полягає у стягненні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, маючи при цьому достовірні дані та відомості з приводу того, що таке безпідставно не виконано в повному обсязі на протязі тривалого періоду.
У зв'язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі заявлено до суду без поважних причин після спливу тримісячного строку передбаченого частиною 1 статті 233 КЗпП України, який надано працівнику для звернення із заявою про вирішення трудового спору до суду.
Щодо доводів апеляційної скарги Тячівської районної ради Закарпатської області.
В поданій апеляційній скарзі Тячівська районна рада посилається на те, що вона не являється належною стороною, яка повинна нести відповідальність перед ОСОБА_1 . Однак на думку колегії суддів таке твердження не являється правомірним з огляду на наступні мотиви.
За змістом статуту комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" значиться, що: засновником закладу є Тячівська районна рада в особі відділу управління майном району (п.1.3); майно (будівлі та споруди) передані комунальному закладу в оперативне управління (п.1.11); заклад є юридичною особою публічного права (п.1.12.); суб'єктами управління закладу є Тячівська районна рада - засновник, відділ охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації - уповноважений орган управління та головний лікар КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" (п.5.1.); майно закладу є комунальною власністю територіальних громад району і закріплюється за ним на праві оперативного управління (п.6.2); реорганізація або припинення (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення, ліквідація) закладу здійснюється та затверджується рішенням засновника за поданням уповноваженого органу управління (п.9.1); заклад є таким, що припинив свою діяльність, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.9.8.).
Згідно заяви про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, ОСОБА_2 , як голова ліквідаційної комісії, 01 липня 2019 року подав заяву про здійснення державної реєстрації щодо припинення юридичної особи, а саме - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", та зазначив, що ним вчинені всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, включаючи завершення розрахунків з кредиторами.
Із витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 01 липня 2019 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" внаслідок повної ліквідації такої юридичної особи.
Тобто, після ухвалення 16.04.2019 року судом першої інстанції рішення про поновлення з 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 на посаді головної медсестри Тячівського відділення КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» було здійснено 01 липня 2019 року державну реєстрацію припинення юридичної особи, а саме - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" внаслідок повної ліквідації такої юридичної особи.
За приписами частин 1, 5 статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, права та обов'язки комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" як юридичної особи припинились з 01 липня 2019 року, дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей основних засобів, малоцінного та м'якого інвентаря вбачається, що станом на 01 листопада 2018 року в комунальному закладі "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" було майно, яке знаходилося на зберіганні в ОСОБА_4 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, якою залишено без змін рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року про задоволення позовних вимог позивачів серед яких значилась і ОСОБА_1 , встановлено серед іншого й те, що відділ управління майном району Тячівської районної ради листом від 05.09.2019 № 123 повідомив, що Тячівська районна рада своїм рішенням від 21.02.2019 № 570 надала згоду Відділу охорони здоров'я Тячівської РДА на передачу матеріальних цінностей (стоматологічні установки, медичні інструменти тощо), які використовувалися в роботі стоматологічних кабінетів, відповідним сільським, селищним радам та КЗ «Тячівська районна поліклініка» (а.с. 67-68, 71-72 т. 3).
Відділ охорони здоров'я Тячівської РДА інформував суд, що все майно КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» знаходиться на балансі Тячівської міської ради, амбулаторії передані на баланс відповідних сільських, селищних рад, а відомості про перелік майна та його балансову вартість за наслідками ліквідації стоматологічної поліклініки передані на зберігання до Тячівського районного архіву РДА (а.с. 134-137 т. 3). Аналогічна відповідь була надана представнику позивачів адвокату Брянику М.М. (а.с. 143 т. 3).
У свою чергу, Архівний відділ Тячівської РДА листами від 02.12.2019 № 01-11/305 і від 03.12.2019 № 01-11/309 повідомив суд, що надати документи щодо результату розподілу майна (розподільчий баланс, акт передачі майна тощо), яке залишилося після ліквідації КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», немає можливості, оскільки на зберігання до архіву були передані справи з кадрових питань за 2018-2019 рр., а інші документи, які б стосувалися діяльності стоматологічної поліклініки, на державне зберігання не передавалися, для їх отримання належить звертатися до ВОЗ Тячівської РДА (а.с. 140, 142 т. 3).
Тячівська міська рада листом від 20.12.2019 № 05-14/1434 інформувала, що будівля по вул. Вайди, 1 в м. Тячів, яка використовувалася для забезпечення функціонування КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», була повернута Комунальним закладом «Тячівська районна лікарня № 1» Тячівській міській раді як власнику об'єкта нерухомості, а стоматологічна поліклініка цією будівлею користувалася на праві оперативного управління. Інше майно в процесі ліквідації стоматологічної поліклініки Тячівській міській раді не передавалося. На підтвердження наведеного додано акт приймання-передачі основних засобів щодо вказаної будівлі.
ГУ ДПС України у Закарпатській області листом від 19.12.2019 № 5356/10/07-16 повідомило апеляційному суду, що ліквідаційний баланс юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» до Тячівського управління не подавався, дані про передачу майна правонаступникам після ліквідації юридичної особи відсутні.
Зазначені вище обставини у своїй сукупності свідчать про те, що після здійснення 01.07.2019 року повної ліквідації КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом вчинення державної реєстрації про припинення юридичної особи, майнові активи ліквідованої юридичної особи перейшли до відання засновника, яким являлась Тячівська районна рада Закарпатської області.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У низці випадків Європейський суд з прав людини визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45; рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19; рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18, 19; рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор'єв та Какаурова проти Російської Федерації", пункт 35; рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов'язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" ЄСПЛ зазначив, що враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.
Таким чином, посилання Тячівської районної ради Закарпатської області на приписи п. З ст. 96 ЦК України, ч. 1 ст. 219 ГК України та Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» з приводу того, що засновник, Тячівська районна рада не відповідає за зобов'язання юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», а тому і не може бути належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку в розмірі 177 427,04 грн. в світлі вимог рішень ЄСПЛ не може бути визнано підставним.
Беручи до уваги вищенаведену практику ЄСПЛ та враховуючи те, що ліквідація комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" була здійснена всупереч вимог ч. 5 ст. 111 ЦК України, тобто, без законного звільнення працівників, колегія суддів приходить до висновку, що саме Тячівська районна рада Закарпатської області, як засновник комунального підприємства "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" та до відання якої перейшли майнові активи ліквідованої юридичної особи, повинна відповідати за боргами даного підприємства в трудових спорах з незвільненим працівником, і такий спосіб захисту не буде суперечити закону.
Беручи до уваги характер і особливості спірних правовідносин, колегія суддів дійшла до думки, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права. Відтак, з урахуванням положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та на підставі вимог ст. 375 цього Кодексу апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги Тячівської районної ради Закарпатської області та ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2021 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 29 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: