Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 грудня 2021 р. Справа№200/16281/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому, вважаючи свої права порушеними, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійснені йому нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити йому нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, у загальній кількості 56 діб, як учасника бойових дій, за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити йому суму середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2017- 2020 роки.
Також просив стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на його користь грошові кошти, витрачені на правову допомогу, в сумі 6000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що станом на день звільнення зі служби в поліції відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.
Вважав, що відповідач має виплатити йому як учаснику бойових дій компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, а також понести відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивач проходив службу в поліції. Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» визначено, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно із парагр. 2 ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянута у 1970 році) про оплачувані відпустки, ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481-III, термін «рік» означає календарний рік або будь-який період такої самої тривалості, визначений компетентним органом влади чи іншим відповідним органом кожної країни. Законодавством України не визначений будь-який інший період для надання зазначеного виду відпустки. Вважав, що відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» повинна бути використана працівником протягом календарного року, починаючи з 01 січня до 31 грудня включно, за його рапортом.
Під час проходження служби в поліції з питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач протягом спірного періоду з відповідними рапортами не зверталася, відповідно така відпустка йому не надавалася.
Грошове забезпечення поліцейських та будь-які надбавки і доплати для поліцейських регулюються лише спеціальними нормативно-правовими актами для поліцейських, які не передбачають нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Тому вважав, що відсутні підстави для задоволення позову в частині компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, який було встановлено лише під час розгляду даної справи. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 817/925/14, від 19 вересня 2018 року у справі № 822/181/16.
Тому вважав, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, з огляду на що задоволенню не підлягають.
Також вважав, що 6000 грн. є неспівмірними витратами на правничу допомогу; розмір вартості наданих послуг значно завищено. Крім того, складання позовної заяви ґрунтується на подібних адміністративних справах, а отже не потребує самостійного аналізу, розробки та доведення адвокатом правової позиції позивача.
Просив в задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено, що в період з 07 листопада 2015 року по 13 листопада 2020 року позивач проходив службу в Національній поліції України.
Так, наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 07 листопада 2015 року № 17 о/с позивача з 07 листопада 2015 року призначено на відповідну посаду в поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13 листопада 2020 року № 481 о/с з 13 листопада 2020 року позивача звільнено зі служби в поліції через хворобу.
Під час проходження такої служби йому надано статус учасника бойових дій (рішення від 22 вересня 2017 року № 6/І/V/213; посвідчення серії НОМЕР_1 , видане у 2017 році).
Під час проходження служби в Національній поліції України позивач мав право на додаткову відпустку учасника бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таку відпустку за спірний період - 2017, 2018, 2019 та 2020 роки позивач не використав.
Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний спірний період позивачу не нарахована, та, відповідно, під час звільнення позивача зі служби не виплачена (вказані обставини підтверджуються довідкою відповідача від 03 грудня 2021 року №4876/12/03-2021).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за спірний період, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону).
Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 162 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з ч. 8 ст. 93 Закону поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Частиною 11 ст. 93 Закону визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до п. 8 розд. III Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі №806/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №806/277/16.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Як вже зазначалося, до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки»), зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплаті компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 162 Закону України «Про відпустки» та ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У даному випадку положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а.
Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Разом з тим, нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така компенсація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період з 2017 року по 2020 рік, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період.
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції, судом враховані правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18, від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені
Вказані позовні вимоги позивач пов'язував з компенсацією за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка йому не нараховувалася, та, відповідно, не виплачувалася.
Оскільки спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження служби та виплати грошового забезпечення таким особам, як позивач, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 2 розд. ІІ вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Абзацом 2 п. 3 розд. ІІІ Порядку визначено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 розд. IV Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки при проведенні розрахунку при звільненні сума спірної компенсації за невикористану відпустку позивачу як учаснику бойових дій не виплачена з вини відповідача, тому він має нести відповідальність, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд в постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16 дійшов висновку, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації), істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи (принципи розумності, справедливості та пропорційності, про який пізніше зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17).
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, то з огляду на обставини справи суд вважає їх передчасними, оскільки компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій відповідачем позивачу ще не нарахована, і, відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені суд позбавлений можливості визначити істотність частки суми такої компенсації як суми заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача.
Крім того, не настав день фактичного розрахунку, що унеможливлює визначення судом днів затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на наведене такі позовні вимоги не підлягають задоволенню як передчасні.
Разом з тим позивач не позбавлений права звернення до суду з такими позовними вимогами після нарахування та виплати йому відповідачем компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, якщо при цьому відповідач самостійно не виплатить позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року в справі № 200/602/20-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6000 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Згідно з правилами оцінки доказів, що встановлені ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем до суду подані: договір від 22 вересня 2021 року про надання юридичних (адвокатських) послуг; акт надання юридичних (адвокатських) послуг від 18 листопада 2021 року (який містить детальний опис послуг, які надаються позивачу виконавцем послуг на підставі договору від 22 вересня 2021 року та їх вартість); акт здійснення розрахунку за надані юридичні (адвокатські) послуги за договором про надання юридичних (адвокатських) послуг від 22 вересня 2021 року, що складений між адвокатом Овчаренко О.О. та Останкович Р.М. (який містить детальний опис наданих послуг, відповідно до якого виконавцем послуг позивачу надані наступні послуги: ознайомлення з документами ОСОБА_1 стосовно його звільнення зі служби в поліції та іншими матеріалами для звернення до суду за захистом порушених прав, попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, оцінка правової позиції судів України, підготування та направлення адвокатського запиту та інших документів протягом 2 год. - 1500 грн.; складання позовної заяви, роздруківка позовної заяви в 2 примірниках, підготування копій матеріалів для сторін (копіювання матеріалів на 42 сторінках, засвідчення належним чином копій на 42 сторінках), складання акту надання юридичних послуг та акту здійснення розрахунку, направлення позову до Донецького окружного адміністративного суду протягом 4 годин - 3000 грн.; всього на час звернення до суду - 4500 грн.; участь адвоката в Донецькому адміністративному суді при розгляді справи протягом 2 год. - 1500 грн.); ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Витрати за надану професійну правничу допомогу в сумі 4500 грн. позивачем оплачені, що підтверджується актом здійснення розрахунку за надані юридичні (адвокатські) послуги за договором про надання юридичних (адвокатських) послуг від 22 вересня 2021 року, що складений між адвокатом Овчаренко О.О. та Останкович Р.М.
Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.
Разом з тим, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі процесуальні правила оцінки доказів, правову позицію Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, а також принцип співмірності, критерій розумності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу і фінансовий стан обох сторін, один з яких є суб'єктом владних повноважень, який фінансується з державного бюджету, суд вважає за необхідне зменшити заявлену позивачем суму 6000 грн. - суму витрат на професійну правничу допомогу - на таку її складову як участь адвоката в Донецькому адміністративному суді при розгляді справи протягом 2 год. - 1500 грн., оскільки справу розглянуто в порядку письмово провадження, тобто без участі сторін.
Крім того, судом також враховано те, що в даній категорії справ існує стала судова практика у вигляді судових рішень, що набрали законної сили та містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є загальнодоступним. Дана категорія справ не потребує збирання та аналізу великої кількості доказів та нормативно-правових актів. Це також впливає на розмір витрат на професійну правничу допомогу в бік його зменшення.
Враховуючи наведене, правило щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу поширюється на суму таких витрат, яка, з урахуванням наведеної позиції суду, становить 3000 грн.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, частка задоволених позовних вимог в даній справі становить 63 відсотки, тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1890 грн. (тобто 63 відсотки від витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.).
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 86) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 1890 грн.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 29 грудня 2021 року.
Суддя Т.В. Логойда