Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 грудня 2021 р. Справа№200/11295/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
02 грудня 2020 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області №225 від 23 жовтня 2020 року, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах;
- зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи з 11 жовтня 1993 року по 24 жовтня 1997 року на ДП “Шахта 3-бис”;
- зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 жовтня 2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що 21.10.2020 року ним було подано заяву до Бахмутсько-Лиманського обєднаного Управління Пенсійного фонду Донецької області про призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача від 23.10.2020 року №225 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років. Довідку про № 06/2-883 від 18.08.2020 року, що уточнює пільговий характер роботи з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року відповідачем не розглянуто, оскільки довідки, видані підприємствами, які зареєстровані на території не підконтрольній українській владі, не створюють правових наслідків.
Позивач вважає, що рішення відповідача неправомірним та таким, що грубо порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/11295/20-а та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2021 року зупинено провадження в адміністративній справі №200/11295/20-а за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішення Верховного Суду по справі №360/3611/20.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року поновлено провадження в адміністративній справі 200/11295/20-а за позовною заявою ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідач відзив на позов у строк, встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) та станом на 28 грудня 2021 року, не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
За змістом частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 18 січня 2001 року Артемівським МВ УМВС України у Донецькій області), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
21 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23 жовтня 2020 року №225 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з необхідністю пільгового стажу 10 років. Рішення мотивоване тим, що довідка №06/2-883 від 18.08.2020 року, уточнююча пільговий характер роботи з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року в якості гірничого на ДП «Шахта №3-бис» (м.Торез) розгляду не підлягає, оскільки, відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» довідки, видані підприємствами, які зареєстровані на території не підконтрольній українській владі, не створюють правових наслідків.
До суду надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_3 , в якій містяться наступні записи щодо спірного періоду праці: з 11.10.1993 року позивач прийнятий на ДП «Шахта 3-бис» учнем гірника підземного (наказ від 15.10.1993 №169/к), з 25.11.1993 року переведений гірником підземним ІІІ розряду (наказ від 24.11.1993 року №191/к), 22.02.1994 року переведений електрослюсарем підземним ІV розряду (наказ від 23.02.1994 року №31/к), 06.04.1995 року переведений електрослюсарем підземним V розряду (наказ від 10.04.1995 року №56/к), 24.10.1997 року звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Позивач не погоджуючись з рішенням відповідача змушений був звернутися до суду.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до пільгового стажу спірного періоду роботи.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття Управлінням спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058), Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( далі- Закон № 1058).
Законом №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
За приписами пункту першого частини другої статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.
Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.
Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року в якості гірничого на ГП «Шахта №3-бис» (м.Торез), суд зазначає наступне.
У трудовій книжці позивача НОМЕР_3 , містяться наступні записи щодо спірного періоду праці: з 11.10.1993 року позивач прийнятий на ДП «Шахта 3-бис» учнем гірника підземного (наказ від 15.10.1993 №169/к), з 25.11.1993 року переведений гірником підземним ІІІ розряду (наказ від 24.11.1993 року №191/к), 22.02.1994 року переведений електрослюсарем підземним ІV розряду (наказ від 23.02.1994 року №31/к), 06.04.1995 року переведений електрослюсарем підземним V розряду (наказ від 10.04.1995 року №56/к), 24.10.1997 року звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58.
Аналогічні підтвердження періоду роботи позивача на ДП «Шахта 3-бис» з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року знайшли своє відображення у довідці №06/2-883 від 18.08.2020 року, наданої позивачем до матеріалів справи.
Окрім того, позивачем надано довідку про спуски в шахту за період з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року, довідку №06/2-884 від 18.08.2020 року про заробіток ДП «Шахта 3-бис» для обчислення пенсії.
Як зазначає позивач у позовній заяві, та зазначений факт не заперечується відповідачем у відзиві, вищезазначена довідка №06/2-883 від 18.08.2020 року відповідачем не була прийнята до розгляду, оскільки видана на непідконтрольній території, на що суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і їх було утворено відповідно до законодавства України.
Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особи права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий трудовий стаж роботи.
При цьому, суд зазначає, що довідка засвідчена належним чином. Окрім того, у позивача відсутня будь-яка можливість в інший спосіб отримати відомості, зазначені у цій довідці.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).
Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]".
Україною, відповідно до Закону № 1207-VII та постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої установою, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 року по справі № 344/16404/16-а.
Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Отже, неврахування зазначеної довідки є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Та обставина, що довідка видана підприємством, яке розташовано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії за наявності у нього необхідного стажу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17 (провадження № К/9901/30786/18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 266/4889/16-а (провадження № К/9901/18644/18).
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, Пенсійний фонд повинен був взяти до уваги інформацію зазначену у довідці, аби у повному обсязі захистити права позивача, який звернувся до Управління за призначенням пенсії на пільгових умовах.
Також, суд зазначає, що підстав вважати наведені в довідці відомості недостовірними, відповідачем не наведено, а відомості вказані у довідці підтверджуються записами у трудовій книжці.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року в якості гірника підземного, електрослюсаря підземного на ДП «Шахта 3-бис» (м.Торез).
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23.10.2020 року № 225 про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто є необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям правомірного рішення, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, тому підлягає скасуванню.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005р. суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу КЗПЛ сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак суд вважає що відповідач не довів правомірність своїх дій, не спростував дані довідки, а позивачем в свою чергу підтверджено належними доказами обставини, на які він посилається.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З метою захисту прав позивача, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із прийняттям відповідачем рішення від 23.10.2020 року №225 про відмову в призначенні пенсії, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23.10.2020 року №225 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 21.10.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з зарахуванням до пільгового стажу: періоду роботи з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року на ДП «Шахта 3-бис».
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23.10.2020 року №225 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Миру, 35, м. Бахмут, 84511, ЄДРПОУ 42172734) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) від 21.10.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 11.10.1993 року по 24.10.1997 року на ДП «Шахта 3-бис».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Миру, 35, м. Бахмут, 84511, ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок вісім) гривень 80 копійок.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження. Повний текст рішення виготовлено та підписано 28 грудня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов