15 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12966/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
за участю представників учасників справи:
-представника позивача - Тарасенкова В.В. - адвокат;
-представника третьої особи ПАТ "УКРІНКОМ" - Коваль Л.Л. - адвокат
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Кропивна Л.В., судді - Пономаренко Є.Ю., Ходаківська І.П.)
від 16.06.2021
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи"
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Афінаж";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Ресурс"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
2. Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Водостічні системи"
про припинення протиправних дій та визнання припиненим договору поруки
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Вентиляційні системи" (надалі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Афінаж" (надалі - Компанія Афінаж) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Ресурс" (надалі -Фінансова компанія), у якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просило:
- припинити протиправні дії Компанії щодо стягнення з Товариства на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеного між ПАТ "Український інноваційний банк" (надалі - Банк) та Товариством, заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальною кредитної лінії від 14.08.2013, укладеним між Банком та ТОВ "Водостічні системи" (надалі - Боржник);
- припинити протиправні дії Фінансової компанії щодо стягнення з Товариства на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеного між Банком та Товариством, заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013, укладеним між Банком та Боржником;
- визнати припиненим договір поруки №1 від 14.08.2013, укладений між Банком та Товариством, та визнати поруку Товариства за договором поруки №1 від 14.08.2013 припиненою.
2. Позовні вимоги обґрунтовані закінченням строку для пред'явлення вимог до поручителя за договором поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) та відсутністю у відповідачів статусу нових кредиторів відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Фактичні обставини справи, установлені судами
3. 14.08.2013 був укладений кредитний договір № 4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого Банк надає Боржнику (Позичальник) кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 3350000,00 доларів США на термін по 13.08.2017.
4. 14.08.2013 між Банком та Товариством (Поручитель) укладено договір поруки № 1 (далі - договір поруки), відповідно до якого Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником в повному обсязі зобов'язань по кредитному договору та всіх додаткових угод до нього, що будуть укладені в майбутньому протягом строку його дії.
5. У пункті 4.1 договору поруки сторони погодили дію договору поруки до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.
6. Відповідно до пункту 1.1. договору поруки, у редакції додаткової угоди №6 від 12.10.2015, Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником в повному обсязі зобов'язань по кредитному договору та всіх додаткових угод до нього, що будуть укладені в майбутньому протягом строку його дії між кредитором та позичальником. Відповідно до кредитної угоди позичальнику надається кредит на умовах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом у розмірі 3137211,64 доларів США або еквівалент в гривні по курсу Національного банку України на дату видачі кредитних коштів, на термін по 10 грудня 2017 року, зі сплатою процентів в розмірі 26% річних у гривні, 13% річних в доларах США, з 01.03.2016 процентна ставка у доларах США встановлюється на рівні 14% річних, інших платежів та відшкодування збитків кредитора, пов'язаних з невиконанням (несвоєчасним виконанням) позичальником зобов'язань за кредитною угодою. У разі невиконання вимог пунктів 5.3.14, 5.3.18, 5.3.19 кредитної угоди, процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 31% річних у гривні, 18 % річних у доларів США, 3 01.03.2016 - 19 % річних у доларах США.
7. 22.03.2016 на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Укрінбанк" правління НБУ прийняло постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк".
8. На підставі цієї постанови НБУ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
9. ПАТ "Укрінбанк" було перейменовано в ПАТ "Укрінком".
10. 13.01.2017 укладено договір про відступлення права вимоги №13/01/17-1, відповідно до умов якого ПАТ "Укрінком" відступає (передає), а Компанія Афінаж приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитним договором зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до них, договорами забезпечення тощо, що є його невід'ємною частиною, який укладений між Банком та Позичальником.
11. 13.01.2017 на виконання цього договору сторони підписали акт прийому-передачі прав та документів.
12. 13 січня 2017 року сторони також уклали договір про відступлення прав за договором поруки.
13. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі №911/1267/17 було стягнуто солідарно з Позичальника та Поручителя 37298204,83 грн заборгованості по кредиту на користь Компанії Афінаж.
14. Рішення законної сили не набрало, було оскаржено в апеляційному порядку. На момент розгляду даної справи Господарським судом міста Києва апеляційне провадження по справі № 911/1267/17 було зупинено.
15. 22.11.2017 між Компанією Афінаж (Клієнт) та Фінансовою компанією (Фактор) укладений договір факторингу № 01/11-17 від 22.11.2017, відповідно до умов якого Фактор зобов'язався передати грошові кошти у сумі 84764989,51 грн в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступив Факторові в повному обсязі право грошової вимоги до Позичальника за зобов'язаннями, що виникло із кредитного договору у загальному розмірі 1335660,85 грн та 3595012,90 доларів США, що становить 95771143,65 грн, а також заборгованість по відшкодуванню витрат по сплаті судового збору в сумі 57764,54 грн за рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/1267/17.
16. 22.11.2017 на виконання цього договору сторони підписали акт приймання-передачі грошової вимоги за договором факторингу.
17. 22.11.2017 був укладений договір факторингу № 02/11-17, відповідно до умов якого Компанія Афінаж відступила Фінансовій компанії відступлене право грошової вимоги до Товариства по відшкодуванню витрат по сплаті судового збору у загальному розмірі 57764,54 грн, що виникло із рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі №911/1267/17.
18. 22.11.2017 між Компанією Афінаж та Фінансовою компанією був укладений договір відступлення прав за договором поруки.
19. 05.02.2018 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі №910/960/18 за позовом Фінансової компанії до Позичальника та Поручителя, як солідарних боржників за договором поруки про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла після 25.04.2017.
20. Господарський суд міста Києва ухвалою 05.04.2018 провадження у справі № 910/960/18 зупинив до набрання законної сили рішенням у справі № 910/21943/17. На момент розгляду даної справи провадження по справі № 910/960/18 поновлено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
21. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2021 позов задоволено частково. Визнано припиненим договір поруки та визнано поруку припиненою. В іншій частині позову відмовлено.
22. Суд першої інстанції виходив з того, що:
- умова пункту 4.1 договору поруки про те, що він діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки не відповідає частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя;
- матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів звернення Банку із відповідними вимогами до Поручителя в межах шестимісячного строку сплати останнього платежу, тобто у строк до 10.06.2018.
- Компанія Афінаж та Фінансова компанія, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 не набули прав кредиторів, оскільки договори про відступлення права вимоги №1 та №2 від 13.01.2017, договори факторингу №1 та №2 від 22.11.2017 та договір відступлення №1 від 22.11.2017 є нікчемними відповідно до частини другої статті .215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- пред'явлення Компанією Афінаж та Фінансовою компанією позовів до Позичальника та Поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки (справи №911/1267/17, №910/960/18) не може розцінюватися як подання позову належними кредиторами до поручителя у межах шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов'язання;
- обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання припиненим договору поруки та визнання поруки припиненою є належним. Наведені висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 04.09.2019 у справі №202/32532/13-ц (провадження №14-374цс19), Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 924/175/20;
- обраний позивачем спосіб захисту порушеного права про припинення протиправних дій відповідачів не є належним та ефективним.
23. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
24. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення такими висновками, що:
- місцевий господарський суд допустив логічні помилки у своїх висновках, оскільки визнав припиненим договір поруки та поруку, надану позивачем Банку, який не мав процесуального статусу відповідача, а особи, до яких заявлено позов, визнав такими, що не є правонаступниками Банку;
- місцевий господарський суд вийшов за межі законних та процесуальних повноважень і у позапроцесуальний спосіб зробив висновки в інших спорах;
- згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (п. 64). У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості (пункти 65-66 постанови);
- позивач, ініціювавши окремий позов про визнання договору припиненим і поруки припиненою, прагнув в межах цієї справи у позапроцесуальний спосіб переглянути судове рішення, прийняте у справі № 911/1267/17, і уникнути процесуального обов'язку доведення наявності у нього відповідного боргу чи його відсутності, як і відсутності підстав для нарахування боргу у справі № 910/960/18, що є неприпустимим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
25. 07.07.2021 позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
26. Верховний Суд ухвалою від 03.08.2021 касаційну скаргу залишив без руху, надав скаржнику строк для усунення недоліків шляхом приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
27. 17.08.2021 скаржник подав уточнену редакцію касаційної скарги (зареєстрована Верховним Судом 08.09.2021), в якій зазначив, що підставою, на якій подається касаційна скарга, є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки:
- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини п'ятої статті 55 Конституції України, частини першої статті 15, статті 16 ЦК України без врахування висновків Верховного Суду, викладені у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, що для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (пункт 6.2), а як порушення розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника (пункт 6.6), оскільки не встановив особу, що порушує права позивача, не встановив, чи можливе відновлення порушеного права в іншій спосіб, чим фактично обмежив у праві на доступ до суду;
- не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 та Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, щодо застосування норм статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо судового захисту порушеного права та інтересу у спосіб, який не заборонений законом;
- неправильно застосував норми частини третьої статті 626 та статті 553 ЦК України та не врахував висновки, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/10651/16, від 11.03.2020 у справі № 905/1342/17, від 10.03.2020 у справі № 913/549/17, від 14.02.2018 у справі № 910/7828/17 щодо застосування норм статей 512, частини першої статті 203, частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, щодо відсутності обставин та підстав правонаступництва та переходу прав та обов'язків Банку до ПАТ "Укрінком"; нікчемності правочинів про відступлення права вимоги ПАТ "Укрінком" на користь третіх осіб, оскільки останнє не набуло статусу банківської установи.
28. Також скаржник підставою касаційного оскарження визначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 15, частини першої статті 16, частини першої статті 510, частини другої статті 527 та частини четвертої статті 559 ЦК України у контексті можливості захисту права поручителя на усунення правової невизначеності у правовідносинах поруки у разі, якщо факт припинення поруки заперечується третіми особами, які не є належними кредиторами у зобов'язанні, проте визнається належним кредитором.
29. Скаржник наполягає, що у даному випадку права позивача за договором поруки порушують особи, які не набували та ніколи не володіли правами вимоги до Поручителя за кредитним договором, тобто не набували статусу сторони (кредитора) у кредитному зобов'язанні в розумінні частини першої статті 510 ЦК України, тому обраний позивачем спосіб захисту є ефективним у правовідносинах з третіми особами, які вимагають, за відсутності будь-яких правових підстав, виконання зобов'язання, яке припинилось на свою користь.
30. Скаржник вважає, що висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, зроблено за інших фактичних обставин, тому не мають враховуватися при вирішенні спору у цій справі.
31. 15.12.2021 представник Фінансової компанії подав пояснення, в яких зазначив, що Товариство зловживає своїми правами, оскільки позовні вимоги, викладені у позовній заяві, були предметом судового розгляду у справах № 910/11970/19, № 910/21943/17 та 910/19334/20.
32. Згідно з частиною першою статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
33. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п'ята статті 161 ГПК України).
34. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 118 ГПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 119 ГПК України).
35. Оскільки Фінансова компанія не просила дозволу подати письмові пояснення за межами строку подання відзиву на касаційну скаргу, а суд за межами цього строку не визнав їх подання необхідним, Верховний Суд залишає ці пояснення без розгляду (пункти 13-17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21); пункти 23-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21).
Позиція Верховного Суду
36. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
37. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
38. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).
39. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).
40. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку (пункт 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
41. У постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
- для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: - кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; - особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником) (пункт 57);
- спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права (пункт 58);
- застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64);
- у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту (пункт 65);
- ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості (пункт 66).
42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини" та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
43. З огляду на висновки, наведені у цій постанові, Верховний Суд відхиляє заперечення скаржника щодо неподібності правовідносин у справі № 522/1528/15-ц та у справі, що переглядається. Наявна відмінність у встановлених обставинах справи (у справі № 522/1528/15-ц - рішення про стягнення з поручителя кредитної заборгованості набрало законної сили, а у справі, що переглядається, - таке рішення ухвалено, але не набрало законної сили) не означає неподібність спірних правовідносин для вирішення питання щодо застосування пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.
44. За висновками Великої Палати Верховного Суду застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є неналежним, як у випадку, коли такий спір суд уже вирішив, так і у випадку, коли кредитор ініціював судовий процес і провадження було відкрите (пункт 65 постанови).
45. Доводи скаржника, що цей висновок Великої Палати Верховного Суду стосується виключно випадків повторного судового вирішення питання про наявність підстав для припинення поруки, якщо такі підстави вже були розглянуті в судовому провадженні ініційованому кредитором, Верховний Суд відхиляє, оскільки неналежні, на думку боржника, кредитори вже звернулися до суду з позовом, а у постанові Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася (пункт 63 постанови).
46. З цих підстав, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно врахував відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України у подібних правовідносинах.
47. Аргументи скаржника щодо порушення положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, Верховний Суд відхиляє, оскільки захист права боржника у випадках, коли кредитор вже звернувся з позовом про стягнення коштів реалізується не шляхом подання окремого позову з вимогами, що фактично є предметом доказуванні у спорі про стягнення боргу, а шляхом доведення в межах цього спору обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень (у тому числі, обставини неналежності кредитора та припинення поруки). Право на позов не є абсолютним і може бути обмежено. У даному випадку таке обмеження здійснено з метою належного здійснення правосуддя (розгляд спірних правовідносин в одному провадженні спрямований на процесуальну економію та унеможливлення зловживання правом з метою зупинення вирішення уже ініційованого кредитором судового процесу). Права боржника у такому разі не порушуються, оскільки він не позбавляється можливості доводити відповідні обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, у загальному порядку.
48. З огляду на те, що обставини наявності чи відсутності права вимоги у кредитора не можуть вирішуватися в цьому спорі, зважаючи на раніше відкрите провадження про стягнення заборгованості за позовом кредитора, в межах якого такі обставини є предметом доказування, а правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи, і до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права, Верховний Суд не вбачає підстави розглядати аргументи скаржника щодо нікчемності договорів відступлення права вимоги, а також викладати правовий висновок щодо застосування статті 15, частини першої статті 16, частини першої статті 510, частини другої статті 527 та частини четвертої статті 559 ЦК України у контексті можливості захисту права поручителя на усунення правової невизначеності у правовідносинах поруки у разі, якщо факт припинення поруки заперечується третіми особами, які не є належними кредиторами у зобов'язанні, проте визнається належним кредитором. В межах цієї справи, зважаючи на конкретні обставини, позовна вимога про визнання поруки припиненою не є належним способом захисту.
49. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом, обставин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
50. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
51. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
52. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.
Розподіл судових витрат
53. Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 у справі № 910/12966/20- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді Н. Губенко
Л. Стратієнко