ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.12.2021Справа № 910/12386/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі,
За участю представників учасників справи:
від позивача: Єрковська Ю.М. за ордером серії АІ № 113576 від 05.12.2021;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання недійсним укладеного між сторонами 21.05.2020 року Договору № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не мав права на продаж (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ЛІМІТЕД" (яке у подальшому було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс"), оскільки відповідно до змісту рішення комісії регіонального рівня Головного управління ДПС у м. Києві від 10.02.2021 року № 24910 ОСОБА_2 не був причетний до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності вищенаведеної юридичної особи. Відтак, спірний договір не відповідає, на думку позивача, положенням статті 203 Цивільного кодексу України, та підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.2021 року господарський суд міста Києва, на виконання приписів частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, звернувся до Відділу реєстрації місця проживання управління Центру надання адміністративних послуг Бучанської міської ради із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 .
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.2021 року подану ОСОБА_1 позовну залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
16.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Відділу реєстрації місця проживання управління Центру надання адміністративних послуг Бучанської міської ради надійшла запитувана судом інформація.
03.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 від 01.09.2021 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2021 року відкрито провадження у справі № 910/12386/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.10.2021 року. Крім того, цією ухвалою до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс".
24.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 22.09.2021 року, в якому останній просив суд здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
У підготовчому засіданні 05.10.2021 року судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.11.2021 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2021 року строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/12386/21 продовжено на 30 днів. У той же час цією ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/12386/21 до судового розгляду по суті на 07.12.2021 року.
Проте, судове засідання у справі, призначене на 07.12.2021 року, не відбулося.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2021 року судове засідання у справі № 910/12386/21 призначено на 28.12.2021 року.
У судовому засідання 28.12.2021 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач та третя особа про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 28.12.2021 року не забезпечили, будь-яких клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, на адресу суду не направили.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як було зазначено вище, ухвалою від 02.08.2021 року господарський суд міста Києва відповідно до вимог частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України звернувся до Відділу реєстрації місця проживання управління Центру надання адміністративних послуг Бучанської міської ради із запитом про надання інформації про місце проживання відповідача - фізичної особи ОСОБА_2 .
Відповідно до наданої Відділом реєстрації місця проживання управління Центру надання адміністративних послуг Бучанської міської ради інформації, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, копії ухвал суду, зокрема, від 02.11.2021 року про призначення справи № 910/12386/21 до судового розгляду по суті на 07.12.2021 року, а також від 13.12.2021 року про призначення судового засідання на 28.12.2021 року, були направлені ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_2 .
Проте, наведені відправлення з штрихкодовими ідентифікаторами відповідно № 0105481426622 та № 0105491671285 повернулися до суду без вручення відповідачу з посиланням на те, що останній за вищезазначеною адресою не проживає.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Слід також зазначити, що копії ухвал господарського суду міста Києва, зокрема, від 02.11.2021 року про призначення справи № 910/12386/21 до судового розгляду по суті на 07.12.2021 року та від 13.12.2021 року про призначення судового засідання на 28.12.2021 року були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01033, місто Київ, вулиця Тарасівська, будинок 15.
Проте наведені відправлення вручені третій особі також не були.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
06.02.2020 року ОСОБА_2 прийняв одноосібне рішення засновника № 1 щодо створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед", яким затвердив органи управління Товариством (вищий орган управління - загальні збори учасників, виконавчий орган - директор), види економічної діяльності, місцезнаходження вказаної юридичної особи, поклав на засновника функції з управління підприємством, а також затвердив діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" на підставі модельного статуту. Крім того, засновником вирішено провести необхідні дії щодо державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" відповідно до законодавства України.
Справжність підпису ОСОБА_2 на рішенні засновника № 1 від 06.02.2020 засвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Демчук Л.В., про що зроблено запис в реєстрі за № 452.
21.05.2020 року між ОСОБА_2 (продавець) в особі ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності № 468 від 06.02.2019, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Демчук Л.В., та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" (далі - Договір).
Означений Договір підписаний представником відповідача - ОСОБА_3 та позивачем.
Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця належну йому частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" (ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 43529509) з усіма правами та обов'язками, що належать учаснику Товариства відповідно до статуту Товариства та законодавства України, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за частку у статутному капіталі Товариства у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
У пункті 1.5 наведеного правочину його сторони погодили, що покупець належним чином повідомлений про характер діяльності та про фінансовий стан справ ТОВ "Спец Лімітед" на момент укладення Договору.
За умовами пунктів 2.1-2.2 Договору підписання сторонами даного Договору та подальше підписання сторонами акту приймання-передачі відчужуваних часток Товариства буде свідчити про те, що приймання-передача відчужуваних часток Товариства відбулась. Право власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед", що відчужується, виникає у покупця з моменту підписання цього Договору та акту приймання-передачі відчужуваної частки Товариства.
Відповідно до пункту 5.1 Договору останній вважається укладеним та набуває юридичної чинності з моменту його підписання сторонами.
У пункті 5.2 означеної угоди продавець гарантував, що на день укладення цього Договору він повідомив покупцю всі істотні обставини, які стосуються частки, що відчужується, та можуть вплинути на волю покупця стосовно укладення цього Договору; частка, що відчужується, в заставі чи під арештом не перебуває; щодо частки, що відчужується, та Товариства відсутні судові спори; у зв'язку з укладенням цього Договору не буде порушено прав та інтересів третіх осіб; Товариство не здійснювало діяльності з відмивання (легалізації) коштів, здобутих злочинним шляхом; відступлення частки, що відчужується, відповідає інтересам та волевиявленню продавця і не вчиняється під примусом або внаслідок збігу тяжких обставин; на момент укладання цього Договору не існує інших зобов'язань Товариства, крім тих, які зафіксовані у бухгалтерських документах.
З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2020 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності № 468 від 06.02.2019, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Демчук Л.В., та ОСОБА_1 було підписано Акт приймання-передачі часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" (далі - Акт).
Справжність підписів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у Акті засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ільяшовим О.В.
Крім того, нотаріусом Ільяшовим О.В. встановлено особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перевірено їх дієздатність та повноваження представників, що підтверджується відповідною відміткою в наведеному Акті.
Судом встановлено, що після набуття позивачем у власність відчуженої йому відповідачем на підставі Договору частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед", рішенням позивача (учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед") від 21.05.2021 року № 1-21/05-20 ОСОБА_1 вирішив, зокрема змінити найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс", звільнити ОСОБА_2 з посади директора Товариства за власним бажанням з 21.05.2020 року (21.05.2020 року - останній робочий день) та призначити ОСОБА_1 на посаду директора Товариства з 22.05.2020 року.
Справжність підпису ОСОБА_1 у рішенні учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" від 21.05.2021 року № 1-21/05-20 засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ільяшовим О.В., а також перевірено особу та дієздатність підписанта.
Згідно з наказом № 21/05/2020 від 21.05.2021 ОСОБА_2 склав з себе повноваження щодо виконання обов'язків директора ТОВ "Спец Лімітед" з 21.05.2020 за власним бажанням.
Разом із тим, відповідно до наказу № 22/05/2020 ОСОБА_4 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ "Сімітрекс" з 22.05.2020 року.
У подальшому вищевказана інформація, зокрема, щодо зміни найменування Товариства та складу його учасників і керівника, була внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У той же час, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним Договору, позивач посилався на те, що 10.02.2021 року на підставі рішення комісії регіонального рівня Головного управління ДПС у м. Києві № 24910 визнано відповідність ТОВ "Сімітрекс" критеріям ризиковості платника податку на підставі п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, оскільки отримано інформацію щодо надання письмового пояснення громадянина ОСОБА_2 , який значився засновником та керівником підприємства, щодо непричетності до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.
З урахуванням викладеного, позивач посилався на те, що відповідач не мав права на продаж (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" (яке у подальшому було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс"), оскільки відповідно до змісту вищевказаного рішення комісії регіонального рівня Головного управління ДПС у м. Києві від 10.02.2021 року № 24910 ОСОБА_2 не був причетний до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності цієї юридичної особи. Відтак, спірний Договір, на думку позивача, не відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України, та підлягає визнанню недійсним.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Частиною 1 статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 наведено такий правовий висновок:
"Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин".
Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 року в справі № 904/2922/18 містить такий правовий висновок:
"Тлумачення змісту статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду".
Верховний Суд України у своїй постанові від 25.12.2013 року в справі № 6-78цс13 навів такий правовий висновок:
"З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні".
У постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 року в справі № 6-806ц16 міститься такий правовий висновок:
"При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось".
Так, у наведених вище постановах міститься правовий висновок, який зводиться до того, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов'язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв'язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 року в справі № 904/5480/19 та від 29.06.2021 року в справі № 916/2040/20.
Суд також звертає увагу, що зазначені вище позиції є сталими і знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року в справі № 920/1771/14 (№ 3-449гс16), постановах Верховного Суду від 12.12.2019 року в справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 року в справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 року в справі № 910/13266/18.
Як було зазначено вище, ОСОБА_1 у позовній заяві посилався на те, що відповідно до змісту рішення комісії регіонального рівня Головного управління ДПС у м. Києві від 10.02.2021 року № 24910 ОСОБА_2 не був причетний до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Сімітрекс", у зв'язку з чим не був реальним власником частки у статутному капіталі вищевказаної юридичної особи та не мав права на продаж такої частки. З огляду на викладене, позивач вказував на наявність правових підстав для визнання спірного Договору недійсним.
Проте, ОСОБА_1 не було зазначено, які його цивільні права були порушені оспорюваним Договором та яким чином такі права будуть відновлені у разі визнання оспорюваного правочину недійсними. Крім того, позивачем не обґрунтовано, яким чином позовні вимоги направлені на недопущення або присікання його порушених цивільних прав та інтересів або ж їх відновлення.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 з огляду на недоведеність останнім факту порушення чи оспорювання його прав, у тому числі корпоративних.
Так, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на пояснення ОСОБА_2 , що були надані останнім комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/коригування розрахунку в Єдиному реєстрі податкових накладних, зміст яких викладено у Рішенні про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 24910 від 10.02.2021.
Відповідно до інформації, що відображена у вказаному Рішенні, ОСОБА_2 , який значився засновником та керівником підприємства, надано письмові пояснення щодо непричетності вказаної особи до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.
Разом з тим, суд зазначає, що в силу приписів статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами 3-5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року в справі № 922/2391/16, а також у постанові від 18.06.2021 року в справі № 910/16898/19.
Разом із тим, відомості, внесені до Рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, не мають преюдиціального значення для суду в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, твердження позивача щодо того, що відповідач не був реальним власником частки та не мав права на її продаж, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
Проте, позивачем не надано належних доказів на підтвердження зазначеної обставини.
Суд також зазначає, що підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Цивільного кодексу України саме в момент вчинення такого правочину
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
З матеріалів справи, зокрема відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що до 26.05.2020 року бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс" був ОСОБА_2 .
Будь-яких доказів недостовірності внесених до реєстру відомостей, як і доказів скасування реєстраційних дій щодо внесення таких відомостей до реєстру позивачем до матеріалів справи не надано.
Крім того, з наявної у матеріалах справи копії Рішення засновника № 1 від 06.02.2020, відповідно до якого відповідач, зокрема прийняв рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед", вбачається що справжність підпису ОСОБА_2 на означеному Рішенні посвідчена приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Демчук Л.В.
Пунктом 11 частини 1 статті 34 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси відноситься у тому числі засвідчення справжності підпису на документах.
Пунктом 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції № 296/5 від 22.02.2012 (далі - Порядок) унормовано, що при вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.
Згідно з положеннями глави 14 Порядку нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Беручи до уваги вищевказане, суд дійшов висновку, що при засвідченні справжності підпису ОСОБА_2 на Рішенні засновника № 1 від 06.02.2020 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Лімітед" приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Демчук Л.В. встановлювалась особа відповідача. Доказів оскарження або скасування такої нотаріальної дії матеріали справи не містять.
За таких обставин, позивачем не доведено належними доказами, що відповідач не був власником частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімітрекс", зокрема, на момент укладення спірного Договору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, у задоволенні даного позову слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову, та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 29.12.2021 року.
Суддя В.С. Ломака