номер провадження справи 5/164/21
22.12.2021 Справа № 908/3065/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажного підприємства «Енергосервіс» (вул. Покровська (Свердлова) буд. 30, оф. 207, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 32729704)
До відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926)
про стягнення 153 681,74 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: Кравченко Г.М., ордер серії АР № 1071103 від 23.11.2021, посвідчення №676 від 07.05.2008, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 676 від 07.05.2008, адвокат;
Від відповідача: Шульга Ю.О., довіреність № 177 від 09.07.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002808 від 22.06.2021, адвокат;
23.10.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажного підприємства “Енергосервіс” № 170 від 21.10.2021 (вх. № 3284/08-07/21 від 23.10.2021) до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення 177 528,15 грн., в т.ч. 3 % річних за період з 23.03.2021 по 20.10.2021 включно у розмірі 33 268,79 грн. та інфляційні витрати за період з березня 2021 по вересень 2021 на суму 144 259,36 грн.
23.10.2021 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 25.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі №908/3065/21 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочати з 23.11.2021, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
11.11.2021 від Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву № 32-32/181 від 10.11.2021 (вх. № 23340/08-08/21 від 11.11.2021) згідно якого відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. У разі задоволення позову, просить суд розстрочити виконання рішення по даній справі строком на дванадцять місяців з дня ухвалення такого рішення.
Також, до відзиву на позовну заяву додано клопотання № 32-32/181/1 від 10.11.2021 (вх. № 23341/08-08/21 від 11.11.2021), в якому відповідач просить суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, оскільки відповідач знаходиться у тяжкому фінансовому становищі та для з'ясування спірних питань є необхідність розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 12.10.2021 задоволено клопотання ПАТ “Запоріжжяобленерго” про розгляд справи № 908/3065/21 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті у спрощеному позовному провадженні призначено на 23.11.2021 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою, запропоновано сторонам надати суду усі наявні докази які стосуються предмету спору.
19.11.2021 від ТОВ НМП «Енергосервіс» до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 18/11/1 від 18.11.2021 (вх. № 23943/08-08/21 від 19.11.2021), згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 23.03.2021 по 18.11.2021 у розмірі 37 841,28 грн. та інфляційні витрати за період з березня 2021 по жовтень 2021 на суму 115 840,46 грн. У зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, позивач просить суд повернути ТОВ «НМП «Енергосервіс» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 357,69 грн.
Також, 19.11.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив № 18/11/2 від 18.11.2021 (вх. № 23900/08-08/21 від 19.11.2021), згідно якої позивач частково погодився із запереченнями відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву та підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. Крім цього, позивач заперечив щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення строком на дванадцять місяців та зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Крім цього, 19.11.2021 від позивача до суду надійшло клопотання № 18/11/1 від 18.11.2021 (вх. № 23901/08-08/21 від 19.11.2021) про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів в підтвердження витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
23.11.2021 від ПАТ “Запоріжжяобленерго” до суду надійшло клопотання № 32-32/187 від 22.11.2021 (вх. № 24111/08-08/21 від 23.11.2021) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів в підтвердження заперечень викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 23.11.2021 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 153 681,74 грн. Судом оголошено перерву до 15.12.2021 о 12 год. 30 хв., про що присутні представники позивача та відповідача повідомлені про дату, час та місце наступного судового засідання під розписку.
03.12.2021 на електрону адресу суду з електронним цифровим підписом від позивача надійшло клопотання № 02/12/21 від 02.12.2021 (вх. № 25085/08-08/21 від 03.12.2021) про долучення до матеріалів справи доказів в підтвердження витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
08.12.2021 від відповідача до суду надійшли заперечення № 001-32/197 від 07.12.2021 (вх. № 25520/08-08/21 від 08.12.2021) на заяву про зменшення позовних вимог, на відповідь на відзив на позовну заяву та на клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
14.12.2021 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення № 13/12/21 від 13.12.2021 (вх. № 25944/08-08/21 від 14.12.2021), згідно яких позивач просить суд позовні вимог задовольнити у повному обсязі, а в задоволенні клопотань відповідача про розстрочення виконання рішення та зменшення витрат на правову допомогу - відмовити.
У судовому засіданні 15.12.2021 за участю представників позивача та відповідача судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 21.12.2021 об 11 год. 00 хв., про що присутні представники сторін повідомлені про дату, час та місце наступного судового засідання під розписку.
20.12.2021 від позивача на електрону адресу суду з електронним цифровим підписом надійшла заява № 20/12/1 від 20.12.2021 (вх. № 26420/08-08/21 від 20.12.2021) про розгляд справи № 908/3065/21 без участі повноважного представника позивача.
21.12.2021 через відділ документального забезпечення господарського суду Запорізької області від відповідача надійшло клопотання № б/н від 21.12.2021 (вх. № 26515/08-08/21 від 21.12.2021) про долучення до матеріалів справи доказів, в якому відповідач надав письмові пояснення по суті спору. Також, до вказаного клопотання відповідачем доданий лист ПАТ “Запоріжжяобленерго” за вих. № 001-32/4846 від 21.12.2021 на адресу ТОВ НМП “Енергосервіс” щодо укладення мирової угоди.
Крім цього, 21.12.2021 від ПАТ “Запоріжжяобленерго” до суду надійшла заява № б/н від 21.12.2021 (вх. № 26529/08-08/21 від 21.12.2021) про проведення судового засідання 21.12.2021 без участі сторін та призначення наступного судового засідання для врегулювання між сторонами спірних питань та можливості укладення мирової угоди по справі № 908/3065/21.
Ухвалою суду від 21.12.2021 судом оголошено перерву до 22.12.2021 о 16 год. 00 хв.
22.12.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання № б/н від 22.12.2021 (вх. № 26650/08-08/21 від 22.12.2021) про долучення до матеріалів справи доказів надіслання на адресу позивача вищезазначеного клопотання № б/н від 21.12.2021 та листа ПАТ «Запоріжжяобленерго» № 001-32/4846 від 21.12.2021 щодо укладення мирової угоди.
Вищевказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 22.12.2021 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі “Акорд”.
Суд продовжив розгляд справи по суті.
У судовому засіданні представник позивача заперечив щодо заяви відповідача про укладення мирової угоди по справі № 908/3065/21. Підтримав доводи викладені у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог посилаючись на те, що 25.09.2014 між позивачем та відповідачем укладений договір про закупівлю робіт № 1470914. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18 стягнуто з відповідача основний борг за договором № 1470914 від 25.09.2014 у розмірі 1 918 342,57 грн., 3% річних на суму 12 529,58 грн. та інфляційні витрати у розмірі 30 016,32 грн. На виконання вказаного рішення 26.12.2018 судом видано наказ. Оскільки станом на 23.10.2021 рішення суду по справі № 908/769/18 не виконано, позивач нарахував відповідачу суму 153 681,74 грн., яка складається з 3 % річних за період з 23.03.2021 по 18.11.2021 включно у розмірі 37 841,28 грн. та інфляційних витрат за період з березня по жовтень 2021 на суму 115 840,46 грн.
Представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву посилаючись на те, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду по справі № 908/769/18 у зв'язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, наявної багатомільйонної заборгованості з податкового боргу. Станом на 01.09.2021 дебіторська заборгованість споживачів за відпущену електроенергію та за послуги з розподілу електроенергії склала 1 359,0 млн. грн. Недостатність обігових коштів виникла внаслідок несвоєчасної та неповної сплати зобов'язань з послуг розподілу електричної енергії. Станом на 01.09.2021 кредиторська заборгованість відповідача перед ДП «Енергоринок» становить 412,4 млн. грн. У ПАТ «Запоріжжяобленерго» відсутні кошти для фінансування першочергових та обов'язкових витрат товариства, а також відсутні кошти для виконання рішення у справі єдиним платежем. Станом на 21.09.2021 податковий борг відповідача становить 1 119,1 млн. грн. Враховуючи викладене, вирішуючи питання розстрочки виконання рішення у разі задоволення позовних вимог, відповідач просить суд врахувати матеріальні інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору та відсутність коштів на банківських рахунках відповідача.
Представник позивача підтримав відповідь на відзив зазначивши, що з моменту прийняття господарським судом Запорізької області рішення по справі № 908/769/18 - 03.08.2018 про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 1 918 342,57 грн., ПАТ «Запоріжжяобленерго» нездійснено позивачу жодного платежу на виконання зазначеного рішення. Крім цього, відповідачем також не нездійснено жодної оплати стягнутих рішеннями господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 по справі № 908/3002/19 та № 908/400/21 від 22.04.2021 - 3 % річних та інфляційних витрат за окремі періоди. Позивач заперечив щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення на дванадцять місяців. Просить суд позов задовольнити у повному обсязі, у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення відмовити.
Представник відповідача підтримав заперечення на відповідь на відзив посилаючись на висновок Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 645/646-21 від 22.11.2021, який свідчить про те, що ситуація неоплати вартості виконаних робіт за договором № 1470914 від 25.09.2014 виникла не з вини ПАТ «Запоріжжяобленерго». Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог або у разі задоволення позову розстрочити виконання рішення строком на дванадцять місяців з дня ухвалення такого рішення та зменшити адвокатські витрати до 500,00 грн.
22.12.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представників сторін, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2014 між Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (станом на час розгляду справи Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”, Замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” (Підрядник, позивач) укладений договір про закупівлю робіт № 1470914 (договір), за умовами п. п. 1.1., 1.2. якого підрядник зобов'язався у 2014 - 2015 роках виконати роботи, зазначені у п. 1.2 договору, а саме: “Реконструкція ПС35/10 кВ “Токмацька” для електропостачання комплексу сонячної електростанції ТОВ “Токмак Солар Енерджі” Токмацького району Запорізької області”, а замовник - прийняти та оплатити роботи.
До вказаного договору між сторонами укладені та підписані додаткові угоди № 1 від 25.12.2015, № 2 від 06.06.2016, № 3 від 29.12.2016 та № 5 від 10.08.2017.
Згідно п. 4.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.12.2015) розрахунки за виконані роботи проводяться замовником протягом 180 календарних днів після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку за умови наявності одночасно таких умов:
- виконання підрядником робіт на суму здійсненої замовником передоплати та оформлення документів, зазначених у п. 4.2. цього договору,
- підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма № КБ-3), акту приймання-передачі змонтованого устаткування;
- реєстрація підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього договору”.
Додатковою угодою № 1 від 25.12.2015, а також додатковими угодами № 2 від 06.06.2016, № 3 від 29.12.2016 та № 5 від 10.08.2017 вносились зміни до п.п. 1.1., 5.1.1. договору щодо продовження строків/термінів виконання робіт та визначено, що роботи виконуються у 2014 - 2017 роках, строк (термін) закінчення робіт (завершення будівництва) - 20.10.2017.
Відповідно до п. 10.1. договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 10.08.2017), цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє по 20.11.2017 включно, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 1470914 від 25.09.2014 в частині здіснення оплати вартості виконаних позивачем робіт, ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” у квітні 2018 звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення основної заборгованості у розмірі 1 918 342,57 грн., а також 3 % річних на суму 12 529,72 грн. та інфляційних втрат у розмірі 30 016,32 грн.
За результатами розгляду вищевказаних позовних вимог, 03.08.2018 Господарським судом Запорізької області прийнято рішення по справі № 908/769/18 про часткове задоволення позовних вимог ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” та стягнення з ПАТ “Запоріжжяобленерго” на користь ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” основної заборгованості на суму 1 918 342,57 грн., 3 % річних у розмірі 12 529,58 грн., інфляційних витрат на суму 30 016,32 грн., витрат зі сплати судового збору в сумі 29 413,33 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 183,00 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 по справі № 908/769/18 рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18 змінено в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення залишено без змін.
26.12.2018 господарським судом на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 908/769/18 видані відповідні накази.
Під час розгляду справи № 908/769/18 Господарським судом Запорізької області встановлено наступне: “Матеріали справи свідчать, що в межах договору № 1470915 від 29.05.2014 позивачем фактично виконано роботи на загальну суму 12 790 178,55 грн., що підтверджується довідками форми КБ-3 та актами приймання виконаних робіт, актами приймання-передачі устаткування, копії яких додано до позовної заяви. По роботам, виконаним до 30.06.2016 замовник розрахувався повністю, що підтверджується банківськими виписками, наданими позивачем у справу (том 2, а.с.14-30). Після зарахування здійснених відповідачем оплат, в тому числі попередніх (порядок зарахування наведено у розрахунку - т. 1, а.с. 18-20), залишок суми передплати, здійсненої відповідачем 10.03.2016 склав 159 032,19 грн.
30.06.2016 сторонами договору підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за червень 2016 КБ-3 на загальну суму 310 019,32 грн., акти №№1,2,3,4 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за червень 2016 року та акти приймання-передачі змонтованого устаткування (том 1, а.с. 146-169).
Позивачем виставлено рахунок № 26 від 30.06.2016 (т. 1, а.с.171) на оплату робіт в сумі 150 987,17 грн. (сума заборгованості, що залишилася після зарахування залишку вищевказаної попередньої оплати: 310019,32-159032,19), направлено відповідачу претензію за вих. №2 від 10.01.2017 про сплату вказаної суми боргу. Рахунок на оплату та копію податкової накладної, згідно з відміткою на супровідному листі за вих. № 163 від 30.06.2016, вручено відповідачу 14.07.2016 (т.1, а.с. 170).
18.09.2017 сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-3 за вересень 2017 на загальну суму 2 754 878,98 грн., акти №№ 1,2,3 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за вересень 2017 року та акт № 1-1 від 18.09.2017 приймання-передачі змонтованого устаткування (том 1, а.с. 174-186). На підставі вказаних документів позивачем виставлено рахунок №74 від 18.10.2017 (т. 1, а.с.188) на оплату робіт в сумі 2 754 878,98 грн., який разом із податковою накладною та квитанцією про її реєстрацію направлено відповідачу супровідним листом за вих. № 299 від 18.01.2017 (т. 1, а.с.187-189).
17.11.2017 сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-3 за листопад 2017 на суму 525 476,46 грн. та акти №№ 4,5,6,7,8 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за листопад 2017 року та акт № 4-1 від 17.11.2017 приймання-передачі змонтованого устаткування (том 1, а.с. 190-202; т. 2, а.с. 1-7) на загальну суму 525 476,46 грн. Супровідним листом вих. № 317 від 28.11.2017 позивачем направлено відповідачу рахунок № 91 від 27.11.2017 на сплату вказаної суми, копію податкової накладної та квитанції про її реєстрацію (т. 2, а.с. 8-10).
Згідно банківської виписки за 20.11.2017 (т. 2, а.с.30) відповідачем перераховано на рахунок позивача суму 1 513 000 грн., з якої: суму 150 987,17 грн. зараховано в оплату за роботи, виконані у червні 2016 та залишок оплати в сумі 1 362 012,87 грн. - в оплату за роботи, виконані у вересні 2017, після чого сума боргу за роботи, виконані згідно з актами, підписаними 18.09.2017 склала 1 392 866,11 грн. Роботи за листопад 2017 на суму 525 476,46 грн. відповідачем не оплачено”.
В рішенні Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18 зазначено, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних за загальний період з 28.12.2016 по 30.05.2018 в розмірі 12 529,72 грн. Крім того, здійснено нарахування втрат від інфляції на суму боргу 150 987,13 грн. за період з січня по листопад 2017 в розмірі 18 873,39 грн. та на суму боргу 1 392 866,11 грн. за квітень 2018 в розмірі 11 242,93 грн., всього - на суму 30 016,32 грн.
Оскільки сума основного боргу, 3 % річних та інфляційних витрат, які були предметом розгляду у справі № 908/769/18 ПАТ “Запоріжжяобленерго” не погашались, ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” звернулось до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до ПАТ “Запоріжжяобленерго” про стягнення 3 % річних у розмірі 80 255,04 грн. та інфляційних витрат на суму 145 985,87 грн.
Вказані вимоги позивача були предметом розгляду № 908/3002/19 у Господарському суді Запорізької області.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 позов задоволено, а саме вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” 3 % річних у розмірі 80 255,04 грн., інфляційні витрати на суму 145 985,87 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 393,61 грн. та витрати на професійну правничу допомогу на суму 2 261,90 грн.
В рішенні Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 зазначено наступне: “Предметом позову у даній справі № 908/3002/19 є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 226 240,91 грн., з яких: сума 80 255,04 грн. - 3% річних та сума 145 985,87 грн. інфляційні втрати. Слід зазначити, що нарахування 3% річних здійснено за порушення відповідачем грошового зобов'язання договором про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014 на суму 1 918 342,57 грн. за період з 01.06.2018 по 22.10.2019, нарахування інфляційних на суму 1 392 866,11 здійснено за період з травня 2018 по вересень 2019, на суму 525 476,46 грн. - за період з червня 2018 по вересень 2019”.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 по справі № 908/3002/19 в апеляційному порядку не оскаржувалось.
У зв'язку з відсутністю оплати відповідачем основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних витрат, які були предметом розгляду у справі № 908/769/18, а також непогашення інфляційних витрат та 3 % річних за рішенням господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 по справі № 908/3002/19, 16.02.2021 ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” звернулось до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до ПАТ “Запоріжжяобленерго” про стягнення 3 % річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 у розмірі 81 201,07 грн. та інфляційних витрат за період з 02.09.2019 по 01.03.2021 (з вересня 2019 по лютий 2021) на суму 169 213,16 грн.
Зазначені вимоги позивача були предметом розгляду № 908/400/21 у Господарському суді Запорізької області.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 по справі № 908/400/21 позов задоволено частково, а саме вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” 3 % річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 на суму 81 201,07 грн., інфляційні витрати за період з жовтня 2019 по лютий 2021 включно у розмірі 154 702,02 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 3 538,54 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В рішенні Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 по справі № 908/400/21 зазначено наступне: «Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18, яке набрало законної сили з 11.12.2018, встановлена наявність боргу з боку відповідача в сумі 1 918 342,57 грн., строк оплати якого настав 27.12.2016 та 17.03.2018, а відтак і наявні підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних витрат. Докази факту виконання відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 відповідачем суду не надані. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.
Як вказано вище, в даній справі № 908/400/21 позивач просить стягнути з відповідача на підставі приписів ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання три відсотка річних в сумі 81 201,07 грн. за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 та інфляційні витрати за період з 02.09.2019 по 01.03.2021 (за період з вересня 2019 по лютий 2021) в сумі 169 213,16 грн.
Так, зі змісту прийнятого у справі № 908/3002/19 рішення суду від 19.11.2019 вбачається, що з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” вирішено стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” суму 80 255,04 грн. - 3% річних за період з 01.06.2018 по 22.10.2019, суму 145 985,87 грн. інфляційних втрат за загальний період з травня 2018 по вересень 2019».
Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 по справі № 908/400/21 в апеляційному порядку не оскаржувалось, у зв'язку з чим 08.06.2021 господарським судом Запорізької області видано відповідний наказ.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 22.12.2021 сума основної заборгованості за договором про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014 у розмірі 1 918 342,57 грн., інфляційні витрати на суму 30 016,32 грн. та 3 % річних у розмірі 12 529,72 грн., стягнуті рішенням господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18 відповідачем не сплачені.
Крім цього, відповідачем не здійснено оплату інфляційних витрат та 3 % річних, стягнутих рішеннями господарського суду Запорізької області по справі № 908/3009/19 від 19.11.2019 та по справі № 908/400/21 від 22.04.2021.
Оскільки зобов'язання не припинилось виконанням проведеним належним чином з боку ПАТ «Запоріжжяобленерго», і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ТОВ «НМП «Енергосервіс» на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з відповідача 3 % річних за період з 23.03.2021 по 18.11.2021 у розмірі 37 841,28 грн. та інфляційних витрат за період з березня 2021 по жовтень 2021 на суму 115 840,46 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та додаткові письмові пояснення, оцінивши представлені докази та заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 908/769/18, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, як визначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України.
За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас коментована стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України);
б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);
в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.
Так, в рішенні Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 зазначено наступне: “Судом встановлено, що всі акти виконаних робіт за договором підписані сторонами без зауважень, відповідач прийняття виконаних позивачем робіт, згідно з вищевказаними документами, не заперечує. Позивачем надано та направлено відповідачу копії зареєстрованих податкових накладних, складених на виконання умов договору, отримання яких відповідач не заперечив. Позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу відповідачем не спростовано, доказів здійснення в повному обсязі оплати виконаних позивачем робіт та погашення заборгованості у заявленій ним сумі, не надано. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 1 918 342,57 грн. основного боргу за виконані роботи є обґрунтованими та підлягають задоволенню. За актами виконаних робіт від 30.06.2016 відповідач повинен був оплатити роботи по 27.12.2016 включно, за актами від 18.09.2017 - по 17.03.2018 включно”.
Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 по справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 по справі № 3-12г10.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду цієї справи рішення суду по справі № 908/769/18 не виконано.
Таким чином, відповідач (ПАТ “Запоріжжяобленерго”) не виконав грошове зобов'язання за рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 в частині стягнення основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних витрат.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, та те, що прийняте Господарським судом Запорізької області рішення від 03.08.2018, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду судом від 11.12.2018 по справі № 908/769/18, про стягнення заборгованості з відповідача не виконане останнім, що є порушенням грошового зобов'язання останнього перед позивачем, 3 % річних та інфляційні витрати можуть нараховуватися позивачем по день фактичного виконання відповідачем як боржником грошового зобов'язання зі сплати заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріальне правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18, яке набрало законної сили 11.12.2018, встановлена наявність боргу з боку відповідача у розмірі 1 918 342,57 грн., строк оплати якого настав 27.12.2016 та 17.03.2018, а відтак і наявні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних витрат. Доказів факту виконання відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18 у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано. Прийняття судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.
Як встановлено судом, у цій справі позивач просить суд за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі приписів ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 3 % річних за період з 23.03.2021 по 18.11.2021 включно на суму 37 841,28 грн. та інфляційні витрати за період з березня 2021 по жовтень 2021 року.
Так, зі змісту прийнятого рішення суду від 22.04.2021 по справі № 908/400/21 вбачається, що з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” вирішено стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” 3 % річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 включно на суму 81 201,07 грн. та інфляційні витрати за період з жовтня 2019 по лютий 2021 у розмірі 154 702,02 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за період з 23.03.2021 по 18.11.2021 включно у розмірі 37 841,28 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності суд дійшов висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача. Факт невиконання відповідачем грошового зобов'язання доведений.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат за період з березня 2021 по жовтень 2021 включно у розмірі 115 840,46 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача.
Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі суду не надав.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також відповідачем заявлено клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду строком на 12 місяців з дня ухвалення такого рішення посилаючись на тяжке фінансове становище.
Позивач проти надання розстрочки виконання рішення суду заперечив.
Стосовно клопотання відповідача про надання розстрочки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Судом враховано, що підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.
Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Згідно із п. 7.2. чинної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
В обґрунтування клопотання про надання розстрочки відповідач посилається на скрутний фінансовий стан ПАТ “Запоріжжяобленерго”, наявність великого податкового боргу, збільшення дебіторської заборгованості споживачів електричної енергії щодо яких неможливо вжити заходи припинення, обмеження електропостачання (екологічна, аварійна, технологічна броня) або введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (провадження у справі про банкрутство), значну кредиторську заборгованість ПАТ “Запоріжжяобленерго” перед ДП “Енергоринок”.
Вказані обставини відповідач вважає винятковими, оскільки вони перешкоджають своєчасно виконати рішення у спосіб та порядок визначені судом, а тому просить задовольнити його клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду.
На підтвердження викладених обставин відповідач надав суду наступні документи: довідку Офісу великих платників податків ДПС України № 19584/10/28-10-51-14-22 від 26.05.2020, довідку № 003-46/182 від 21.09.2021 щодо податкового боргу станом на 01.09.2021, довідку № 003-003/188 від 27.09.2021 про кредиторську заборгованість, довідку № 003-08/184 від 22.09.2021 про дебіторську заборгованість, довідку № 003-08/185 від 22.09.2021 щодо дефіциту обігових коштів, довідку № 003-08/186 від 22.09.2021 щодо мінімально необхідних платежів ПАТ «Запоріжжяобленерго» в межах, передбачених затвердженою структурною тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання з 01.01.2021, довідку № 003-46/183 від 21.09.2021 про кредиторську заборгованість ПАТ «Запоріжжяобленерго» перед ДП «Енергоринок» станом на 01.09.2021, довідки про залишки на поточних рахунках ПАТ «Запоріжжяобленерго», нормативи відрахувань ПАТ «Запоріжжяобленерго», постанови відділів примусового виконання рішень, баланси (звіти про фінансовий стан) ПАТ «Запоріжжяобленерго», висновки експертів за результатами проведення економічних експертиз по заявам ПАТ «Запоріжжяобленерго».
Згідно з частинами 3, 4 ст. 311 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Посилання відповідача на скрутне фінансове становище підприємства, не є винятковими обставинами, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Таким чином, при розгляді заяви відповідача про надання розстрочки виконання судового рішення, судом враховуються, можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але суд також враховує такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення. Тяжкий фінансовий стан боржника не звільняє його від належного виконання зобов'язань перед кредитором, не робить неможливим виконання рішення суду.
Як встановлено судом, рішення господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18 про стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ТОВ «НМП “Енергосервіс” основної заборгованості на суму 1 918 342,57 грн.
Як зазначено вище, станом на 22.12.2021 матеріали справи не містять та відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів часткової оплати основної заборгованості за договором про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014 у розмірі 1 918 342,57 грн., інфляційних витрат на суму 30 016,32 грн. та 3 % річних у розмірі 12 529,72 грн., стягнутих рішенням господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 по справі № 908/769/18.
Крім цього, відповідачем не здійснено часткову оплату інфляційних витрат та 3 % річних, стягнутих рішеннями господарського суду Запорізької області по справі № 908/3009/19 від 19.11.2019 та по справі № 908/400/21 від 22.04.2021.
Відповідач, звертаючись до суду з клопотанням про надання розстрочки, не надав суду відомостей про наявне у нього рухоме та нерухоме майно, за рахунок якого можливо провести стягнення.
Також, відповідачем не обґрунтована вимога про надання розстрочки виконання рішення суду саме строком на 12 місяців.
Крім того, слід зазначити, що складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.
Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки, у т. ч. зміну способу та порядку виконання рішення суду є правом, а не обов'язком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб'єкту господарювання.
Звертаючись із клопотанням про надання розстрочки виконання рішення суду на 12 місяців, відповідач не надав жодних гарантій, що протягом зазначеного часу рішення господарського суду буде ним виконуватись, не надано доказів, які б підтверджували його дійсні наміри щодо вжиття заходів, спрямованих на фактичне виконання рішення. Тобто, суду не надано належних доказів того, що надання судом розстрочки буде виправданим та забезпечить реальну можливість виконання судового рішення у даній справі. При цьому, суд бере також до уваги категоричну незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення. Відповідач має заборгованість перед позивачем, яка встановлена рішеннями Господарського суду Запорізької області у інших судових справах, та яка станом на 22.12.2021 не сплачена.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 12 місяців.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 05.07.2012 року, де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правової допомоги № 18/10/21 від 18.10.2021 (договір), укладений між адвокатом Кравченко Сергієм Івановичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Енергосервіс" (клієнт), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Умовами п. 2.1. договору передбачено, що адвокат, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної допомоги:
- представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в судах, органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності, при розгляді правових питань;
- дає консультації та довідки з правових питань, що виникають у діяльності клієнта чи інших осіб на його вимогу;
- здійснює захист прав та інтересів клієнта чи визначених ним осіб;
- виконує інші юридичні дії в інтересах клієнта, у тому числі: здійснює підготовку та подання позову, а також представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Налагоджувально-монтажного підприємства «Енергосервіс» в Господарському суді Запорізької області щодо стягнення грошових коштів з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», надання інших юридичних послуг за завданням клієнта.
В матеріалах справи міститься орієнтовний розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу по справі № 908/3065/21 на загальну суму 5 000,00 грн., акт № 1 від 22.10.2021 наданих послуг з правової допомоги по договору про надання правової допомоги № 18/10/21 від 18.10.2021 укладений між ТОВ «НМП «Енергосервіс» та адвокатом Кравченком С.І., згідно якого вартість послуг адвоката склала 5 000,000 грн., платіжне доручення № 902 від 22.10.2021 на суму 5 000,00 грн., одержувач - Кравченко С.І. (призначення платежу: оплата згідно рахунку № 18/10 від 18.10.2021 за надані юридичні послуги).
Відповідач просить суд зменшити адвокатські витрати до 500,00 грн., посилаючись на ідентичність позовних вимог в інших справах між тими ж сторонами та нескладність спору.
Частиною 5 ст. 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 по справі № 922/445/19 зробила висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
З урахуванням того, що загальний розмір первинно заявлених позовних вимог у цій справі складав 177 528,15 грн., тому розмір понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу на загальну суму 5 000,00 грн. є співмірним з ознаками, вказаними у ч. 3 ст. 126 ГПК України, оскільки в тому числі в процентному відношенні складає лише 2,82% від розміру первинно заявлених позовних вимог.
Суд оцінивши надані документи, визнає обґрунтованими, документально підтвердженими та співрозмірними витрати позивача на правничу допомогу.
Зазначені відповідачем обставини в обґрунтування зменшення витрат правової допомоги до 500 грн. суд вважає такими, що не спростовують обсяг наданої правничої допомоги, у зв'язку з чим відсутні підстави для зменшення їх розміру.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 305,23 грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн. покладаються на відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, питання щодо повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору на суму 357,69 грн. буде вирішено судом у відповідній ухвалі.
Відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою про стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» 177 528,15 грн., платіжним дорученням № 899 від 20.10.2021 ТОВ «НМП «Енергосервіс» сплачено 2 662,92 грн.
Враховуючи прийняття судом до розгляду заяви позивача № 18/11/1 від 18.11.2021 про зменшення розміру позовних вимог щодо стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» 153 681,74 грн., суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача про повернення судового збору у розмірі 357,69 грн. сплаченого при поданні позову про що винести відповідну ухвалу та стягнути та керуючись ст. 129 ГПК України стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 305,23 грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажного підприємства «Енергосервіс» (вул. Покровська (Свердлова) буд. 30, оф. 207, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 32729704) 3 % річних за період з 23.03.2021 по 18.11.2021 включно у розмірі 37 841 (тридцять сім тисяч вісімсот сорок одна) грн. 28 коп., інфляційні витрати за період з березня 2021 по жовтень 2021 включно на суму 115 840 (сто п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок) грн. 46 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 305 (дві тисячі триста п'ять) грн. 23 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката на суму 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2021.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.