21 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4988/21 пров. № А/857/18807/21
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Волошин М.М.
за участі представника позивача: Холявка І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 року (рішення ухвалене о 14:58 у м. Львові судом у складі головуючого судді Сидор Н.Т., повне судове рішення складено 02.08.2021) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нелі Груп» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0005360704 від 26 січня 2021 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 54 833,00 грн.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що він вважає незгідним із висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, зазначаючи, що підприємством не допущено порушень податкового законодавства під час господарських операцій із ТОВ «Бродбенд» та ТОВ «Адога Універс», які мали реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку.. Просив позов задоволити.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 26.01.2021 № 0005360704.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління ДПС у Львівській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що Головне управління ДПС у Львівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Нелі груп» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2020 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
Документальною плановою виїзною перевіркою ТОВ «Нелі груп» встановлено наступні порушення, а саме: п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого відмовлено в отриманні заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку згідно із поданою Податковою декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2020 року у сумі 3 655 грн., п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу, внаслідок чого підприємством завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за жовтень 2020 року у сумі 54 833 грн.
За результатами перевірки, 04 січня 2021 року контролюючий орган склав акт № 6/13-01-07-04/36078511, а 26 січня 2021 року прийняв податкове повідомлення-рішення №0005360704 (далі - податкове повідомлення-рішення), яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 54 833,00 грн.
Позивач, не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням, 04.02.2021 року звернувся до Державної податкової служби України із скаргою.
Рішенням про результати розгляду скарги від 15.03.2021 №5849/6199-00-06-01-01-06 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі - ПК України).
Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами
Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено обов'язок платника податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Відповідно до пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності (п. 44.2 ст. 44 ПК України).
Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене Міністерством фінансів України № 318 від 31.12.1999 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (далі - П(С)БО 16), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.
Відповідно до п. 6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Згідно п. 7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу, ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду тасумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.
Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За змістом п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загально виробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, умовами відображення господарських операцій в податковій звітності є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Відповідно до Закону № 996-ХІV визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до статті 9 Закону № 996-ХІV є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту в даному випадку вважається згідно з абз. 2 п. 198.2 ст. 198 ПК України дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковими накладними.
Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
З акту № 6/13-01-07-04/36078511 від 04.01.2021, винесеному за результатами документальної позапланової виїзної перевірки, контролюючим органом вбачається, що ТОВ «Нелі груп» завищило суму податкового кредиту (рядок 17 (колонка Б) Декларації з податку на додану вартість) на 54 833,00 грн, що призвело до завищення на цю ж суму показника рядка 19 Декларації з податку на додану вартість.
Даний висновок контролюючий орган обґрунтовує тим, що податковий кредит, в цій частині, було сформовано ТОВ «Нелі груп» на підставі податкових накладних на придбання товару у компаній ТОВ «Бродбенд» та ТОВ «Адога Універс», а ці компанії відповідають критеріям ризиковості платників податків відповідно до ІТС «Податковий облік» та в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо них зареєстровані кримінальні провадження.
Згідно даного акту, перевіркою не підтверджується реальність проведення таких господарських операцій:
- придбання ТОВ «Нелі груп» у ТОВ «Бродбенд» двох машин для порізки тютюну Gunter Machine (вживаних в неробочому стані) відповідно до договору №2 від 14.01.2020 та видаткових накладної №95 та №96 від 15.01.2020;
- придбання ТОВ «Нелі груп» у ТОВ «Адога Універс» машини для пакування GD (вживаної в неробочому стані) відповідно до договору №7 від 02.03.2020 та видаткової накладної №508 від 02.03.2020.
Апеляційним судом встановлено, що первинні документи складено у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінасову звітність в Україні», тому суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, неправомірними, покликаючись на таке, а саме.
Між ТОВ «Бродбент» (постачальник) та ТОВ «Нелі груп» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2 від 14 січня 2020 року, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцю товар: машина для порізки тютюну Gunter Machine (вживана в неробочому стані), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість на умовах визначених договором.
Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що асортимент та кількість товару, який поставляється за цим договором погоджується сторонами та відображається у видаткових накладних. Всі накладні виписані постачальником в період дії цього договору вважаються виписаними на підставі цього договору.
Пунктом 2.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом покупця або транспортом продавця за домовленістю сторін.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця в день підписання покупцем накладної, яка засвідчує момент прийняття товару.
Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунок за товар здійснюється у безготівковій формі. Оплата за товар має бути проведена протягом 180 днів з моменту отримання товару.
Реальність здійснення господарської операції щодо придбання ТОВ «Нелі груп» у ТОВ «Бродбенд» двох машин для порізки тютюну Gunter Machine (вживаних в неробочому стані) підтверджується тим, що перевезення здійснювалось ФОП ОСОБА_1 , автомобілем з реєстраційним номером НОМЕР_1 за товарно-транспортною накладною №86 від 15.01.2020.
Податкові накладні №95 та №96 від 15.01.2020 зареєстровані 22.01.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних за №9004416167 та №9004418883 відповідно.
Товар оплачено позивачем 31.01.2020, після реєстрації податкових накладних. В подальшому товар експортовано до Болгарії, компанії «Вектор 7» ООД відповідно до контракту №1 від 21.01.2020; інвойсу №1 від 24.01.2020; експортної митної декларації №UA209170/2020/004785 від 24.01.2020.
Між ТОВ «Адога Універс» (постачальник) та ТОВ «Нелі груп» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 7 від 02 березня 2020 року, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцю товар: машину для пакування GD (вживаної в неробочому стані), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість на умовах визначених договором.
Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що асортимент та кількість товару, який поставляється за цим договором погоджується сторонами та відображається у видаткових накладних. Всі накладні виписані постачальником в період дії цього договору вважаються виписаними на підставі цього договору.
Пунктом 2.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом покупця або транспортом продавця за домовленістю сторін.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця в день підписання покупцем накладної, яка засвідчує момент прийняття товару.
Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунок за товар здійснюється у безготівковій формі. Оплата за товар має бути проведена протягом 180 днів з моменту отримання товару.
Реальність здійснення господарської операції щодо придбання ТОВ «Нелі груп» у ТОВ «Адога Універс» машини для пакування GD (вживаної в неробочому стані) підтверджується тим, що перевезення здійснювалось ФОП ОСОБА_1 , автомобілем з реєстраційним номером НОМЕР_1 за товарно-транспортною накладною №508 від 02.03.2020 Податкова накладна №508 від 02.03.2020 зареєстрована 13.03.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних за №9053556165. Товар оплачено позивачем 23.03.2020, після реєстрації податкової накладної. В подальшому товар експортовано до Болгарії, компанії ТАБИ ДВ ООД відповідно до контракту №1 від 21.01.2020; інвойсу №1 від 17.03.2020; експортної митної декларації №UA209170/2020/019950 від 20.03.2020.
Копії первинних документів містяться в матеріалах справи і досліджені судом.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.
Норми податкового кодексу не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податку від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про необізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі №804/6909/17, від 21.02.2020 у справі №815/253/16, від 28.05.2021 у справі № 804/5965/16, а тому суд відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховує такий при вирішенні цієї справи.
Апеляційний суд звертає увагу, що як на час укладення договорів купівлі-продажу, так і на час здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Бродбенд» та ТОВ «Адога Універс» суб'єкти господарювання були належним чином зареєстрованими в ЄДРПОУ та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагентів позивача, ні їх свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість не визнавалися в установленому порядку недійсними. Вказане відповідачем не спростовано.
Таким чином, позивачем надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що спірні господарські операції мали реальний характер, а придбаний товар використовувався в господарській діяльності позивача, однак відповідачем при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначене не взято до уваги.
За таких обставин, апеляційний суд переконаний, що висновки акта перевірки не містять посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, а містять лише припущення про неможливість підтвердження реальності здійснення господарської операції контрагентами позивача, що є неприпустими.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 року у справі №380/4988/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 28.12.2021