Справа № 344/20807/21
Провадження № 1-кс/344/8021/21
23 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши клопотання про накладення арешту на майна, -
в клопотанні вказано, що Івано-Франківською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021090000000639 від 21.12.2021 за фактом заволодіння, шляхом зловживання довірою коштами в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Під час проведення досудового розслідування встановлено, що на початку осені 2015 року, на даний час точна дата встановлюється, в ОСОБА_4 виник злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_5 , шляхом введення його в оману та зловживання його довірою. Втілюючи в життя свій злочинний план, ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_5 з проханням допомогти йому у вирішенні його скрутного фінансового становища, виниклого за відповідних обставин та надати в борг строком на один рік грошові кошти в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США. Реалізуючи свій злочинний план, ОСОБА_4 навмисно, з метою отримання довіри ОСОБА_5 та приховування наміру шахрайського заволодіння його коштами, розповідав останньому про виниклу у нього ситуацію, в тому числі й фінансову і наголошував, з метою введення ОСОБА_5 в оману та створення видимості його фінансового зростання, про вкладення отриманих в борг коштів в афілійовані з ним суб'єкти господарювання. Будучи впевненим у дійсності намірів та подій, що відбуваються, не здогадуючись на той час про злочинний намір ОСОБА_4 , ОСОБА_5 08.10.2015 в м. Івано-Франківськ передав особисто ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 300 000 доларів США та підписав договір позики та акт передачі коштів, які заздалегідь були підготовлені та надані ОСОБА_4 . Відповідно до вказаного договору позики кінцевим терміном його виконання в частині повернення ОСОБА_4 грошових коштів ОСОБА_5 в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США було вказано дату 08.10.2016. Після отримання від ОСОБА_5 грошових коштів, ОСОБА_4 , продовжуючи втілювати в життя свій злочинний намір, з метою спотворення обставин та приховування наміру шахрайського заволодіння коштами, в подальших розмовах з ОСОБА_5 запевняв останнього про свою фінансову стабільність та беззаперечність повернення отриманих в борг коштів. Однак, ОСОБА_4 отримані від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США до обумовленої між ними дати не повернув та почав всіляко уникати зустрічі з ОСОБА_5 та не відповідати на його телефонні дзвінки. На даний час грошові кошти в розмірі 300 000 доларів США отримані 08.10.2015 ОСОБА_4 від ОСОБА_5 не повернуті, чим завдано останньому матеріальної шкоди у особливо великих розмірах. Зазначені вище обставини щодо шахрайського заволодіння ОСОБА_4 грошовими коштами ОСОБА_5 та використання їх в подальшому в своїх особистих цілях підтверджуються показами потерпілого ОСОБА_5 та іншими зібраними на даний час матеріалами кримінального провадження. У сторони обвинувачення є обґрунтовані підстави для звернення до суду з клопотання щодо накладення арешту на майно, з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що призведе до суттєвої майнової шкоди завданої потерпілому в рамках цього кримінального провадження, при цьому, потреба у накладені арешту на майно під час досудового розслідування зумовлена перш за все необхідністю забезпечення можливості поновлення в подальшому порушених прав власності потерпілого за цим кримінальним провадженням, які відповідно до положень Конституції України та статті першої першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є непорушними та такими, що підлягають захисту з боку держави. Разом з цим, за даних обставин справи, накладення арешту на зазначене майно не несе за собою правових наслідків у вигляді втручання у права і свободи інших осіб. В даному випадку, вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.190 КК України відповідно до ч.5 ст.12 КК України являється особливо тяжким злочином, за який передбачене основне покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років з конфіскацією майна. Таким чином, суд має всі законні підстави для застосування заходів забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на зазначене майно з метою його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні та використання для забезпечення задоволення заявленого потерпілим у майбутньому цивільного позову.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав з підстав, що в ньому зазначені.
Відповідно до ч.4 ст.107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається, з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.6 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.4 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
Відповідно до ч.ч.10-11 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч.8 ст.170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Разом з тим, прокурором не зазначено у клопотанні та не надано жодних даних на підтвердження загальної вартості нерухомого та рухомого майна, які належать на праві власності ОСОБА_4 , арешт на яке просить накласти прокурор.
Доказу оцінки майна не надано.
Цивільний позов не подано.
Дані про вартість майна, на яке прокурор просить накласти арешт, відсутні, цивільний позов не заявлено. Зазначені обставини унеможливлюють перевірку співмірності вартості майна, на яке просить накласти арешт прокурор, із ціною цивільного позову.
Надані суду копії документів не забезпечують встановлення їх змісту.
Що стосується вимоги про заборону будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, посадовим особам Міністерства юстиції України, приватним та державним нотаріусам та іншим уповноваженим органам та особам, вчиняти будь-які дії, пов'язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу тощо) права власності, які не є учасниками кримінального провадження, то вирішення цього питання виходить за межі розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна.
Відповідно до ст.7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Обов'язок доведення перед судом наявності правових підстав клопотання процесуальним законом покладено безпосередньо на суб'єкта відповідного клопотання.
Прокурором не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, тому в задоволенні клопотання слід відмовити.
Таким чином, клопотання за формою та змістом не відповідає вимогам процесуального закону, що ставляться до такого виду клопотань, клопотання не обґрунтовано належними правовими підставами.
Відповідно зазначеного, суд -
в задоволенні клопотання відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1