м. Вінниця
28 грудня 2021 р. Справа № 120/11284/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обгрунтовано протиправністю прийнятого рішення Вінницької міської ради в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га в межах м. Вінниці, з підстав не надання позивачем погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщено об'єкт (залізобетонна конструкція), дана територія обробляється.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з урахуванням того, що бажана для позивача земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщено об'єкт (залізобетонна конструкція), дана територія обробляється. Отже при прийнятті рішення міською радою правомірно враховано, що земельна ділянка не є вільною, тому потребує погодження землекористувача.
Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 21.09.2021 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 03.02.2021 позивач звернулась до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510136600:02:002:0110.
Рішенням 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.03.2021 за №342 позивачу відмовлено в наданні такого дозволу, оскільки позивачем не надано погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщено об'єкт (залізобетонна конструкція, колодязь), дана територія обробляється.
Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що не відповідає положенням частини 7 статті 118 ЗК України, а тому за захистом своїх прав звернулась адміністративним позовом до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року у справі № 120/3072/21, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 8 рішення 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.03.2021 за №342 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510136600:02:002:0110.
Зобов'язано Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510136600:02:002:0110, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
На виконання зазначеного рішення суду, Вінницькою міською радою повторно розглянуто клопотання позивача та за результатами розгляду такого клопотання 27.08.2021 року прийнято рішення № 549, додатком 6 пункту 7 повторно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу. Підставою для відмови зазначено, що позивачем не було надано погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщено об'єкт (залізобетонна конструкція), дана територія обробляється.
Не погоджуючись з таким рішенням міської ради, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.
В той же час, слід зазначити, що згідно приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, стало те, що позивачем не надано погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщено об'єкт (залізобетонна конструкція), дана територія обробляється.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Водночас, в силу приписів ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.
Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до статті 22 ЗК України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).
Суд зауважує, що відповідачем не доведено наявність відповідних обставин, не надано ні документації по встановленню меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), ні документів, що посвідчують право власності або право користування такими земельними ділянками громадянами, а також інших матеріалів, які б підтверджували користування земельною ділянкою іншими громадянами.
Разом з тим, на підтвердження того, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи, представником відповідача надано рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 26.05.1994 за №457, яким надано в постійне користування земельні ділянки по АДРЕСА_1 громадянам для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків за рахунок міськземфонду, та скрін-шот з Google maps.
Суд не приймає такі докази як належні та допустимі, в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України, оскільки вони не дають можливості ідентифікувати та встановити приналежність спірної земельної ділянки іншим особам, та не є документом, який підтверджує право власності чи користування на таку ділянку.
Більше того, судом досліджено публічну кадастрову карту України та встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка не сформована, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі і не має присвоєного кадастрового номеру, що додатково підтверджує необґрунтованість посилань відповідача щодо знаходження земельної ділянки в користуванні іншої особи.
Враховуючи вищевикладене, матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що на бажану для позивача земельну ділянку наявні правовстановлюючі документи, які б підтверджували її перебування у власності чи користуванні інших осіб.
Таким чином, за відсутності визначених законом доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб, доводи відповідача про необхідність згоди таких осіб на вилучення земельної ділянки не є обґрунтованими.
До такого висновку прийшов Вінницький окружний адміністративний суд приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог у справі № 120/3072/21.
Таким чином, враховуючи тотожність відмови у визначеному правовому полі правовідносин, суд прийшов до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту 7 у додатку 6 рішення Вінницької міської ради 11 сесії 8 скликання № 549 від 27.08.2021 року, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд виходить з наступного.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.
Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах м. Вінниці.
Наведені висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 14.08.19 у справі № 480/4298/18.
Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат у справі, то згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , особа, що діє без реєстраційного номера облікової картки платника податків АТ НОМЕР_1 ) до Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, ЄДРПОУ 25512617) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 6 додатку 6 рішення 11 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 27.08.2021 року за №549 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, поновлення договорів оренди на земельні ділянки громадян", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510136600:02:002:0110.
Зобов'язати Вінницьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,10 га в межах м. Вінниці.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович