справа№380/20790/21
24 грудня 2021 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , в якій просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_2 помилково сплаченого 16 квітня 2021 р. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 13728,00 грн. (тринадцять тисяч сімсот двадцять вісім гривень 00 копійок), згідно квитанції № 0.0.2090743358.1 від 16.04.2021.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна позивачка сплатила 13728,00 грн збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості, хоча була звільнена від його сплати на підставі п. 9 ст. 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, однак відповідачем відмовлено у задоволенні таких вимог.
Ухвалою суду від 26 листопада 2021 року відкрито провадження у справі.
Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що 26.09.2020 набрала чинності Постанова №866 від 23.09.2020, якою внесено зміни до Порядку №1740 від 03.11.1998. Пунктом 15-3 Порядку №1740 зі змінами передбачено, що саме на нотаріусів покладено обов'язок щодо звільнення громадян від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу майна. Позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування оскільки нотаріус вчинив дії, які суперечать чинному законодавству, адже громадяни, які придбавають житло вперше звільнені від сплати судового збору на підставі Закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду. Питання звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватися при нотаріальному оформленні договору. Зауважив, що позивач не надав документів, визначених п. п. «в» і «г» п. 15-2 чим порушено вимоги ст. ст. 75, 76 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
16.04.2021 між ОСОБА_3 та неповнолітньою ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Договір посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Костишин Б.Т.
Позивачем сплачено 13728,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.2090743358.1 від 16.04.2021 як збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просив повернути безпідставно сплачений збір у розмірі 1% від вартості квартири, однак Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило листом від 07.09.2021 в задоволенні заяви, та повідомило про підстави такої відмови. Зокрема зазначено, що оскільки позивачем не надано документи та інформація, зазначені у підп. «б», «в», «г» п. 15-2 Порядку, тому немає підстав для формування подання про повернення коштів, які помилково сплачені.
При прийнятті рішення суд керувався наступним.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 (далі - Порядок).
Згідно з абз. 1 п. 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до п. п. 15-2, 15-3 Порядку, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України №866 «про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарської операції» від 23.09.2020, яка набрала чинності 26.09.2020 Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах в і г пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, законодавством встановлено винятки із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Зміни, внесені Постановою №866 до Порядку № 1740, не позбавляють ГУ ПФУ у Львівській області обов'язку щодо повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, доказів зворотного до матеріалів справи не надано.
Судом встановлено, що факт придбання позивачкою нерухомого майна вперше підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФ України покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивачки про придбання нею житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутні механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну “придбавають житло вперше”, що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України №29-у/2000 від 23.03.2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (PincovdandPine v. The Czech Republic), “Ґаші проти Хорватії” (Gashiv. Croatia), “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia), щодо застосування принципу “належного урядування”, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, покликання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачці в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
Суд вважає за необхідне особливу увагу звернути на те, що дій нотаріуса при реєстрації договору купівлі-продажу станом на момент його реєстрації не оцінюються у межах цієї адміністративної справи, оскільки не є предметом спору.
З огляду на наведене, суд зазначає про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача звернутися з відповідними поданнями до органу Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачкою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 13728,00 грн.
Суд при вирішенні справи враховує аналогічну правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.01.2018 у справі № 819/1498/17 (адміністративне провадження № К/9901/412/17), від 31.01.2018 у справі № 819/1667/17 (адміністративне провадження № К/9901/400/17), 20.03.2018 у справі № 819/1249/17 (адміністративне провадження № К/9901/396/17), від 19.06.2018 у справі № 607/14722/16-а (адміністративне провадження № К/9901/45763/18), від 13.12.2018 у справі № 813/969/17 (адміністративне провадження № К/9901/30016/18).
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач дійсно 16.04.2021 вперше придбав квартиру АДРЕСА_1 , при оформленні документів безпідставно сплатив збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 13728,00 грн, що підтверджується квитанцією від 16.04.2021 № 0.0.2090743358.1.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням вищевикладеного, для ефективного захисту прав позивача адміністративний позов належить задовольнити повністю шляхом зобов'язання відповідача сформувати подання відповідно до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787, про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 13728,00 грн, сплаченого згідно з квитанцією від 16.04.2021 № 0.0.2090743358.1.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, сплачений судовий збір в сумі 908,00 грн був зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України, що стверджується відповідною випискою.
Разом з тим, згідно п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Сплачений судовий збір громадянина, який звернувся із заявою до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а саме неповнолітньої доньки, помилково сплатив судовий збір в сумі 908, 00 грн, відтак такий не може бути стягнутий з бюджетних асигнувань відповідача та може бути повернутий судом з бюджету за заявою позивача.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 29.04.2021 між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та АО «Ваша честь» укладено Договір про надання правової допомоги №29/04-1.
Згідно з долученого акту від 21.10.2021, на підставі договору про надання правової допомоги, адвокат виконав, а замовник прийняв надані послуги вартість яких становить 1000,00 грн.
Судом також встановлено, що доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є копія квитанції №ПН2274022 від 25.10.2021 згідно якої ОСОБА_1 сплатив 1000,00 грн.
Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн по даній справі, де предмет позову сформування подання на суму 13728,00 грн не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значної затрати часу на вказані роботи.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited” проти України”, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
З огляду на вказані обставини справи, суд вважає, що визначений проміжок часу у підготовці даного позову та вартістю таких послуг у розмірі 1000 грн за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, також враховуючи предмет позову про сформування подання на повернення коштів в сумі 13728,00 грн, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 500,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) сформувати подання відповідно до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787, про повернення ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 13728,00 грн (тринадцять тисяч сімсот двадцять вісім гривень, 00 копійок), сплаченого згідно з квитанцією від 16.04.2021 № 0.0.2090743358.1.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885), за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500, 00 грн (п'ятсот гривень, 0 копійок)
В іншій частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 500 грн - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 24.12.2021.
Суддя Коморний О.І.