справа № 380/16932/21
23 грудня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якій з урахуванням ухвали про роз'єднання позовних вимог від 04.10.2021 у справі № 380/16482/21 просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017-2020 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017-2020 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час проходження військової служби та при звільнення із неї позивачу не надавалася додаткова відпустка, передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, право на яку позивач набув у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби на відповідних посадах. Оскільки така бездіяльність відповідача порушує права та законні інтереси позивача, він звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.
Ухвалою від 04.10.2021 роз'єднано позовні вимоги у справі 380/16482/21 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, виділивши у самостійні провадження.
Ухвалою від 11.10.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 80900 від 05.11.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що в особливий період надання додаткових відпусток військовослужбовцям припинено, відтак вважає, що виплата грошової компенсації за такі не передбачена. Крім цього, зазначив, що позивач скористався своїм правом на отримання компенсації за невикористану у 2018-2020 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яку позивачу виплачено відповідачем у квітні 2020 року. Стверджує, що військовослужбовцям, які мають право одночасно на щорічну додаткову відпустку з різних підстав, щорічна додаткова оплачувана відпустка із збереженням грошового забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. Тому, на думку відповідача, останній не має права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, оскільки позивачу виплачено додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Також вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки, останнього звільнено з військової служби 10.04.2020, а він звернувся до суду лише у вересні 2021 року. Просив у задоволенні позову відмовити.
Крім того просив розгляд справи здійснювати за участю представника відповідача. Оскільки вказане клопотання не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.
Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив (вх. № 83576 від 16.11.2021), у якій навів доводи аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення).
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 08.11.2017 у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України.
Відповідно до відомостей із послужного списку у спірний період ОСОБА_1 останній проходив військову службу:
1) з 25.12.2012 по 30.03.2017 у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України;
2) з 30.03.2017 у розпорядженні начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України;
3) з 03.04.2017 по 06.04.2017 молодшим інспектором прикордонної служби І категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Львів-аеропорт» ІІ кат. (тип А) 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
4) з 06.04.2017 по 06.06.2017 інспектором прикордонної служби 2 категорії 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Львів-аеропорт» ІІ категорії (тип А) 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
5) з 06.06.2017 по 27.10.2017 інспектором прикордонної служби 1 категорії 4 відділення 1 інспекторів прикордонної служби “Львів - аеропорт” II категорії (тип П) 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
6) з 27.10.2017 по 01.02.2018 інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” II категорії (тип А) оперативно - бойової прикордонної комендатури “Костянтинівка” 11 прикордонного загону (І категорії) Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
7) з 01.02.2018 по 08.11.2018 інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “Бахмут” II категорії (тип А) оперативно - бойової прикордонної комендатури;
8) з 08.11.2018 по 15.11.2018 в розпорядженні начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
9) з 15.11.2018 по 10.04.2020 інспектором прикордонної служби - майстром групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “Грушів”(тип Б) відділу прикордонної служби Рава Руська “І категорїї”(тип Б) 7 прикордонного загону (“І категорії”) Західного регіонального управління (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 80-ОС від 10.03.2020 позивача звільнено з військової служби у запас за пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та наказом начальника Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 123-ос від 10.04.2020 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.04.2020.
Як слідує з витягу з начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 80-ОС від 10.03.2020 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 31 травня 2018 року по 04 березня 2020 року, за 42 календарні дні, відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також пункту 8 розділу V Наказу МВС України від 25.06.2018 № 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби України».
Відповідно до картки грошового забезпечення та заробітної плати ОСОБА_1 за 2020 рік, позивачу у квітні 2020 року виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 18199,74 грн.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017-2020 роки, відтак звернувся до суду із цим позовом на захистом своїх порушених прав.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Статтею 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 03.04.2003 (у редакції, чинній на день звільнення позивача із служби) (далі - Закон № 661-IV) встановлено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства (ч. 3 ст. 25 Закону № 661-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (у редакції, чинній на день звільнення позивача із служби) (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 (далі - постанова № 702) затверджено Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (додаток № 4), та Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
З аналізу військових посад, затверджених додатком № 4 до постанови № 702, та витягу з послужного списку ОСОБА_1 судом встановлено, що з 03.04.2017 по 08.11.2018 та з 15.11.2018 по 10.04.2020 позивач проходив військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно з ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктами 4, 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім цього, відповідно до підпунктів 4.9.4, 4.9.5 п. 4.9 розділу VI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держкордонслужби № 425 від 20.05.2008 (далі - Інструкція № 425; чинної на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання органом Держприкордонслужби наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби, оплачується тривалість щорічної основної відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право за кожний повний місяць служби в році звільнення. У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів (пп. 4.9.10 п. 4.9 Інструкції № 425).
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
У вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, проте, на думку суду, такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 впродовж з 03.04.2017 по 08.11.2018 та з 15.11.2018 по 10.04.2020 проходив військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.
З огляду на зазначене суд вважає, що при звільненні з військової служби в запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану в спірний період додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, водночас така позивачу не нарахована та не виплачена (доказів протилежного сторонами не надано), а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.
Щодо доводів відповідача про те, що нарахування та виплата позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, унеможливлює нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку, передбачену абз. 1 п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 31.05.2018 Донецько-Луганським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України.
Сторонами визнається, що позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, на підтвердження чого до матеріалів справи додано витяг з наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України № 123-ос від 10.04.2020 та особову картку грошового забезпечення та заробітної плати за 2020 рік.
З цього приводу суд зауважує, що додаткова відпустка учаснику бойових дій передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, а додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, які пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, передбачена абз. 1 п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII. Обидві ці відпустки є додатковими відпустками.
На відміну від відпустки, передбаченої абз. 1 п. 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII, право на яку мають військовослужбовці, відпустка як учаснику бойових дій надається не лише військовослужбовцям, а й будь-якій особі, яка не є військовослужбовцем, однак має статус учасника бойових дій або особам, прирівняним до них.
У межах спірних правовідносин позивач як учасник бойових дій, якому нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, претендує на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період несення ним військової служби, виконання обов'язків за якою пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2017-2020 роки. Надання вказаних щорічних додаткових відпусток передбачено двома різними законами.
Разом з цим, відповідно до абз. 3 п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Таким чином, зазначеною нормою спеціального закону передбачено право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, або на підставі іншого закону. Тобто, військовослужбовці, за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абз. 1 п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII та на підставі іншого закону мають права на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.
Відповідно нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої абз. 1 п. 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, і навпаки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 520/7314/2020, яка в силу дії норми ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
З огляду на наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки за здійснення обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2018-2020 роки, оскільки у вказаному періоді позивач фактично обрав вид додаткової щорічної відпустки як учасник бойових дій.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017 рік.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені судом обставини справи та відповідні їм правовідносини суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (79010 м. Львів вул. Личаківська 74; код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017 рік.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2017 рік.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.П. Качур