"20" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3564/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Кресюн А.В.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) до Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” про стягнення 110501,07 грн., -
Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” про стягнення заборгованості в загальному розмірі 110501,07 грн., в т.ч. 24863,92 грн. - 3% річних та 85637,15 грн. - інфляційних втрат. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.
04 січня 2019 року між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (адміністрація) та Державним підприємством “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (підприємство) було укладено договір № 8-П-БДФ-19, відповідно до п. 1.1 якого адміністрація забезпечує, а підприємство на умовах договору відшкодовує витрати адміністрації з водопостачання та водовідведення за допомогою мереж та засобів адміністрації (далі - послуги) та компенсує витрати адміністрації на утримання мереж. Перелік та вартість послуг визначені у додатку № 1 до договору.
Згідно п. 2.1 договору здавання адміністрацією послуг та приймання їх результатів підприємством оформлюється актом наданих послуг, який оформлюється адміністрацією щомісячно. Акт наданих послуг не пізніше 13-го числа місяця, наступного за звітним, направляється підприємству.
Відповідно до п. 2.2 договору розрахунки за договором здійснюються підприємством згідно тарифів, зазначених у додатку № 1 до договору, в безготівковій формі шляхом перерахування підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок адміністрації не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним. Підставою для оплати послуг є підписаний сторонами акт наданих послуг та виставлений на підставі цього акту рахунок.
Згідно п. 2.3 договору тарифи у додатку № 1 до договору вказані без ПДВ. Податок на додану вартість нараховується відповідно до діючого законодавства України.
Відповідно до умов п. 2.4 договору якщо протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання підприємством акту наданих послуг, адміністрація не отримує підписаний підприємством акт наданих послуг, послуги вважаються прийнятими в повному обсязі з дотриманням всіх умов договору.
Підпунктом 3.1.5 договору передбачено, що адміністрація має право отримувати за надані послуги підприємству оплату в розмірах і строки, передбачені договором.
Згідно з п. 7.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін та діє до 31 грудня 2019 року включно. Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони встановили, що умови даного договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2019 року.
Як вказує позивач, за період дії договору адміністрацією було надано підприємству відповідні послуги за договором, виставлено та надано для оплати рахунки, які відповідач не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 681843,30 грн.
При цьому позивач зазначає, що 31 серпня 2020 р. за вих. № 717/12-01-09/Вих-12 адміністрацією до господарського суду Одеської області була направлена позовна заява про стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних втрат, пені та 3% річних за договором № 8-П- БДФ-19 від 04.01.2019 р. загальним розміром 778679,98 грн. станом на 31.08.2020 р. та відкрито провадження по справі № 916/2595/20.
Разом з тим позивач зауважує, що 27 жовтня 2020 р. господарським судом Одеської області прийнято рішення по справі № 916/2595/19 про часткове задоволення позовних вимог позивача, а 28 грудня 2020 р. господарським судом Одеської області видано наказ на виконання рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2020 р. у справі № 916/2595/20. Так, позивач вказує, що загальна сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача згідно наказу від 28.12.2020 р. № 916/2595/20, складає 758368,73 грн., з яких основний борг - 681843,30 грн., 30364,94 грн. пеня, 21967,05 грн. 3% річних, 12536,60 грн. інфляційні втрати та витрати на сплату судового збору в розмірі 11656,84 грн.
За ствердженнями позивача, на даний час рішення господарського суду Одеської області по справі № 916/2595/20 не виконано відповідачем.
Наразі позивач додає, що рахунками по договору № 8-П-БДФ-19 від 04.01.2019 р., за якими у відповідача рахується основна заборгованість відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2020 р. по справі № 916/2595/20, є: № 37 від 31.01.2019 р. на суму 61887,67 грн., № 157 від 28.02.2019 р. на суму 57153,10 грн., № 365 від 31.03.2019 р. на суму 226,60 грн., № 368 від 31.03.2019 р. на суму 55123,99 грн., № 468 від 30.04.2019 р. на суму 226,60 грн., № 470 від 30.04.2019 р. на суму 68651,35 грн., № 582 від 31.05.2019 р. на суму 226,60 грн., № 586 від 31.05.2019 р. на суму 57660,37 грн., № 654 від 30.06.2019 р. на суму 60704,03 грн., № 763 від 31.07.2019 р. на суму 226,60 грн., № 765 від 31.07.2019 р. на суму 50220,32 грн., № 848 від 31.08.2019 р. на суму 60873,12 грн., № 977 від 30.09.2019 р. на суму 54447,62 грн., № 1023 від 31.10.2019 р. на суму 679,79 грн., № 1024 від 31.10.2019 р. на суму 52587,61 грн., № 1107 від 30.11.2019 р. на суму 53940,35 грн., № 1168 від 31.12.2019 р. на суму 47007,58 грн.
Так, пунктом 4.1 договору передбачено, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України.
При цьому позивач вказує, що абзацами 2, 3 п.п 7.1 п. 7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” передбачено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Таким чином, з огляду на невиконання відповідачем рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2020 р. по справі № 916/2595/20, враховуючи підпункт 7.1 пункту 7 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, за невиконання зобов'язання по сплаті заборгованості, позивачем відповідачу нараховані за період з 01.09.2020 р. по 18.11.2021 р. 3% річних в розмірі 24863,92 грн. та інфляційні втрати в сумі 85637,15 грн., що заявлені до стягнення.
Наразі у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.11.2021 р. позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3564/21 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.12.2021 р. о 10 год. 30 хв.
13.12.2021 р. від позивача на електронну адресу суду надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначене на 20.12.2021 р. о 10 год. 30 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EAZYCON.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.12.2021 р. заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) про участь у судовому засіданні по справі № 916/3564/21, яке призначене на 20 грудня 2021 р. о 10:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EAZYCON задоволено.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі від 29.11.2021 р. (а.с. 125).
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
04 січня 2019 р. між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (адміністрація) та Державним підприємством “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (підприємство) був укладений договір № 8-П-БДФ-19/8-ВД/19, відповідно до п. 1.1 якого адміністрація забезпечує, а підприємство на умовах договору відшкодовує витрати адміністрації з водопостачання та водовідведення за допомогою мереж та засобів адміністрації, та компенсує витрати адміністрації на утримання мереж. Перелік та вартість послуг визначені у додатку № 1 до цього договору.
Згідно п. 2.1 договору здавання адміністрацією послуг та приймання їх результатів підприємством оформлюється актом наданих послуг, який оформлюється адміністрацією щомісячно. Акт наданих послуг не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, направляється підприємству.
Відповідно до п. 2.2 договору розрахунки за договором здійснюються підприємством згідно тарифів, зазначених у додатку № 1 до договору, в безготівковій формі шляхом перерахування підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок адміністрації не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним. Підставою для оплати послуг є підписаний сторонами акт наданих послуг та виставлений на підставі цього акту рахунок.
В п. 2.3 договору сторони визначили, що тарифи у додатку № 1 до договору вказані без ПДВ. Податок на додану вартість нараховується відповідно до діючого законодавства України.
Умовами п. 2.4 договору визначено, що якщо протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання підприємством акту наданих послуг, адміністрація не отримує підписаний підприємством акт наданих послуг або обґрунтовану відмову від підписання акту наданих послуг, послуги вважаються прийнятими в повному обсязі з дотриманням всіх умов договору.
Підпунктом 3.2.1 п. 3.2 договору передбачено, що адміністрація зобов'язана надати підприємству послуги на умовах цього договору.
Положеннями п.п. 4.1, 4.2 договору визначено, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Згідно п. 6.1 договору усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України (п. 6.2 договору).
Відповідно до п. 7.1 договору останній набирає чинності моменту підписання його повноважними представниками сторін та діє до 31 грудня 2019 року включно. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови даного договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2019 р.
В п. 7.2 договору сторони визначили, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Умовами п. 7.3 договору визначено, що зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Також сторонами до договору № 8-П-БДФ-19/8-ВД/19 від 04.01.2019 р. було підписано додаток № 1 - Перелік послуг, що надаються БДФ ДП “АМПУ”.
Як вбачається із матеріалів справи, Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (адміністрація) та Державним підприємством “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (підприємство) була укладена додаткова угода від 21.10.2019 р. до договору № 8-П-БДФ-19/8-ВД/19 від 04.01.2019 р., відповідно до п. 1 якої сторони розділ 10 договору “Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін” в частині реквізитів “Адміністрації” виклали в новій редакції.
В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між ДП “АМПУ” в особі Білгород-Дністровської філії ДП “АМПУ” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (адміністрація) та ДП “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (підприємство) договір № 8-П-БДФ-19/8-ВД/19 від 04.01.2019 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2020 р. по справі № 916/2595/20, позивачем на підтвердження надання послуг відповідачу за договором від 04.01.2019 р. надано рахунки та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 681843,30 грн., підписані без зауважень та скріплені печатками сторін, а саме: 61887,67 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2019 р. № 37, рахунок від 31.01.2019 р. № 37; 57153,10 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2019 р. № 150, рахунок від 28.02.2019 р. № 157; 226,60 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2019 р. № 349, рахунок від 31.03.2019 р. № 365; 55123,99 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2019 р. № 352, рахунок від 31.03.2019 р. № 368; 226,60 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2019 р. № 451, рахунок від 30.04.2019 р. № 468; 68651,35 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2019 р. № 453, рахунок від 30.04.2019 р. № 470; 226,60 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2019 р. № 563, рахунок від 31.05.2019 р. № 582; 57660,37 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2019 р. № 567, рахунок від 31.05.2019 р. № 568; 60704,03 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2019 р. № 642, рахунок від 30.06.2019 р. № 654; 226,60 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2019 р. № 743, рахунок від 31.07.2019 р. № 763; 50220,32 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2019 р. № 745, рахунок від 31.07.2019 р. № 765; 60873,12 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2019 р. № 828, рахунок від 31.08.2019 р. № 848; 54447,62 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2019 р. № 947, рахунок від 30.09.2019 р. № 977; 679,79 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2019 р. № 1008, рахунок від 31.10.2019 р. № 1023; 52587,61 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2019 р. № 1009, рахунок від 31.10.2019 р. № 1024; 53940,35 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2019 р. № 1089, рахунок від 30.11.2019 р. № 1107; 47007,58 грн. - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2019 р. № 1150, рахунок від 31.12.2019 р. № 1168. Також у вказаному судовому рішенні зазначено, що докази оплати відповідачем наданих позивачем послуг у вищезазначеному розмірі в матеріалах справи відсутні.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі оформленого акту та рахунку.
Так, згідно п. 2.2 договору розрахунки за договором здійснюються підприємством згідно тарифів, зазначених у додатку № 1 до договору, в безготівковій формі шляхом перерахування підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок адміністрації не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним. Підставою для оплати послуг є підписаний сторонами акт наданих послуг та виставлений на підставі цього акту рахунок.
Однак, як з'ясовано судом, відповідачем не виконані взяті на себе зобов'язання та не здійснено оплату наданих позивачем послуг на загальну суму 681843,30 грн., а тому заборгованість відповідача перед позивачем склала 681843,30 грн.
У зв'язку з цим позивачем було подано до господарського суду Одеської області позов до Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” про стягнення заборгованості за договором від 04.01.2019 р. № 8-П-БДФ/8-ВД/19 у розмірі 778679,98 грн., з якої 681843,30 грн. - сума основного боргу, 60904,39 грн. - пеня, 22004,14 грн. - 3 % річних, 13928,15 грн. - інфляційні втрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 8-П-БДФ/8-ВД/19 від 04.01.2019 р.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 27.10.2020 р. у справі № 916/2595/20 вказаний позов Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) задоволено частково та стягнуто із Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” на користь позивача основний борг у розмірі 681843,30 грн., пеню у розмірі 30364,94 грн., 3 % річних в сумі 21967,05 грн., інфляційні втрати в розмірі 12536,60 грн., розрахованих на суму основного боргу за період прострочення станом на 31.08.2020 р., в решті позову відмовлено.
Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору № 8-П-БДФ/8-ВД/19 від 04.01.2019 р. та існування невиконаного зобов'язання з оплати вартості наданих послуг у належній сумі, встановлені судовим рішенням у справі № 916/2595/20, не підлягають доведенню у даній справі.
Як вказує позивач, на виконання вказаного судового рішення від 20.10.2020 р. у справі № 916/2595/20, яке набрало законної сили 17.11.2020 р., господарським судом Одеської області 28.12.2020 р. був виданий відповідний наказ про стягнення з ДП “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” на користь ДП “АМПУ” в особі Білгород-Дністровської філії ДП “АМПУ” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) основного боргу у розмірі 681843,30 грн., пені у розмірі 30364,94 грн., 3% річних в сумі 21967,05 грн., інфляційних втрат в розмірі 12536,60 грн.
Проте, за ствердженнями позивача, рішення суду по справі № 916/2595/20 відповідачем до теперішнього часу не виконане, сума заборгованості на надані послуги не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення нарахованих за період з 01.09.2020 р. по 18.11.2021 р. 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на існування прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг за договором № 8-П-БДФ/8-ВД/19 від 04.01.2019 р.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на існування у відповідача заборгованості в розмірі 681843,30 грн., що встановлено вищевказаним судовим рішенням, відповідно відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання. При цьому судом встановлено, що за вищенаведеним судовим рішенням з відповідача були стягнуті 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період прострочення, що становив по 31.08.2020 р.
Так, виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що спірним договором не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Наразі відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати наданих послуг, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Тим більш чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11; від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11; від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11; від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11.
Також в роз'ясненнях, наведених в п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 р., зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому судом встановлено, що за вищенаведеним судовим рішенням у справі № 916/2595/20 з відповідача були стягнуті 3% річних, нараховані за період прострочення, що становив по 31.08.2020 р. Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг, яке не виконано на момент розгляду даної справи, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних у період з 01.09.2020 р. по 18.11.2021 р. на існуючу суму боргу за надані послуги, що складають за вірним розрахунком позивача в розмірі 24863,92 грн., що було перевірено судом. Також вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 24863,92 грн.
Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданих послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу за період прострочення після 31.08.2020 р. Враховуючи рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та наведені положення законодавства, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу у вказаний період та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні збитки у вказаній сумі 85637,15 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) до Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” про стягнення 110501,07 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд 81; код ЄДРПОУ 01125689) на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд 81; код ЄДРПОУ 38728376) 3% річних в сумі 24863/двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят три/грн. 92 коп., інфляційні втрати в сумі 85637/вісімдесят п'ять тисяч шістсот тридцять сім/грн. 15 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2270/дві тисячі двісті сімдесят/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 24 грудня 2021 р.
Суддя В.С. Петров