ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.12.2021Справа № 910/3471/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Фермерського господарства "Євріка"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна"
про стягнення 134124,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Фермерське господарство "Євріка" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (далі - відповідач) про стягнення 134124,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання нафтопродуктів №1521 від 01.07.2019 позивач сплатив відповідачу суму передоплати у розмірі 405513,00 грн, однак відповідач взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару виконав частково, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми передоплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 судом відкрито провадження у справі №910/3471/21; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано).
05.04.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, який судом залишено без розгляду, з огляду на порушення відповідачем положень п.2 ч.6 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.07.2019 між Фермерським господарством "Євріка" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (постачальник) було укладено договір постачання нафтопродуктів №1521 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням передавати у власність покупця наступні нафтопродукти, далі по тексту "товар": бензин, А-92, бензин А-95, дизельне паливо. Покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Кількість, асортимент і ціна товару вказуються в накладних. Загальна сума договору складає суму всіх підписаних обома сторонами накладних (п.п.1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору).
Відповідно до п.2.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за спільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі являються специфікацією в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та складають невід'ємну частину цього договору.
На основі наданої покупцем заявки, постачальник до кінця робочого дня, наступного за днем надання заявки оформляє і направляє покупцю рахунок-фактуру. Рахунок-фактура дійсний до сплати протягом 3 (трьох) банківських днів, після його оформлення. У випадку поставки товару за цим договором на умовах 100% передплати, покупець зобов'язаний прийняти у своє розпорядження товар у строк не пізніше ніж через 3 (три) робочі дні з дати зарахування грошових коштів на банківському рахунку постачальника, а у випадку порушення покупцем цього строку з будь-яких причин, постачальник має право повернути грошові кошти покупцю, отримані за такий товар, протягом 3 робочих днів з дати порушення вищезазначеного строку, якщо інше сторони не обумовлять у відповідній додатковій угоді до цього договору. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі. Моментом передачі товару вважається дата фактичного переходу товару, що підтверджується підписанням накладних на отримання товару покупцем (п.п.3.4, 3.6, 3.7 договору).
Загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних У випадку погодження сторонами попередньої оплати за товар, покупець здійснює 100% передплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата здійснюється згідно рахунку-фактури постачальника. Зобов'язання покупця щодо оплати товару виникають з моменту здійснення постачальником поставки товару згідно з п.3.5 даного договору, а у випадку коли сторони домовились про попередню оплату товару - з моменту виставлення постачальником рахунка-фактури. У випадку якщо поставка товару була проведена без дотримання заявлених (згідно даних, відображених у заявці) покупцем даних про обсяг, дату поставки і т.і., однак сторонами були підписані накладні документи на товар (видаткові накладні, товаротранспортні накладні та/або акти приймання-передачі), поставка товару вважається погодженою між сторонами і такою, що відповідає умовам цього договору. Якщо за результатами звірки взаєморозрахунків буде встановлено, що сума, яка надійшла від покупця в порядку передплати за партію товару, яка підлягає отриманню згідно з відповідною заявкою покупця, перевищує вартість поставленого товару, постачальник повертає надмірно сплачену суму грошових коштів протягом 3 (трьох) робочих днів згідно даного пункту договору та акту звірки взаєморозрахунків між сторонами (п.п.4.1, 4.3, 4.5, 4.6, 4.9, 4.12 договору).
Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору, він вважається автоматично пролонгованим на тих самих умовах. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про розірвання або зміну договору не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії даного договору, договір вважається продовженим на такий самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п.п.10.1, 10.2 договору).
Так, на виконання умов договору, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату №МУ000001962 від 06.05.2020, позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату за товар - паливо дизельне на суму 203013,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №513 від 06.05.2020, а на підставі рахунку на оплату №МУ000001972 від 06.05.2020, позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату за товар - паливо дизельне на суму 202500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №515 від 07.05.2020.
Згідно видаткової накладної №2497 від 06.05.2020 та товарно-транспортної накладної №МУ2497 від 06.05.2020 відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар на суму 203013,00 грн.
У листі від 04.08.2020 відповідач зобов'язався поставити позивачу пальне на суму 202500,00 грн у строк до 31.08.2020.
Відповідно до підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками сторін акту звірки взаєморозрахунків станом на 18.09.2020 заборгованість відповідача перед позивачем складала 202500,00 грн.
Згідно листа від 18.09.2020 відповідач зобов'язався повернути позивачу кошти на суму 202500,00 грн згідно наведеного графіку.
30.09.2020 відповідач поставив, а позивач прийняв товар на суму 68376,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №5616 від 30.09.2020.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем умов договору постачання нафтопродуктів №1521 від 01.07.2019 в частині поставки товару у встановлений цим правочином строк.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Статтею ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майном, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виконання позивачем, як покупцем, свого обов'язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, попередньої оплати за товар на суму 405513,00 грн підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжними дорученнями №513 від 06.05.2020 та №515 від 07.05.2020.
В той же час в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем товару на суму 134124,00 грн у строк, погоджений між сторонами у договорі. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фермерського господарства "Євріка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" про стягнення 134124,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фермерського господарства "Євріка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6, ідентифікаційний код 41692853) на користь Фермерського господарства "Євріка" (71242, Запорізька обл., Чернігівський р-н, село Просторе(з), вул. Озерна, будинок 6А, ідентифікаційний код 32010271) 134124 (сто тридцять чотири тисячі сто двадцять чотири) грн 00 коп. попередньої оплати та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені ст.ст.254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.12.2021.
Суддя М.Є.Літвінова