ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2021Справа № 910/14547/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Легкої А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства “Концерн Хлібпром”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Таха Девелопмент Груп”
про стягнення 1 077 239, 60 грн,
Представники учасників справи:
Від позивача: Брацкова О. С.;
Від відповідача: не з'явились.
Приватне акціонерне товариство “Концерн Хлібпром” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Таха Девелопмент Груп” (далі - відповідач) про стягнення 1 077 239, 60 грн, з яких: 1 013 841, 10 грн основний борг, пеня у розмірі 39 644, 68 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 875, 48 грн, 3 % річних у розмірі 7 878, 34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору поставки товару № 02/02/2021-П від 02.02.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 року відкрито провадження у справі № 910/14547/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.10.2021.
08.10.2021 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у задоволенні клопотання відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції відмовлено.
У підготовче засідання 11.10.2021 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі 910/14547/21 на 27.10.2021.
21.10.2021 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у задоволенні клопотання відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції відмовлено.
27.10.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Представник відповідача у підготовче засідання 27.10.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засіданні був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105478534872.
У підготовчому засіданні 27.10.2021 представник позивача підтримав клопотання про відкладення підготовчого засідання подане через відділ діловодства Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по справі № 910/14547/21 на 24.11.2021.
Представник відповідача у підготовче засідання 24.11.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 08.12.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання 08.12.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).
З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 08.12.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
02.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «TAXA ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП» (далі - покупець) та Приватним акціонерним товариством «Концерн Хлібпром» (далі - постачальник) укладено Договір поставки товару № 02/02/2021-П (далі - Договір), відповідно до п.1.1. Договору, постачальник прийняв на зобов'язання на умовах і протягом строку дії договору поставки (передати), а покупець прийняти та оплатити чай, каву, обладнання та інші товари (далі - товари ).
Відповідно до пункту 1.2. Договору асортимент та вартість Товару, що поставляється за цим Договором, місце поставки товару фіксується сторонами в Додатку №2 - специфікації. У випадку зміни зазначених вище відомостей сторони підписуються специфікацію в новій редакції. З моменту підписання специфікації в новій редакції попередня редакція Специфікації втрачає чинність.
Відповідно до пункту 4.3. Договору (в редакції Протоколу Розбіжностей) право власності на товар переходить до покупця, і Товар вважається поставленим і прийнятим покупцем по кількості і якості з дати поставки та підписання сторонами видаткової накладної на Товар в момент поставки.
Згідно з п. 5.1. (в редакції протоколу розбіжностей до Договору) покупець повинен здійснити оплату замовленого товару протягом 45 (сорока п'яти ) календарних днів з моменту поставки товару, що підтверджується шляхом підписання сторонами відповідної видаткової накладної.
У випадку прострочення термінів платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого платежу за кожен день прострочення за весь період прострочення зобов'язання без обмеження строку її нарахування, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (п. 9.2 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи постачальник здійснив поставки товару покупцю, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- № KAV000001221 від 26.02.2021;
- № KAV000001730 від 23.03.2021;
- № KAV000002192 від 14.04.2021 р.
Всього позивачем поставлено товару на загальну суму 1 214 479, 10 грн.
Відповідачем здійснено часткову оплату за Договором поставки у розмірі 10 000, 00 грн -17.05.2021; 80 000, 00 грн - 18.05.2021 та 100 638, 00 грн - 08.07.2021.
Отже, за доводами позивача, у відповідача існує заборгованість по сплаті основного боргу за поставлений позивачем товар у розмірі 1 013 841, 10 грн.
Крім того, позивач нараховує до стягнення пеню у розмірі 39 644, 68 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 875, 48 грн та 3 % річних у розмірі 7 878, 34 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У встановлений договором строк і станом на час розгляду справи відповідач обов'язок щодо оплати товару не виконав і його основна заборгованість перед позивачем складає 1 013 841, 10 грн.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним свого обов'язку по оплаті товару за Договором поставки № 02/02/2021-П від 02.02.2021.
Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у розмірі 1 013 841, 10 грн за договором поставки № 02/02/2021-П від 02.02.2021 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню у розмірі 39 644, 68 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 875, 48 грн та 3 % річних у розмірі 7 878, 34 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено період прострочення грошового зобов'язання та визначено, що строк виконання за видатковою накладною № KAV000001221 від 26.02.2021 настав з 13.04.2021; № KAV000001730 від 23.03.2021 - з 08.05.2021; № KAV000002192 від 14.04.2021 - з 01.06.2021.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат за трьома видатковими накладними, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 15 875, 48 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази нарахування, початку періоду прострочення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 7 822, 60 грн.
Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню, передбачену п. 9.2 договору поставки у розмірі 39 644, 68 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 9.2 Договору у випадку прострочення термінів платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого платежу за кожен день прострочення за весь період прострочення зобов'язання без обмеження строку її нарахування, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Перевіривши розрахунок пені за трьома видатковими накладними судом встановлено, що позивачем не правильно визначено період початку прострочення грошового зобов'язання за видатковою накладною № KAV 000002192 від 14.04.2021, який за висновком суду виникає з 01.06.2021 по 02.08.2021 та за перерахунком суду становить 8 880, 59 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 39 366, 00 грн.
Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов'язку виконання зобов'язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подачу позовної заяви покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Концерн Хлібпром” задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Таха Девелопмент Груп” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17 А; код ЄДРПОУ 43509786) на користь Приватного акціонерного товариства “Концерн Хлібпром” (79035, м. Львів, вул. Хлібна, буд. 2; код ЄДРПОУ 05511001) суму основного боргу у розмірі 1 013 841 (один мільйон тринадцять тисячі вісімсот сорок одну) грн 10 коп, пеню у розмірі 39 366 (тридцять дев'ять тисяч триста шістдесят шість) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 875 (п'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн 48 коп., 3 % річних у розмірі 7 822 (сім тисяч вісімсот двадцять дві) грн 60 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 153 (шістнадцять тисяч сто п'ятдесят три) грн 58 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 23.12.2021.
Суддя М.Є.Літвінова