ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.12.2021Справа № 917/1407/21
За позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ЛАЙФ"
про стягнення 205854,49 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ЛАЙФ" (далі - відповідач) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі - позивач) збитків у сумі 205854,49 грн. у зв'язку із тим, що відповідачем не було надано позивачу зареєстрованих у встановленому порядку податкових накладних №2 від 21.04.2020 та №3 від 22.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 відкрито провадження у справі № 917/1407/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
До матеріалів справи (до позовної заяви) залучені докази виконання позивачем вимог ст. 172 ГПК України - надіслання відповідачу копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття судом провадження у справі, оскільки відповідна ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана у позові та зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Із залученого до матеріалів справи конверту у якому було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі вбачається, що конверт з ухвалою повернулися не врученими із відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання» при тому на самому конверті є позначка «не розшукано».
Однак відповідач жодних заперечень (відзиву на позов) чи письмових пояснень до суду не подавав.
За відсутності відзиву суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
За результатами процедури закупівлі (електронні торги) 02.03.2020 між позивачем як покупцем та відповідачем як постачальником укладено Договір №108-НХ-20 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач зобов'язується поставити та передати у власність позивача у встановлений строк «Будівельні товари», код 44420000-0 згідно з ДК 021:2015 (гумово-технічні вироби), далі - товар, визначений в кількості та за цінами, зазначеними у Специфікації (Додаток 1) до Договору, що є його невід'ємною частиною, а позивач зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість.
Відповідно до п. 3.3 Договору сума цього Договору становить 4298985,12 грн. з урахуванням ПДВ 716497,52 грн.
Строк дії Договору до 31.12. 2020 включно (п. 10.1 Договору).
На виконання умов Договору відповідачем було поставлено позивачу товар за загальною вартістю 1235126,94 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних №5 від 21.04.2020 та №8 від 22.05.2020 долучених до позовної заяви.
Позивачем оплачено поставлений відповідачем товар за Договором у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №3506 від 29.04.2020 та № 5124 від 02.06.2020, копії яких надані з позовною заявою.
Із тверджень позивача вбачається, що відповідач подав на реєстрацію дві податкові накладні №2 від 21.04.2020, №3 від 22.05.2020 на суму поставленого товару за вказаними вище накладними, проте реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинено.
Станом на день звернення до суду із даним позовом відповідні накладні так і не були зареєстровані про що вказує позивач у своїх поясненнях, що зумовило понесення останнім збитків у вигляді втраченого права на формування податкового кредиту у сумі 205854,49 грн.
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Водночас звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
Аналогічний висновок також міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до відповідача із письмовими вимогами від 09.10.2020 та від 15.10.2020 надати податкові накладні та розрахунки коригувань за видатковими накладними №5 від 21.04.2020 на суму 454094,52 грн., №8 від 22.05.2020 на суму 781032,42 грн.
У відповідь на вимогу відповідач повідомив у листах, копії яких надані з позовом, що ним було здійснено спробу зареєструвати відповідні податкові накладні (№2 від 21.04.2020 та №2 від 22.05.2020), однак ГУ Державної податкової служби у Полтавській області було відмовлено у реєстрації цих накладних, що зумовило оскарження відповідних рішень податкової до Полтавського окружного суду, який у свою чергу рішенням від 23.07.2020 у справі №440/3315/20 та від 07.07.2020 у справі №440/2807/20 скасував оскаржувані рішення податкової служби та зобов'язав Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №2 від 21.04.2020 та № 2 від 22.05.2020 датами їх фактичного подання.
З інформації розміщеної у Єдиному державному реєстрі судових рішень вказані вище рішення Полтавського окружного суду від 23.07.2020 у справі №440/3315/20 та від 07.07.2020 у справі №440/2807/20 залишені в силі постановами Другого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 та від 14.01.2021.
Разом з тим, матеріали даної справи не містять доказів виконання наведених вище рішень та підтвердження того, що податкові накладні №2 від 21.04.2020 та № 2 від 22.05.2020 є зареєстрованими.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
З наведеного вище вбачається, що не реєстрація відповідачем податкових накладних на товар який поставлено позивачу відповідно до видаткових накладних (копії яких залучені до справи) призвело до неможливості включення суми податку на додану вартість в сумі 205854,49 грн. до податкового кредиту позивача.
Отже, відповідач не виконав належним чином обов'язку, встановленого Податковим кодексом України.
Таким чином, ураховуючи встановлені вище обставини та наведені норми законодавства, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками останнього.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не надання суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 205854,49 грн. збитків.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178, ст. 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ЛАЙФ" (м. Київ, пр. Леся Курбаса, будинок 2Г; ідентифікаційний код 43041857) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (м. Київ, прос. Перемоги, будинок 35; ідентифікаційний код 03328913) 205854 (двісті п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 49 коп. збитків та 3087 (три тисячі вісімдесят сім) грн. 82 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Р.Б. Сташків