24 грудня 2021 р. Справа № 520/7986/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.07.21 по справі № 520/7986/21
за позовом ОСОБА_1
до Департамента боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (далі за текстом також - відповідач), у якому просив:
- визнати бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю України НП України, яка полягає у неформуванні і неоприлюднені у відкритий доступ для можливості ознайомлення з інформацією стосовно дозвільної діяльності територіальних управлінь ДБН України протиправною;
- зобов'язати Департамент боротьби з наркозлочинністю України НП України, формувати та оприлюднювати для відкритого доступу інформацію стосовно дозвільної діяльності територіальних управлінь ДБН України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Просив урахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року в справі N 800/369/17, де зазначено, що право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. Звернув увагу, що Департамент боротьби з наркозлочинністю повинен (зобов'язаний) відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію» оприлюднювати інформацію стосовно дозвільної діяльності Територіальних управлінь ДБН України.
За результатами апеляційного розгляду позивач просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Вказав, що для формування і оприлюднення у відкритому доступі з можливістю ознайомлення інформації про дозвільну діяльність ДБН та його структурних територіальних підрозділів правові підстави відсутні. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
09.04.2021 ОСОБА_1 направив на адресу Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України запит на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити де можна у відкритому доступі ознайомитися з інформацією стосовно дозвільної діяльності територіальних управлінь ДБН України, а саме: заявами щодо отримання дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів суб'єктів господарювання, які провадять діяльність пов'язану з отриманням дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів які подаються до територіальних управлінь ДБН (з зазначенням № дозволу, дата надходження заяви, найменування/П.І.Б. юридичної особи/фізичної особи - підприємця, що має ліцензію на провадження медичної або ветеринарної практики, місцезнаходження/місце проживання юридичної особи/фізичної особи - підприємця, що має ліцензію на провадження медичної або ветеринарної практики, найменування та місцезнаходження кожного з відокремлених підрозділів, Види діяльності, які здійснюватимуться, дата підписання дозволу, посада, П.І.Б. особи, що підписала дозвіл, П.І.Б. та підпис особи, що одержала дозвіл, та дата отримання, Примітка тобто з даними, які повинні бути сформовані та зазначені в журналі реєстрації відповідно до наказу МВС від 10.01.2018 року № 9); актами обстежень ( з зазначенням № акта, дата надходження заяви, найменування/П.І.Б. суб'єкта господарювання, місцезнаходження/місце проживання суб'єкта господарювання, адреса об'єкта або приміщення провадження діяльності, вид діяльності, який здійснюватиметься, П.І.Б. членів комісії, що здійснювали обстеження, дата видачі акта, П.І.Б. та підпис особи, що одержала акт, примітка, тобто з даними, які повинні бути сформовані та зазначені в журналі реєстрації відповідно до наказу МВС від 10.01.2018 року № 9) за вказаними заявами суб'єктів господарювання; наданих відмов (з вказанням причини відмови, дати та номера листа відмови, № акта, дата надходження заяви, найменування/П.І.Б. суб'єкта господарювання, місцезнаходження/місце проживання суб'єкта господарювання, адреса об'єкта або приміщення провадження діяльності, Вид діяльності, який здійснюватиметься, П.І.Б. членів комісії, що здійснювали обстеження, Дата видачі акта, П.І.Б. та підпис особи, що одержала акт, примітка, тобто з даними, які повинні бути сформовані та зазначені в журналі реєстрації відповідно до наказу МВС від 10.01.2018 року № 9) територіальними управліннями ДБН у видачі дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; виданих територіальними управліннями ДБН дозволів на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів ( з зазначенням № дозволу, дата надходження заяви, найменування/П.І.Б. юридичної особи/фізичної особи - підприємця, що має ліцензію на провадження медичної або ветеринарної практики, місцезнаходження/місце проживання юридичної особи/фізичної особи - підприємця, що має ліцензію на провадження медичної або ветеринарної практики, найменування та місцезнаходження кожного з відокремлених підрозділів, види діяльності, які здійснюватимуться, дата підписання дозволу, посада, П.І.Б. особи, що підписала дозвіл, П.І.Б. та підпис особи, що одержала дозвіл, та дата отримання, примітка тобто з даними, які повинні бути сформовані та зазначені в журналі реєстрації відповідно до наказу МВС від 10.01.2018 року № 9); якщо вказані відомості не сформовані, то повідомити хто має формувати вищезазначені відомості, ДБН НП України чи територіальні управління ДБН НП України.
Листом № 876/40/8/04-2021 від 14.04.2021 відповідач повідомив позивача про те, що нормативно-правовими актами не передбачено ведення відкритого реєстру документів, пов'язаних з видачею дозволу, а ст. 26 Закону України "Про Національну поліцію" визначений вичерпний перелік інформаційних ресурсів, що наповнюється та підтримується в актуальному стані поліцією, до яких не входять відомості щодо діяльності, пов'язаної з видачею дозволу; відповідно до вимог Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 469 від 13.04.2011, матеріали обстежень об'єктів та приміщень зберігається у відповідних справах територіальних (відокремлених) підрозділів міжрегіонального територіального органу Національної поліції з питань боротьби з наркозлочинністю.
Не погоджуючись із тим, що відповідач не формує та не оприлюднює у відкритому доступі інформацію стосовно дозвільної діяльності територіальних управлінь ДБН України, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України "Про звернення громадян" визначено право громадян України звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про звернення громадян", до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян).
Статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про звернення громадян", громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Стаття 19 Закону України "Про звернення громадян" визначає, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно з положеннями статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про Національну поліцію України" поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно: 1) осіб, щодо яких поліцейські здійснюють профілактичну роботу; 2) виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду; 3) розшуку підозрюваних, обвинувачених (підсудних) осіб, які ухиляються від відбування покарання або вироку суду; 4) розшуку осіб, зниклих безвісти; 5) установлення особи невпізнаних трупів та людей, які не можуть надати про себе будь-яку інформацію у зв'язку з хворобою або неповнолітнім віком; 6) зареєстрованих в органах внутрішніх справ кримінальних або адміністративних правопорушень, подій, які загрожують особистій чи публічній безпеці, надзвичайних ситуацій; 7) осіб, затриманих за підозрою у вчиненні правопорушень (адміністративне затримання, затримання згідно з дорученнями органів правопорядку, затримання осіб органами досудового розслідування, адміністративний арешт, домашній арешт); 8) осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, провадження у справах за якими здійснюється поліцією; 9) зареєстрованих кримінальних та адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, осіб, які їх учинили, та результатів розгляду цих правопорушень у судах; 10) іноземців та осіб без громадянства, затриманих поліцією за порушення визначених правил перебування в Україні; 11) викрадених номерних речей, цінностей та іншого майна, які мають характерні ознаки для ідентифікації, або речей, пов'язаних із учиненням правопорушень, відповідно до заяв громадян;12) викрадених (втрачених) документів за зверненням громадян; 13) знайдених, вилучених предметів і речей, у тому числі заборонених або обмежених в обігу, а також документів з ознаками підробки, які мають індивідуальні (заводські) номери; 14) викрадених транспортних засобів, які розшукуються у зв'язку з безвісним зникненням особи, виявлених безгосподарних транспортних засобів, а також викрадених, втрачених номерних знаків; 15) виданих дозвільних документів у сфері безпеки дорожнього руху та дозволів на рух окремих категорій транспортних засобів; 16) зброї, що перебуває у володінні та користуванні фізичних і юридичних осіб, яким надано дозвіл на придбання, зберігання, носіння, перевезення зброї; 17) викраденої, втраченої, вилученої, знайденої зброї, а також добровільно зданої зброї із числа тієї, що незаконно зберігалася; 18) бази даних, що формуються в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до закону. Під час наповнення баз (банків) даних, визначених у пункті 7 частини першої цієї статті, поліція забезпечує збирання, накопичення мультимедійної інформації (фото, відео, звукозапис) та біометричних даних (дактилокартки, зразки ДНК). Поліція забезпечує внесення відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та здійснює підтримання таких відомостей в актуальному стані в межах, визначених законодавством.
При цьому, серед вказаних баз даних відсутня інформація щодо дозвільної діяльності територіальних управлінь ДБН України.
Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" визначено правові та організаційні засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлює порядок державного контролю, повноваження органів виконавчої влади, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Зокрема, згідно зі статтею 11 Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" дозвіл на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, видається суб'єкту господарювання Національною поліцією. Дозвіл на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, видається на підставі результатів перевірки відповідності цих об'єктів і приміщень встановленим Міністерством внутрішніх справ України вимогам. Рішення про видачу дозволу чи відмову у видачі дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, приймається центральним органом управління Національної поліції у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання документів за переліком, встановленим Міністерством внутрішніх справ України. Протягом трьох календарних днів з дня прийняття відповідного рішення суб'єкту господарювання видається дозвіл на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, або направляється письмове повідомлення про відмову у видачі дозволу із зазначенням причин відмови. Рішення про відмову у видачі дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, може бути оскаржено в установленому законом порядку. Дозвіл на використання об'єктів і приміщень, що належать Національній поліції, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, Службі безпеки України, для зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вилучених цими органами з незаконного обігу, не потрібний.
Постановою КМУ № 469 від 13.04.2011 затверджено Порядок видачі дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який визначає процедуру видачі юридичним особам дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з культивуванням рослин, включених до таблиці I переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 ( 770-2000-п ) (Офіційний вісник України, 2000 р., № 19, ст. 789) (далі - перелік), розробленням, виробництвом, виготовленням, зберіганням, перевезенням, придбанням, реалізацією (відпуском), використанням та знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, уключених до переліку (далі - діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів). Дозвіл на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі - дозвіл), видається юридичній особі за формою згідно з додатком територіальними (відокремленими) підрозділами міжрегіонального територіального органу Національної поліції з питань боротьби з наркозлочинністю за місцезнаходженням юридичної особи, а у разі, коли діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, провадиться не за місцезнаходженням юридичної особи, - за місцем провадження такої діяльності. Дозвіл видається за результатами перевірки відповідності об'єктів і приміщень установленим МВС вимогам.
Разом з цим, вказаними вище законами та Порядком не передбачено обов'язку у відповідача формувати та оприлюднювати для відкритого доступу інформацію стосовно дозвільної діяльності територіальних управлінь ДБН України.
Відповідно до статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про інформацію" не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Положеннями статті 21 Закону України "Про інформацію" передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Таким чином, аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що розпорядник інформації може надати дані про особу у разі якщо така особа надала розпоряднику інформації відповідну письмову згоду на використання та поширення її конфіденційних даних.
Згідно з положеннями ст. 16 Закону України "Про захист персональних даних" порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.
При цьому, відповідно до статей 27, 28 Закону України "Про Національну поліцію", поліція має безпосередній оперативний доступ до інформації та інформаційних ресурсів інших органів державної влади за обов'язковим дотриманням Закону України "Про захист персональних даних". Поліція вживає всіх заходів для недопущення будь-яких порушень прав і свобод людини, пов'язаних з обробкою інформації. Поліцейські несуть персональну дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинені ними діяння, що призвели до порушень прав і свобод людини, пов'язаних з обробкою інформації.
Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку у Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України формувати та оприлюднювати для відкритого доступу інформацію стосовно дозвільної діяльності територіальних управлінь ДБН України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів відхиляє, як такі, що носять характер особистих припущень позивача та в ході апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження.
Правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року в справі N 800/369/17, на яку посилається позивач у апеляційній скарзі, зазначені вище висновки суду першої інстанції не протирічать та з нею узгоджуються.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи позивача, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову задоволенні позовних вимог та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі № 520/7986/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін Я.В. П'янова