Головуючий І інстанції: Савицька Н.В.
14 грудня 2021 р.Справа № 480/3389/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Носаченко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
20.04.2021 року позивач Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом, яким просить:
- стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 140.777,58 грн;
- стягнути з відповідача на його користь пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 28,16 грн.
Позовні вимоги Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів обґрунтовує тим, що відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.
Позивач зазначає, що згідно звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році становила 2190 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 87 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2020 році для відповідача становив 88 особа. Згідно з розрахунком станом на 15.04.2021 року сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена та складає 140 777,58 грн. та сума пені - 28,16 грн.
У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись із вимогами Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначив, ним здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, обґрунтовану відмову у працевлаштуванні вищевказаній особі з інвалідністю відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії, який є обов'язковим для адміністрації підприємства, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені є безпідставним.
У відповіді на відзив позивач заперечував проти доводів позивача, оскільки відповідно до листа Сумського міського центру зайнятості № 04/530 від 05.04.2021 року впродовж 2020 року до відповідача, згідно до заявлених вакансій, направлялася 1 особа з інвалідністю для подальшого працевлаштування, але даних про цю особу не надано, та корінця направлення на роботу не надано, так як поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте життя.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 року у задоволені вимог адміністративного позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Судове рішення вмотивоване тим, що відповідачем протягом 2020 року подавалися звіти форми 3 - ПН про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю та вказаними звітами він інформував центр зайнятості про наявність вакантного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. За таких обставин підприємством виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Не погоджуючись із судовим рішенням, Сумським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано апеляційну скаргу, якою просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у позовній заяві.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач не створив належних умов для працевлаштування осіб з інвалідністю, та завідомо знаючи про умови праці на своєму підприємстві на заявлені вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, які викладені в інструкціях, не зазначив повну інформацію, необхідну для їх працевлаштування, тим самим забезпечив можливість відмови з цих підстав, що підтверджує формальне ставлення до працевлаштування даної категорії громадян та свідчить про упереджене ставлення до роботи на підприємстві людей з особливими потребами.
Також, позивач вказує, що аналізуючи звіти відповідача «Інформації про попит на робочу силу (вакансії)» за формою № 3-ПН, ним встановлено, що останній поділяв вказану звітність на вакансії для осіб з інвалідністю та для осіб без інвалідності, що дає підстави стверджувати про дискримінацію по відношенню до осіб з інвалідністю.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач АТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» просить залишити судове рішення без змін та відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що АТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» є працедавцем, який використовує найману працю та відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
18.02.2021 року відповідач подав до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10 - ПОІ (вх. № 1360), згідно якого, середньооблікова кількість штатних працівників у нього у 2020 році становить 2190 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю 87 осіб, при нормативі робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2020 році - 88 особа (а.с. 3).
Відповідно до листа Сумського міського центру зайнятості від 12.05.2021 року № 04/690, останній проінформував відповідача про те, що інформація щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю на АТ «Сумський завод «Насосенергомаш» була розміщена в оперативній базі даних Сумського міського центру зайнятості та в секторі самостійного пошуку роботи для клієнтів та відвідувачів центру зайнятості та була актуальна протягом січня - грудня 2020 року.
Згідно направлення на працевлаштування від 06.07.2020 року, вбачається, що Центр зайнятості направляв ОСОБА_1 для працевлаштування на АТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» на робоче місце прибиральника виробничих приміщень (а.с.121 зворотна сторона).
З змісту листа Сумського міського центру зайнятості №04/530 від 05.04.2021 року, вбачається, що впродовж 2020 року до АТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш», згідно до заявлених вакансій, направлялася 1 особа з інвалідністю для подальшого працевлаштування, за результатами співбесіди з роботодавцем ця особа не відповідає вимогам роботодавця (а.с.57).
Так, відповідачем в 2020 була створена необхідна кількість робочих місць для осіб з інвалідністю та проінформовано про таку кількість створених робочих місць Сумський міський центр зайнятості, шляхом подання звітів за формою 3-ПН про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю, зокрема, на посаду «прибиральника службових приміщень» та «прибиральника території» (а.с.30-37).
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі в сумі 140 777,58 грн та пені у сумі - 28,16 грн (а.с. 4).
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (зі змінами) (далі - Закон № 875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до ст. 17 Закону № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Статтею 19 Закону № 875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів
Частиною 3 ст. 20 вищевказаного Закону визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
За приписами ст. 18 Закону України № 875-ХІІ унормовано, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Так, відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Питання періодичності подання звітів № 3-ПН врегульоване Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Наказ № 316 із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 року № 1476), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за № 988/23520.
Згідно з Наказом № 316 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п. 5).
Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 316, актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 260/557/19.
З матеріалів справи вбачається, що Сумським міським центром зайнятості отримувались протягом 2020 року звіти від відповідача з інформацією про попит на робочу силу (вакансії) робочих місць для осіб з інвалідністю за посадами «прибиральник службових приміщень» та «прибиральник території» за формою №3-ПН (а.с. 30-37). Вказана обставина не спростовується позивачем, як і не спростовується той факт, що відповідач безпідставно відмовив у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулась до нього самостійно чи була направлена службою зайнятості.
При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується той факт, Центр зайнятості направляв ОСОБА_1 для працевлаштування на АТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» на робоче місце прибиральника виробничих приміщень, проте за результатами співбесіди з роботодавцем ця особа не відповідає вимогам роботодавця.
За приписами ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Так, згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 380811, ОСОБА_1 не здатна до систематичної праці (а.с. 51).
Колегія суддів зауважує, що право на працю не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на працю та правом на життя та здоров'я, переважає природне право осіб на життя та здоров'я.
Таким чином, колегія погоджується з доводами відповідача, щодо правомірності відмови відповідачем у працевлаштуванні ОСОБА_1 , оскільки стан її здоров'я перешкоджав виконанню професійних обов'язків, відповідно до посадової інструкції (а.с. 39-50), а виконання цих професійних обов'язків може загрожувати її здоров'ю.
Юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ст. 18, ч. 2, 3 та 5 ст. 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 року у справі № 808/2646/15.
Відтак, відповідач не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним розроблено необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи, але фактично не працевлаштовано особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх безпідставна відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.08.2021 року по справі № 260/557/19.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» виконано обов'язок (створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, проінформовано про відповідні вакансії, і надано відповідний звіт Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів).
При цьому, колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю доводів позивача щодо проявів будь-якої дискримінації з боку відповідача, оскільки позивачем не надано доказів безпідставної відмови відповідача у працевлаштуванні особам з інвалідністю, які звернулися до нього в тому числі за направленням Сумського міського центру зайнятості.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Курило А.О. Бегунц
Постанова у повному обсязі складена і підписана 24 грудня 2021 року.