ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 грудня 2021 року м. Київ № 640/22325/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач) та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Київській області №96-к від 18.03.2019 року про відсторонення від виконання посадових обов'язків;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області;
- стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.03.2019 року по 17.07.2019 року у сумі 67655,79 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про відсутність правих підстав для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, стверджує про те, що його протиправно позбавлено заробітної плати, адже відсторонено від виконання повноважень на посаді, а не відсторонено від посади. Окрім цього, ОСОБА_1 вказує про відсутність у відповідача належних та достатніх доказів про повідомлення йому про підозру. Отже, на переконання позивача у період з 18.03.2019 року по 17.07.2019 рік мав місце вимушений прогул, а відтак, з огляду на протиправність оскаржуваного наказу ОСОБА_1 вважає наявним у нього право щодо отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 67655,79 грн.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятого ним наказу та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, де останній наполягає на задоволення позовних вимог та фактично наводить аналогічні доводи, що викладені ним у позовній заяві. При цьому, ОСОБА_1 , що не стороною у кримінальному провадженні № 22018101110000268, а тому посилання на нього у спірному наказі є необґрунтованими.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 5 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» та на підставі службової записки завідувача сектора з питань запобігання та виявлення корупції ОСОБА_2 Головним управлінням Держпраці у Київській області видано наказ №96-к від 18.03.2019 року «Про відсторонення від виконання посадових обов'язків ОСОБА_1 », яким наказано відсторонити ОСОБА_1 від виконання посадових обов'язків заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області, з 18.03.2019 року до винесення судом рішення у кримінальному провадженні №22018101110000268 від 23.12.2018 року (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ, рішення).
Пунктом 3 спірного наказу наказано відділу бухгалтерського обліку ( ОСОБА_3 ) припинити нарахування заробітної плати ОСОБА_1 на період відсторонення від виконання посадових обов'язків.
Надалі, як свідчать матеріали справи відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 4 частини 1 статті 87, статей 57, 58, 59 Закону України «Про державну службу», статті 83 Кодексу законів про працю України та пункту 9 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачу вальних відпусток, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №230 відповідачем видано наказ від 17.07.2019 року №248-к «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 17.07.2019 року №247-к «про застосування дисциплінарного стягнення».
ОСОБА_1 вважає, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду з метою їх захисту та відновлення.
Вирішуючи спір по суті суд застосовує до спірних правовідносин положення законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та звертає увагу на наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (ч. 1 ст. 5 Закону № 889-VIII).
Згідно із частиною 2 статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Між тим, частиною 6 статті 72 Закону № 889-VIII встановлено, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється відповідно до Закону України "Про запобігання корупції".
В той же час, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).
Статтею 1 Закону № 1700-VII регламентовано, що державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб'єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю; корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність; корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей; неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав; правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 1700-VII відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
Суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування (пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VII).
Відповідно до частини 1 статті 65 Закону № 1700-VII за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінально-правового характеру.
Згідно із частиною 5 статті 65 Закону № 1700-VII особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.
Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.
У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді, в порядку, визначеному законом.
В свою чергу, порядок відсторонення від виконання повноважень на посаді на підставі положень стаття 65 Закону № 1700-VII регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
Відповідно до частини 1 статті 154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу.
Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу (ч. 2 ст. 154 КПК України).
Згідно із частинами 2, 4 статті 157 КПК України при вирішенні питання про відсторонення від посади слідчий суддя, суд зобов'язаний врахувати такі обставини:
1) правову підставу для відсторонення від посади;
2) достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;
3) наслідки відсторонення від посади для інших осіб.
За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання про відсторонення від посади; 2) перелік документів, які посвідчують обіймання особою посади та які підлягають поверненню особі або вилученню на час відсторонення від посади; 3) строк відсторонення від посади, який не може становити більше двох місяців; 4) порядок виконання ухвали.
Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням, підозрюваному чи обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше дня, наступного за днем її постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.
Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти до висновку, що особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному КПК України, а саме на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців, який може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 КПК України.
При цьому, рішення про відсторонення від посади підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.
Судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05.02.2019 року у справі №757/4552/19-к клопотання слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області капітана юстиції Ланового В.В. про відсторонення підозрюваного ОСОБА_1 від посади заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області задоволено.
Відсторонено ОСОБА_1 від посади заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області до 15 березня 2019 року включно.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28.05.2019 року у справі №757/4552/19-к провадження за апеляційною скаргою захисника Колесник О.Ю., в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року, якою задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області Ланового В.В., погоджене прокурором відділу прокуратури м. Києва Гончаренком А.В., та відсторонено ОСОБА_1 від посади заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області до 15 березня 2019 року включно закрито, у зв'язку з відмовою захисника та підозрюваного від поданої апеляційної скарги.
Аналізуючи зміст оскаржуваного рішення суд звертає увагу на те, що останнє не містить в собі посилань на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05.02.2019 року у справі №757/4552/19-к, як підставу для відсторонення позивача від посади.
При цьому, вказаною ухвалою відсторонено позивача від посади строком до 15.03.2019 року включно, у той час коли оскаржуваний наказ прийнятий 18.03.2019 року.
Суд також звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач не зазначає про те, що ухвала Печерського районного суду міста Києва від 05.02.2019 року у справі №757/4552/19-к слугувала підставою для прийняття оскаржуваного рішення, про те вказує, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.01.2019 року у справі №757/1530/19-к позивачу повідомлено про підозру в установленому законом порядку.
Отже, звідси слідує, що ухвала Печерського районного суду міста Києва від 05.02.2019 року у справі №757/4552/19-к не могла та не була підставою для прийняття відповідачем спірного наказу.
В той же час, судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду від 17.01.2019 року у справі №757/1530/19-к зафіксовано наступні обставини: «Слідчим суддею встановлено, що Головним управлінням СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.12.2018 року за № 22018101110000268 за підозрою Заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної безпеки Головного управління Держпраці в Київській області ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
14.01.2019 року ОСОБА_1 , затримано в порядку ст. 208 КПК України.
15.01.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, тобто в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третьої особи, за не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.».
Резолютивною частиною ухвали Печерського районного суду від 17.01.2019 року у справі №757/1530/19-к ухвалено наступне.
В задоволенні клопотання Слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області капітана юстиції Ланового Валерія Валерійовича, погоджене Прокурором у кримінальному провадженні - прокурором третього відділу процесуального керівництва прокуратури міста Києва молодшим радником юстиції Гончаренком А.О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у кримінальному провадженні № 22018101110000268 від 23.12.2018 року відмолено.
Застосовано до ОСОБА_1 , уродженця м. Томськ, Російська Федерація, громадянина України, одруженого, працюючого на посаді Заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у кримінальному провадженні № 22018101110000268 від 23.12.2018 року, запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 38 420 (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять) гривень.
Отже, беручи до уваги наведені обставини суд погоджується із доводами відповідача, що позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.
Однак, суд вважає за необхідне наголосити, що відсторонення від посади в порядку абзацу 1 частини 5 статті 65 Закону № 1700-VII передбачає не тільки наявність повідомлення особи про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, а й здійснення суб'єктом владних повноважень таке відсторонення в порядку встановленому законом, тобто, в порядку встановленому КПК України.
В даному випадку, суд наголошує, що відповідачем не було дотримано процедуру відсторонення позивача від посади, яка встановлено КПК України. Станом на час прийняття спірного наказу рішення слідчого судді про відсторонення від посади ОСОБА_1 було відсутнє. Доказів, що спростовує наведене відповідач до суду не надав.
Отже, Головним управління Держпраці у Київській області порушено процедуру прийняття оскаржуваного рішення та прийнято таке рішення за відсутності правових підстав його прийняття, а саме - ухвали слідчого судді про відсторонення позивача від посади.
Водночас, суд враховує, що положення абзацу 2 частини 5 статті 65 Закону № 1700-VII передбачають право керівника органу (установи, підприємства, організації) відсторони особу від виконання службових повноважень за своїм рішенням у разі складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією.
Станом на час вирішення спору по суті протокол про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією щодо ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутній. Про наведені обставини відповідача в ході розгляду справи не повідомляв.
Згідно із частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши матеріали справи суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України.
Як наслідок суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держпраці у Київській області №96-к від 18.03.2019 року про відсторонення від виконання посадових обов'язків.
При цьому, інші доводи позивача, як підстави для задоволення позовних вимог в цій частині суд відхиляє, оскільки у разі відсторонення від посади, у тому числі від виконання посадових обов'язків за посадою в порядку статті 65 Закону № 1700-VII збереження заробітної плати не передбачено. Водночас, відсторонення від посади та відсторонення від виконання посадових обов'язків за посадою, на переконання суду, в даному контексті є тотожними поняттями, які вказують на те, що працівник тимчасово увільнюється від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором в цілому, а не тільки за займаною посадою.
Також суд відхиляє посилання Головного управління Держпраці у Київській області на те, що оскаржуваний наказ може бути скасований судом у разі винесення судом виправдувального вироку відносно позивача у кримінальному провадженні №22018101110000268, внесеному 23.12.2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки останні є безпідставним.
Суд вкотре наголошує, що відповідачем прийнято спірне рішення із порушенням процедури його прийняття без наявності правової підстави прийняття такого рішення. Наявність кримінального провадження щодо особи, за відсутності ухвали слідчого судді про відсторонення такої особи від посади не може слугувати підставою для прийняття суб'єктом (роботодавцем) рішення про відсторонення від виконання посадових обов'язків за посадою в порядку статті 65 Закону № 1700-VII.
Отже, всі доводи та заперечення сторін в частині відкритого кримінального провадження №22018101110000268 суд залишає поза увагою.
Що ж стосується позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області, то суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.
По-перше, спірним наказом не звільнено позивача із займаної посади, а відсторонено від посади. Тобто, в межах спірних правовідносин такий спосіб захисту порушеного права особи, як поновлення на займаній посаді не застосовується. Захист порушеного права здійснюється шляхом скасування відповідного наказу про відсторонення від посади, що має своїм наслідком наявність правових підстав для виконання особою своїх посадових обов'язків за посадою.
По-друге, суд відмічає, що наказом Головного управління Держпраці у Київській області від 17.07.2019 року №248-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади і саме в межах оскарження вказаного наказу підлягають вирішенню позовні вимоги щодо наявності/відсутності правових підстав для поновлення особи на займаній посаді.
Водночас, суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду в цій частині позовних вимог у зв'язку із наявністю аналогічної позовної вимоги в межах адміністративної справи 640/15102/19, оскільки фактично дані позовні вимоги позивач пов'язує із різними наказами Головного управління Держпраці у Київській області. Проте, в межах розгляду даної адміністративної справи такий спосіб захисту порушеного права є неналежним, що і зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 18.03.2019 року по 17.07.2019 року у сумі 67655,79 грн. слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно із статтю 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
У свою чергу Європейський Суд з прав людини зазначає, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Як вже було вказано судом під час розгляду встановлено протиправність оскаржуваного наказу, прийняття його за відсутності на те правових підстав визначених Законом № 1700-VII.
Отже, з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що внаслідок протиправного прийняття спірного рішення позивача було позбавлено права на отримання заробітної плати, за наслідком виконання своїх службових обов'язків за період з 18.03.2019 року по 17.07.2019 року, що вказує на порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином суд вважає, що за період з 18.03.2019 року по 17.07.2019 року мав місце вимушений прогул ОСОБА_1 , адже він був позбавлений можливості працювати, внаслідок прийняття відповідачем наказу №96-к від 18.03.2019 року, який, у свою чергу прийнятий за відсутності правових підстав для його прийняття.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлено до стягнення середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.03.2019 року по 17.07.2019 рік у сумі 67655,79 грн. При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідачем не надано жодних заперечень щодо розрахунку відповідних сум.
Між тим, перевіряючи вірність здійсненого позивачем розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зверне увагу на наступне.
Згідно із пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №805/1110/17-а.
Відповідно до довідки Головного управління Держпраці у Київській області про заробітну плату від 25.10.2019 року №7/75 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 835,13 грн.
Період вимушеного прогулу з 18.03.2019 року по 17.07.2019 рік та становить 82 робочих днів. Звідси сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має становити: 82х835,13=68 480,66 грн.
В цій частині суд наголошує, що позивачем допущено помилку в кількості робочих днів вимушеного прогулу та розміру середньоденної заробітної плати, що мало своїм наслідком невірний розрахунок заявленої до стягнення суми середнього заробітку час вимушеного прогулу.
Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача має становити 68479,84 грн.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Положеннями частини 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на те, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково сума судового збору, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 768,40 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, б. 10, код ЄДРПОУ 39794214) про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Київській області №96-к від 18.03.2019 року про відсторонення від виконання посадових обов'язків.
3. Стягнути Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, б. 10, код ЄДРПОУ 39794214) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 68 480 (шістдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят) грн. 66 коп.
4. У задоволенні решти вимог - відмовити.
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
6.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, б. 10, код ЄДРПОУ 39794214) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда