Справа № 369/10084/20
Провадження № 2/369/1986/21
Іменем України
13.12.2021 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Дубас Т.В.,
за участю секретарів судових засідань - Мазурик Д.С., Житар А.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва № 6 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району, Київської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 2006 року по 2020 рік. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.09.2020 року шлюб між сторонами розірвано. Мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка офіційно працевлаштована, самостійно отримує доходи. Діти відвідують навчальні заклади, обліковані в медичних установах. Позивачка постійно слідкує за станом здоров'я дітей, їх розвитком, виховує та піклується про них, у матері з дітьми психологічний контакт і прив'язаність один до одного.
Зазначає, що відповідач участі у вихованні та утриманні дітей не приймає, байдуже ставиться до інтересів та долі дітей. Також родичі відповідача агресивно та неприязно ставляться до позивачки та дітей, що зокрема виразилось у конфлікті, який мав місце 04.07.2020 року. Мати відповідача ображала та застосовувала фізичне насильство до малолітнього сина ОСОБА_7 . За цим фактом позивачкою було подано відповідну заяву до правоохоронних органів 05.07.2020 року.
Вважає, що поведінка відповідача та його родичів негативно впливає на морально-психологічний стан дітей та спричиняє їм душевні страждання.
Також зазначає, що діти фактично перебувають на утримані позивачки, їх утримання та забезпечення їм нормального рівня життя для неї є досить складним, оскільки нормальне харчування, повноцінний духовний та фізичний розвиток дітей потребує значних матеріальних витрат. Відповідач же має значні неофіційні, але регулярні доходи ,володіє та користується транспортним засобом, однак кошти на виховання та забезпечення дітей не виділяє та не бере участі у їх вихованні вже понад 2 років, нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Просила визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 , стягувати з відповідача аліменти на утримання кожної малолітньої дитини, щомісячно, в твердій грошові сумі у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень на кожного, але не меньше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення повноліття кожної дитини. Просила залучити до участі у справі в якості третьої особи орган опіки і піклування Службу у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області та стягнути з відповідача судові витрати.
16.02.2021 року надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_8 про долучення до матеріалів справи наступник доказів:
1)копії листа№ 296/109/1400/21 Бучанського районного УП ГУНП в Київській області від 25.01.2021р.;
2)копії протоколу про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення складеного 19.12.2020року на підставі усної заяви ОСОБА_9 ;
3)копії пояснення ОСОБА_1 від 19.12.2020 року;
4)копії протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення складеного 28.12.2020 року на підставі усної заяви ОСОБА_9 , за фактом вчинення домашнього насильства та погроз зі сторони її колишнього чоловіка ОСОБА_3 щодо неї та їх спільного неповнолітнього сина;
5) копію пояснень ОСОБА_1 від 28.12.2020 року;
6) копію термінованого забороненого припису стосовно кривдника( ОСОБА_3 ) серії НОМЕР_1 .
11.05.2021 року надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, зазначила, що відповідач є відповідальним батьком, який ніколи не залишав дітей без підтримки. До грудня 2020 року відповідач купував продукти для дітей за спільною домовленістю з позивачкою, оплачував дітям витрати на мобільний зв'язок , подарунки, необхідне шкільне приладдя, оплачував ремонт планшету дітей та корм для собаки дітей та надавав позивачеві гроші готівкою на утримання дітей. На підтвердження вказаного до матеріалів відзиву додано чеки та копію розписки про одержання позивачем коштів у розмірі 5000(п'ять тисяч)гривень, що були надані їй на підготовку дітей до школи. Зазначає, що з початку 2021 року позивачка заборонила донці брати гроші в відповідача. Вказала, що позивачка і спільні діти проживають в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який побудований відповідачем за власні кошти на земельній ділянці, право власності на яку зареєстроване за відповідачем в порядку приватизації .За вказаною адресою зареєстроване місце проживання позивача, відповідача та їх спільних дітей. Зверає увагу суду, що через складні відносини з позивачем та не бажанням аби діти спостерігали сварки батьків, відповідач тимчасово не проживає за адресою своєї реєстрації, в зв'язку з чим змушений нести додаткові витрати на житло.
Заперечує проти суми аліментів у розмір 4000 (чотири тисячі) гривень на кожну дитину, вважає її неаргументованою. Зазначає, що його офіційна заробітна плата відповідно до довідки про доходи від 06.05.2021 року становить за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб 4 991(чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто одна) грн. Вважає за можливе і доцільне визначити аліменти в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот ) гривень на кожну дитину щомісячно.
Вимогу про визначення місця проживання дітей вважає незрозумілою, адже предмет спору стосовно місця проживання дітей відсутній.
В повному обсязі заперечує проти вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат, як необґрунтованої та не підтвердженої.
Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 17.06.2021 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору службу у справах сім'ї та дітей Бучанської районної державної адміністрації на Службу у справах дітей Білгородської сільської ради Київської області.
05.10.2021 року від Службу у справах дітей Білгородської сільської ради Київської області надійшов висновок про визначення місця проживання дітей, віповідно до якого виконавчий комітет Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області вважає за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 22.11.2021 року закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просила суд задоволити позов.
У судовому засіданні відповідач та представник відповідача визнали позов частково, просив задоволити частково, а саме в сумі стягнення аліментів по 1500, 00 грн. на кожну дитину.
У судове засідання представник Служби у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав суду листа, в якому просив слухати справу у його відсутність з урахуванням висновку.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають часткому задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 10 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.
Батьками неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Батьками неповнолітньої, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Нормою ст. 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років , визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 6 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, ґрунтуючись на рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказала, що після припинення шлюбних відносин діти залишились проживати разом з нею. Відповідач дану обставину не заперечував. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що неповнолітні ОСОБА_5 , 2007 року народження, та ОСОБА_6 , 2011 року народження, станом на час розгляду справи проживає разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
При розгляді справи Служба у справах дітей Білгородської сільської ради Бучанського району Київської області надав висновок на підставі рішення виконавчий комітет Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 22.09.2021 року №131. При цьому вважали за доцільне визначити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
Суд враховує, що діти зареєстровані АДРЕСА_1 ще за час проживання сторін. Після припинення шлюбних відносин будь-яких домоволеностей, рішень органів опіки та піклування, судових рішень щодо визначення місця проживання дітей не було.
Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК) місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.
Враховуючи зазначене, згоду сторони відповідача на визначення місця проживання дітей разом з позивачем, наявні в матеріалах справи письмові докази, а також обстоюючи якнайкращі інтереси дітей,вік дітей, суд вважає необхідним визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 ,судом свтановлено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ., тобто на час ухвалення рішення по справі йому виповнилось 14 років.
Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За ст..255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження по справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки ОСОБА_5 досяг 14 річного віку, то має право вільно обирати своє місце проживання, відсутність спору між сторонами щодо її місця проживання, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно ст. 6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Згідно ст. 18 цієї Конвенції держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім того, ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Як встановлено ч. 1 та ч. 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ст. 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст.180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 181 Сімейного Кодексу України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 Сімейного Кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Зі змісту ч. 1 ст. 183 Сімейного Кодексу України вбачається, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Положеннями ч. 1 ст. 191 Сімейного Кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання кожної малолітньої дитини, щомісячно, в твердій грошові сумі у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень на кожного, але не меньше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення повноліття кожної дитини.
Проте, при визначенні розміру аліментів на утримання дитини слід враховувати, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси всіх осіб та має брати до уваги інтереси не тільки позивача, але й відповідача.
Беручи до уваги наведене і виходячи із встановленого державою розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та обоюдного обов'язку батьків на їх утримання, а також обставини для необхідного рівня життя дитини, гармонійного розвитку, суд вважає доцільним визначити розмір аліментів для утримання кожної дитини щомісячно, в твердій грошовій сумі у розмірі у розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот гривень), але не меньше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.07.2020 року і досягненню кожною дитиною повноліття.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018р. у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018р. у справі № 814/698/16.
В матеріалах справи наявний Договір про надання (правничої) правової допомоги від 09 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Мадяр Ігором Івановичем та акт приймання- передачі наданої правової допомоги від 16 липня 2020 року
Відповідно до умов Договору за правничу (правову) допомогу, надану за цим договором, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 15000,00 грн. Порядок оплати гонорару клієнт сплачує авансовий платіж у розмір 7000,00 гривень не пізніше 10 днів з моменту підписання цього Договору, про що складається відповідний Акт, друга частина гонорару сплачується у розмірі 8000,00 грн. сплачується клієнтом не пізніше 20 серпня 2020 року, про що складається відповідний Акт. Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.48 постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу на загальну суму 15 000,00 гривень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги щодо стягнення витрат за професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України на відповідача покладається судовий збір в сумі 840,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 75, 81, 84, 181, 182, 191 Сімейного Кодексу України, статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Київської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Визначити місце проживання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот гривень), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 21.07. 2020 року і досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з відповідача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , аліменти на утримання доньки, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот гривень), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 21.07. 2020 року і досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні вимоги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мадяр Ігоря Івановича про стягнення з відповідача ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі - відмовити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень) 00 копійок.
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень) 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Третя особа: Служба у справах дітей Білогородської міської ради Бучанського району, Київської області, адреса: с. Білогородка, вул. Володимирська, 33, Бучанського району, Київської області.
Повний текст рішення суду виготовлено 23.12.2021.
Суддя: Т.В. Дубас