про залишення позовної заяви без розгляду
17 грудня 2021 рокум. Ужгород№ 807/627/16
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Іванчулинця Д.В.
суддів: Плеханової З.Б., Маєцької Н.Д.,
при секретарі судових засідань - Костелей І.Ф.,
за участю сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:
представника позивача: Суботи М.І.
представника відповідача: Найди Т.В. ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національний банк України визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України 17 грудня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини Ухвали. Повний текст Ухвали виготовлено та підписано 22 грудня 2021 року.
05 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Національного банку України, якою просив суд: "1. Витребувати у Національного банку України встановлений рейтинг за рейтинговою системою CAMELS станом на 2015 рік; 2. Витребувати у відповідача звіти інспектування за інспекційними перевірками за станом на 07 серпня 2015 року (з 10 по 14 серпня 2015 року) за станом на 01 вересня 2015 року (з 07 вересня 2015 року до 02 жовтня 2015 року); 3. Витребувати у Національного банку України звіт інспектування за інспекційною перевіркою, що передувала проведеній з 10 по 14 серпня 2015 року; 4. Визнати протиправною бездіяльність Національного банку України, що полягала у неналежному проведенні інспекційних перевірок ПАТ "ЮСБ Банк" у 2015 році, що полягала у не проведенні дотримання ПАТ "ЮСБ Банк" правил зберігання цінностей за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку; 5. Визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів ОСОБА_1 щодо збереження переданих ним грошових коштів у сумі 215000,00 доларів США на відповідальне зберігання за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку".
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у цій справі у справі було скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи передано на розгляд колегії суддів Закарпатського окружного адміністративного суду: головуючий суддя Іванчулинець Д.В., судді Плеханова З.Б. та Маєцька Н.Д..
11 травня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду прийнято дану справу до провадження.
28 травня 2021 року представником відповідача було надіслано на адресу суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення позивачем до суду.
У підготовчому судовому засіданні представник позивача заперечив проти заявлено з мотивів наведених у письмовому клопотанні про поновлення строку звернення до суду.
У підготовчому судовому засіданні представник відповідача підтримав заявлене клопотання з мотивів наведених у письмовому клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, кожній особі гарантується право на звернення до суду.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях зазначив, що "пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків... У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді... Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб" (пункт 35 рішення від 12.03.2009 за заявою № 20347/03 у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України", пункт 50 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 59 рішення від 13.07.1995 за заявою № 18139/91 у справі "Толстой Милославський проти Об'єднаного Королівства'').
Крім того, у пункті 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" зазначено, що "Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу".
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Аналогічна норма містилася у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на дату звернення позивача до суду).
Верховний Суд в аналогічних справах № 826/15798/16 (адміністративне провадження № К/9901/46342/18) (постанова від 31.05.2018), № 826/26727/15 (адміністративне провадження № К/9901/44429/18) (постанова від 03.05.2018), 826/8153/16 (адміністративне провадження № К/9901/37460/18) (постанова від 03.05.2018), 826/3994/16 (адміністративне провадження № К/9901/44750/18) (постанова від 25.04.2018) зазначив: "Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах".
Більш того, Верховний Суд в аналогічній справі № 826/2158/17 (адміністративне провадження № К/9901/3789/17) (постанова від 12.06.2018) вказав: "Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків".
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється і шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічна норма містилася у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на дату звернення позивача до суду).
Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Крім того, початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тому, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності).
Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 13.04.2017 у справі № 826/26727/15 зазначив: "Предметом оскарження можуть бути, зокрема, дії (активна поведінка) або бездіяльність (пасивна поведінка), що впливають на реалізацію прав свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб. Колегія суддів звертає увагу, що днем бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який відповідачем мало бути вчинено дію або прийнято рішення в порядку визначеному вказаним законом. Саме з цим днем має бути пов'язано певну подію - день коли особа дізналася (тобто отримала відомості з офіційного джерела) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів".
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 665/БТ "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЮНІОН СТАНДАРД БАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.10.2015 № 182 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЮСБ БАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким у Публічному акціонерному товаристві "Юніон Стандарт Банк" (далі - ПАТ "Юніон Стандарт Банк") було запроваджено з 03.10.2015 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
Так, на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) 05.10.2015 було розміщено інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Юніон Стандарт Банк". Крім того, 02.10.2015 на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України (www.bank.gov.ua) було розміщено інформацію щодо віднесення ПАТ "Юніон Стандарт Банк" до категорії неплатоспроможних.
Таким чином, інформація про віднесення ПАТ "Юніон Стандарт Банк" до категорії неплатоспроможних та про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Юніон Стандарт Банк" перебувала у загальному доступі з моменту публікації в офіційних виданнях і позивач мав можливість з нею ознайомитися.
Отже, на момент запровадження в ПАТ "Юніон Стандарт Банк" тимчасової адміністрації 05.10.2015 позивач повинен був дізнатися (мав реальну можливість дізнатися) про порушення, на його думку, прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, з 05.10.2015 позивач мав можливість звернутися до суду.
Разом з тим позовна заява датована 03.05.2016, а подана до суду 05.05.2016, тобто позивач звернувся до суду з порушенням встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України) строку звернення до адміністративного суду.
Суд констатує, що доводи Національного банку України, викладені у вищезазначеному клопотанні стосовно того, що позивач повинен був дізнатися про порушення, на його думку, його прав та інтересів з дати запровадження у банку тимчасової адміністрації та оприлюднення даної інформації, підтверджені рішеннями адміністративних судів у аналогічних справах, зокрема, постановою Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 809/38/16 (адміністративне провадження № К/9901/11425/18); постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 817/3416/15 (адміністративне провадження № К/9901/57422/18); постановою Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 802/205/16-а (адміністративне провадження № К/9901/13066/18); постановою Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 826/5716/16 (адміністративне провадження № К/9901/44367/18); постановою Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 826/5920/16 (адміністративне провадження № К/9901/42911/18); постановою Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 804/4472/16 (адміністративне провадження № К/9901/18976/18); постановою Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 826/6993/16 (адміністративне провадження № К/9901/14526/18); постановою Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 826/14402/17 (адміністративне провадження № К/9901/49192/18); постановою Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/2158/17 (адміністративне провадження № К/9901/3789/17); постановою Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 826/15798/16 (адміністративне провадження № К/9901/46342/18); постановою Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 826/26727/15 (адміністративне провадження № К/9901/44429/18); постановою Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 826/8153/16 (адміністративне провадження № К/9901/37460/18); постановою Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 826/3994/16 (адміністративне провадження № К/9901/44750/18); постановою Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 826/6940/16 (адміністративне провадження № К/9901/13201/18).
Предметом даного позову с оскарження протиправної бездіяльності Національного банку України, що, на думку Позивача полягала у неналежному проведенні інспекційних перевірок ПАТ "Юніон Стандарт Банк" у 2015 році, а також невжиття, на думку Позивача, належних заходів забезпечення захисту законних інтересів Позивача щодо збереження коштів за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку.
Проте, варто зазначити, що відповідно до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Процедуру виведення неплатоспроможних банків, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, здійснює Фонд (пункт 8 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду.
Органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень (частина сьома статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
З дати запровадження в ПАТ "Юніон Стандарт Банк" тимчасової адміністрації (тобто з 03.10.2015) Національний банк України згідно з вимогами законодавства України вже не здійснював будь-яких дій з банківського нагляду за діяльністю ПАТ "Юніон Стандарт Банк.
Щодо скарги позивача до Національного банку України від 25.11.2015 та листа Національного банку України від 14.12.2015 № 20-06008/99031, яким було надано відповідь на вищезазначену скаргу, варто зазначити наступне.
Позивач направив Національному банку України скаргу від 25.11.2015, в якій позивач цитує норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та зазначає про дію тимчасової адміністрації у ПАТ "Юніон Стандарт Банк".
З наведеного очевидно, що позивач був обізнаний про дію у ПАТ "Юніон Стандарт Банк" тимчасової адміністрації та наслідки введення тимчасової адміністрації у ПАТ "Юніон Стандарт Банк".
Крім того, в аналогічній справі Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 у справі № 826/26727/15 (адміністративне провадження № К/9901/44429/18) дійшов висновку, що "направлене позивачем 02 грудня 2015 року звернення до Національного банку України та отриманий лист-відповідь від 29 грудня 2015 року жодним чином не пов'язані з предметом розгляду справи щодо бездіяльності Національного банку України, а посилання на те, що позивач дізнався про порушення своїх прав із листа Національного банку України від 29 грудня 2015 року № 20-06008/105182 і саме дату отримання цього листа необхідно вважати початком відліку строку позовної давності, є безпідставним".
У постанові від 12.06.2018 у справі № 826/2158/17 Верховний Суд зазначив: "За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду".
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 320/3307/21 зазначив: "Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень... ...Надаючи оцінку зазначеним позивачем підставам пропуску строку на предмет їх поважності, суди зазначили, що вони не свідчать по об'єктивну неможливість реалізації позивачем свого права звернення до суду у передбачений КАС України строк.
Так, питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто це залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно., незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть, визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього, має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку...... Наведене вище вказує на те, що обставини пропуску строку на звернення до суду, наведені позивачем у суді першої інстанції, та про які йшлося в апеляційній та касаційній скарзі, належним чином оцінені судами та правильно визнані неповажними, оскільки вони не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності...
...Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки пропущено шестимісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску позивачем не повідомлено. Не наведено про наявність таких і в апеляційній та касаційній скаргах".
У справі № 807/627/16, що розглядається, позивачем - ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду не наведено жодних обставин, які дійсно є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до вимог пункту 1 частини другої статті 183 КАС України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема про залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, враховуючи висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суд, викладені у постанові від 30.09.2021 у справі № 320/3307/21, враховуючи доводи Національного банку України, викладені у запереченнях від 16.11.2021 № 18-0012/108163 на клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, у клопотанні від 28.05.2021 № 18-0012/47138 про залишення позовної заяви без розгляду, суд приходить висновку про те, що клопотання представника відповідача підлягає задоволенню, а позовна заява залишенню без розгляду.
На підставі наведеного та керуючись статтями 183, 240, 248 КАС України, суд -
1. Клопотання представника відповідача - задовольнити.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддяД.В. Іванчулинець
Судді Н.Д. Маєцька
З.Б. Плеханова